Іменем України
30 жовтня 2024 року
м. Харків
справа № 953/10376/23
провадження № 22-ц/818/3141/24
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 червня 2024 року, постановлене під головуванням судді Колесник С.А.,
У жовтні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за теплопостачання та гарячу воду у сумі 44 181,73 грн. та судовий збір.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 червня 2024 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01.06.2017 року по 04.10.2020 року у розмірі 23 014 грн 82 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 05.10.2020 року по 31.01.2022 року у розмірі 21 166 грн 91 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, з кожного по 1009,33 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано, що комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» не було подано до суду доказів стосовно поважності причин пропуску строків позовної давності. Крім того, суд першої інстанції невірно розрахував загальну суму заборгованості.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи, що з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжені на строк дії такого карантину, тому позовні вимоги з 01.06.2017 року заявлені в межах строку позовної давності і підлягають задоволенню. Оскільки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований лише з 05.10.2020 року, зареєстровані в квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з централізованою системою теплопостачання, яке здійснює КП "Харківські теплові мережі" та відповідно до вимог ст. 64 ЖК України, з якої вбачається, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. Суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання з 01.06.2017 року по 04.10.2020 року солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у розмірі 23 014,82 грн та з 05.10.2020 року по 31.01.2022 року солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у розмірі 21 166,91 грн.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачі по справі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з теплопостачання, які надає КП «Харківські теплові мережі».
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно із Законом Україні «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, що регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово- комунальних послуг (виконавець), і фізичної та юридичного особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
З наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідачів за користування житлово-комунальними послугами за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з 01.06.2017 по 31.01.2022 складає 44 181,73 грн.
В розрахунку заборгованості зазначено інформацію щодо об'єму поставлених відповідачу послуг, їх вартість, згідно встановлених тарифів, а також відображено всі здійснені відповідачем оплати.
З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб вбачається, що ОСОБА_3 був зареєстрований з 05.10.2020 року.
Даний факт відповідачами у справі не заперечується.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22.05.2024 року вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності по 1/6 частині ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Даних, хто є власником іншої частини квартири матеріали справи не містять.
Згідно з вимогами ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
У відповідності зі ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. Таким чином, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» виконало свої зобов'язання щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідач незалежно від споживання цієї послуги, або відмови від її споживання, зобов'язані оплатити надані послуги.
Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Вимогами ст. 541 ЦК України визначено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В пункті 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.
Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано застосовував подовження строку позовної давності з урахуванням вимог зазначеного Закону.
Тому розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачів, визначено судом правильно.
Посилання апелянта на необґрунтованість наданого розрахунку позивачем, судова колегія не приймає, оскільки власного розрахунку на спростування розрахунку позивача, апелянтом суду надано не було.
Щодо посилання апелянта на безпідставне стягнення коштів з ОСОБА_3 , оскільки він зареєстрований лише з 05.10.2020 року, то судова колегія зазначає наступне.
За приписами ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягає заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.06.2017 року по 04.10.2020 року солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у розмірі 23 014,82 грн;
а з 05.10.2020 року по 31.01.2022 року солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у розмірі 21 166,91 грн, що узгоджується з вимогами чинного законодавства та фактичними обставинами справи.
При цьому колегія суддів зайважує, що сам ОСОБА_3 рішення суду не оскаржує.
Оскільки відповідачі офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовились від послуг, які надало їм КП «Харківські теплові мережі», то в них виник обов'язок сплатити ці послуги.
Відповідачі належним чином свої зобов'язання щодо оплати послуг з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання не виконували, плату за спожиті послуги у повному обсязі не вносили.
Доказів того, що послуги відповідачам не надавались, що вони не користувались наданими послугами і потреби в таких послугах не мали, належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова