Справа № 640/9712/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.
23 жовтня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
позивач ОСОБА_1
пр-к відповідача Синюк О.М.
пр-к відповідача Лелиця В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
Позивач звернувся з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (Генерального прокурора) щодо невиплати ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2015 року до 28 січня 2020 року в сумі 2270936,23грн.;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення позивача - з 28 квітня 2015 року по 31 березня 2020 року включно на суму 2270936,23грн.;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури на користь позивача в якості відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення прав, свобод та законних інтересів, в розмірі 269 553 грн.
Справа розглядалася судами неодноразово. Первісний розгляд справи здійснювався Окружним адміністративним судом м. Києва.
28 липня 2020 року у підготовчому засідання ухвалено без виходу до нарадчої кімнати про залучення до участі в розгляді даної справи в процесуальному статусі співвідповідача прокуратуру Рівненської області.
У подальшому, за результатами розгляду справи по суті спору, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року позов задоволено частково:
- стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 475953,66 грн.:
- допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині стягнення з Рівненської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 8427,51 грн.;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просив скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Підставами касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року позивач зазначав пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України та в обґрунтування яких вказував на те, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 у подібних правовідносинах та суди не дослідили зібрані у справі докази.
Постановою Верховного Суду від 31.05.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі №640/9712/20 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд у вказаній постанові, в межах доводів касаційної скарги, зазначив про необхідність визначити нормативно-правові акти, які регулювали розмір посадових окладів прокурорів у періоді з 30 квітня 2015 року по 28 січня 2020 року, на підставі яких здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача із застосуванням пункту 10 Порядку №100.
При повторному розгляді справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
- стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 263 183 (дві шістдесят три тисячі сто вісімдесят три гривні ) 11 коп.;
- допущено негайне виконання рішення Київського окружного адміністративного суду в частині стягнення з Рівненської обласної на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 8427,51 грн.;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про стягнення «середнього заробітку у повному обсязі, без обмежень та дискримінації, з Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури за весь час вимушеного прогулу, що стався в наслідок незаконного звільнення з роботи та затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 30.04.2015 по 28.01.2020р.».
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 05 вересня 2024 року.
Відповідачем подано відзиви на апеляційну скаргу, в якому вони просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначають про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 жовтня 2024 року.
У судовому засіданні апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представники відповідачів у судовому засіданні повністю заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до вимог ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1).
Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції(ч.5).
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, наказом Генерального прокурора України № 17 дк від 29 квітня 2015 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено з посади прокурора Рівненської області.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року у справі №826/12523/15 позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України задоволено:
- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 17 дк від 29 квітня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурора Рівненської області ОСОБА_1 із займаної посади; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської області з 30 квітня 2015 року;
- допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської області з 30 квітня 2015 року.
Зазначена постанова набрала законної сили згідно з Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року, якою постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року залишено в силі, тобто з 09 вересня 2019 року.
Оскільки під час розгляду справи №826/12523/15 вимога про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу позивачем не заявлялась та з огляду на те, що відповідачами добровільно не сплачено позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, позивач зважаючи, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати йому відповідних коштів, звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду у справі №826/12523/15 про поновлення позивача на посаді є підставою для застосування частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, суд першої інстанції дійшов висновку, що період вимушеного прогулу позивача тривав з 30.04.2015 року по 09.09.2019 року та становить 1089 робочих днів; середньоденна заробітна плата складає 401,31 грн., а середньомісячна 8 427,51 грн. Суд не взяв до уваги надану позивачем довідку про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) 55 843,20 грн., оскільки її складено саме для проведення перерахунку пенсії, а не в порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100; суд не взяв до уваги довідку № 21-82 від 13.06.2024 про нарахування заробітної плати за січень-лютий 2015 року, оскільки останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню є лютий-березень 2015 року.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку про незастосування при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу підвищення посадових окладів у зв'язку з реформуванням органів прокуратури, що супроводжувались атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур, оскільки відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, які атестацію не проходили.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Так, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Згідно з ст. 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому, ні Законом України «Про прокуратуру», ні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-ІХ не врегульовані питання виплати заробітної плати за період вимушеного прогулу, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані указані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження служби та звільнення прокурорів.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, оскільки нормами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати заробітної плати за період вимушеного прогулу, то застосовними до спірних правовідносин є норми Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню( ч.8 ст.235 КЗпП).
Зазначене положення кореспондується з приписами п.3 ч.1 ст. 371 КАС України щодо негайного виконання рішень суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Вказані правові норми є імперативними, які чітко визначають певні дії й не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів, тобто прямо наказують правила поведінки.
Відповідно до приписів статті 236 КЗпП України, у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
В свою чергу, середній заробіток працівника, відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100, в редакції до 12 грудня 2020 року).
Згідно доводів апеляційної скарги позивача спірними в цій справі є питання визначення тривалості часу вимушеного прогулу, складові заробітної плати, що враховуються при обчисленні середнього заробітку та період роботи за який до розрахунку береться розмір заробітної плати.
Колегія суддів звертає увагу, що Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року у справі №826/12523/15 ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора Рівненської області з 30 квітня 2015 року. Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської області допущена негайне виконання постанови суду.
Тобто, в силу приписів ст.235 КЗпП України та п.3 ч.1 ст. 371 КАС України, спірні правовідносини щодо поновлення позивача на роботі припинилися ухваленням відповідного рішення суду та допущення його до негайного виконання. Отже, час вимушеного прогулу становить період з 30 квітня 2015 року по 28 квітня 2016року(включно).
Натомість, судове рішення про поновлення позивача на посаді до негайного виконання звернуто не було.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 28 січня 2020 року №36к скасовано наказ Генерального прокурора України № 17 дк від 29 квітня 2015 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської області з 30.04.2015.
Тобто, рішення суду про поновлення позивача на посаді було виконано лише 28.01.2020р.
Отже, період з 29 квітня 2016 року (дня наступного за днем ухвалення постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від у справі №826/12523/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді) по 28.01.2020 року (день фактичного виконання судового рішення) є періодом затримки виконання судового рішення , допущеного до негайного виконання. Що, в силу приписів ст.236 КЗпП України, дає право позивачу на виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення суду.
З такими позовними вимогами позивач до суду не звертався, а лише зазначив про це у апеляційній скарзі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги .
Згідно приписів ч.5 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Отже доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів до уваги не приймаються і відхиляються як безпідставні.
Разом з тим, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення виходив з того, що спірні правовідносини припинилися днем набрання постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від у справі №826/12523/15 законної сили згідно з Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року, якою постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року залишено в силі, тобто з 09 вересня 2019 року.
Відповідачі висновки суду першої інстанції за результатами розгляду спору взагалі та в частині визначення часу вимушеного прогулу з 30.04.2015 по 09.09.2019 не оскаржували. Суд апеляційної інстанції , в свою чергу обмежений доводами апеляційної скарги позивача, і не має підстав вийти за межи цих доводів, оскільки це призведе до погіршення стану позивача.
Таким чином, колегія суддів виходить із того, що час вимушеного прогулу судом першої інстанції визначено з 30.04.2015 року по 09.09.2019 року та становить 1089 робочих днів.
Щодо правильності обрахування середнього заробітку, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Колегія суддів звертає увагу, що пункт 10 Порядку №100 був чинним до внесених змін Постановою №1213, якою вказаний пункт виключено із Порядку №100 з 12 грудня 2020 року, тобто до 11 грудня 2020 року, а отже вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню у площині спірних правовідносин в обмежених часових рамках, а саме по дату 11 грудня 2020 року.
Указане відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 (з урахуванням Постанови № 1213) при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які зокрема, викладено у постановах від 04 листопада 2021 року у справі №826/6301/15, від 09 грудня 2021 року у справі №340/588/20 та є застосовним і до обставин цієї справи.
Таким чином, станом на час порушених прав позивача безпідставним звільненням з посади та перебування у вимушеному прогулі пункт 10 Порядку № 100 був чинний, а тому підлягає застосуванню в межах періоду розрахунку середнього заробітку за час такого вимушеного прогулу.
Так, в період з 01 грудня 2015 року до 05 вересня 2017 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року №1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року №505) відбулося підвищення розміру посадового окладу позивача 1,25 %.
Також постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505» внесено зміни, в тому числі і до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 «посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур», яка вступила в силу 06 вересня 2017 року.
Відповідно до внесених змін до схеми посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур (додаток № 2) (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505, відбулось підвищення розміру посадового окладу позивача 2,28 %.
Згідно з довідкою Рівненької обласної прокуратури № 21-64 від 02.05.2024 середньоденна заробітна плата складає 401,31 грн., середньомісячна 8 427,51 грн.
Розрахунок здійснено із розміру заробітної плати за період лютий(19 р.д.) - березень(7 р.д.) 2015 року, що є останніми робочими місяцями перед звільненням позивача.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відхилення довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії, відповідно до якої заробітна плата становить 55 843,20 грн., оскільки така довідка складена саме для проведення перерахунку пенсії, а не в порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, і включає інші складові заробітної плати та додаткових виплат.
Правомірно не взято судом першої інстанції і довідку № 21-82 від 13.06.2024 про нарахування заробітної плати за січень-лютий 2015 року, оскільки звільнення позивача відбулось 29.04.2015, тому відповідно до з ч.3 п.2 розділу ІІ порядку обчислення здійснюються виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, тобто за лютий-березень 2015 року.
Посилання позивача на неналежність взяття за основу для розрахунку довідку середнього розрахунку заробітної плати за останні два місяці перед звільненням з підстав відсутності преміювання та у зв'язку з відстороненням позивача з посади у березні 2015 року суд також не бере до уваги, оскільки це є суб'єктивним правом відповідача, натомість жодних доказів та рішень на підтвердження протиправності процедури нарахування або суми нарахованої заробітної плати за березень 2015 позивачем до суду не надано. Ураховуючи предмет даного спору, суд не вбачає підстав для надання оцінки правомірності таких нарахувань.
Також, колегія суддів вважає безпідставним твердження позивача, що суду необхідно брати для обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме розмір нарахованої заробітної плати за відповідні періоди без урахування норм пункту 10 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, якими у цей період максимальний місячний розмір заробітної плати (грошового забезпечення) народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, прокурорів, працівників державних органів (крім НАБУ і НАЗК) та інших бюджетних установ, працівників Національного банку України, суддівської винагороди обмежувались 7 розмірами заробітної плати, оскільки це є незаконним та неконституційним по відношенню до позивача, оскільки позивачем не було оскаржено розмір заробітної плати, який був нарахований та виплачений позивачу період з 01.01.2015 року по 31.03.2015 року.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що визначення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 739 136,76 грн. є правомірним та здійснено з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати:
1) з 30 квітня 2015 року до 30 листопада 2015 року 58 591,26 грн (146 робочих днів х 401,31 грн);
2) з 01 грудня 2015 року до 05 вересня 2017 року, з урахуванням коефіцієнту підвищення, - 221 222,13 грн. (441 робочий день х 401,31 грн х 1,25 %);
3) 06 вересня 2017 року по 09 вересня 2019 року, з урахуванням коефіцієнту підвищення, - 459 323,37 грн. (502 робочих дня х 401,31 грн х 2,28 %).
Оскільки, відповідно до меморіального ордеру від 14.12.2021 №225713946 Рівненською обласною прокуратурою здійснено безспірне списання коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача за період з 30.04.2015 по 28.01.2020 в сумі 475 953,66 грн., то позивачу належить до виплати за період з 30.04.2015 по 09.09.2019 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 263 183,11 грн (739 136,76 грн. - 475 953,66 грн).
Щодо запровадження реформи органів прокуратури на підставі Закону №113-ІХ, у межах якої прийнято Постанову Кабінету Міністрів України №1155, суд зазначає наступне.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку з чим, внесено ряд змін до Закону №1697-VII, зокрема, в тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Окрім того, запроваджено обов'язкову атестацію прокурорів, зокрема згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
Абзацом 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Відповідно до пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Наказом Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року.
16 січня 2020 року набрала чинність Постанова № 1155, якою, з-поміж іншого, затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.
При цьому пунктом 6 Постанови № 1155 установлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені Постановою № 505.
Отже, внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв'язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.
Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів встановлених Постановою №1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 20 січня 2022 року у справі № 826/17709/14 та від 28 квітня 2022 року у справі № 826/18143/14.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій та були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення спору. При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано норми процесуального та матеріального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 25.10.2024р.)