Справа № 2а-4906/2006 Суддя (судді) першої інстанції: Соловей Г.В.
24 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області суду від 27 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2006 року у справі №2а-4906/2006, зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нараховувати та виплачувати у подальшому підвищення до пенсії виходячи із мінімальної пенсії за віком, розрахованої, виходячи з розміру поточного прожиткового мінімуму затвердженого Законами України та здійснювати перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії при збільшенні розміру прожиткового мінімуму ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій на 150 відсотків мінімальної пенсії за віком та нараховувати у подальшому підвищення до пенсії виходячи із мінімальної пенсії за віком розрахованого з поточного прожиткового мінімуму, затвердженого Законами України.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25.02.2010 року по справі № 2а-4906/2006 замінено сторону виконавчого провадження щодо виконання даного рішення на Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві.
ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 2а-4906/2006.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 2а-4906/2006 відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2023 року задоволено частково. Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2023 року скасовано, та ухвалено постанову, якою заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 2а-4906/2006 задоволено частково. Зобов'язано ГУ ПФ України в м.Києві протягом тридцяти днів з дня отримання копії даної постанови подати до Фастівського міськрайонного суду Київської області звіт про виконання постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23.11.2006 у справі № 2а-4906/2006. В задоволенні решти вимог відмовлено.
11.03.2024 до суду першої інстанції надійшов звіт ГУ ПФ України в м.Києві про виконання судового рішення (а.с.146-147).
Позивачем було подано клопотання про відхилення вказаного звіту, зобов'язання відповідача подати новий звіт та накладення на керівника ГУ ПФ у м.Києві штрафу.
За результатами розгляду поданого відповідачем звіту ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області клопотання ОСОБА_1 про встановлення нового звіту про повне належне виконання рішення суду від 23.11.2006 у справі № 2а-4906/2006, в порядку ст.382 КАС України задоволено частково. Прийнято звіт ГУ ПФ України в місті Києві про виконання рішення суду від 23.11.2006 у справі № 2а-4906/2006. В іншій частині заяви відмовлено.
Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ГУ ПФ України в м.Києві в прийнятті звіту та застосувати до боржника передбачені ст.382 КАС України заходи. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що незважаючи на здійснення нарахування доплати до пенсії у відповідному розмірі виплату пенсії позивачу у такому розмірі не здійснено.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що на виконання вимог судового рішення позивачу було проведено відповідний перерахунок за спірний період, а виплату різниці перерахованої пенсії буде проведено відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440, тобто судове рішення виконано у повному обсязі відповідно до наданих повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, введення в Україні воєнного стану, заяву скаржника про розгляд справи в порядку письмового провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено перерахунок підвищення до пенсії позивача, як учаснику бойових дій, виходячи із мінімальної пенсії за віком, розрахованої, виходячи з розміру поточного прожиткового мінімуму затвердженого Законами України (із врахуванням збільшення розміру прожиткового), на 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Наведена обставина підтверджена наданими відповідачем розрахунками (а.с.147, 154, 171-172), а також визнається позивачем.
В той же час, окрім проведення перерахунку судовим рішенням також зобов'язано відповідача виплачувати підвищення до пенсії у визначеному розмірі.
Відповідач, у своєму звіті зазначає, що виплату різниці перерахованої пенсії буде проведено відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 (далі - Порядок №440).
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.1 Порядку він визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", інвентаризації та погашення заборгованості за ними.
За визначенням, наведеним у п.2 вказаного Порядку виконання рішення в повному обсязі - повна фактична виплата особі, на користь якої ухвалено рішення суду, суми коштів, яка визначена рішенням, а також повне фактичне вчинення дій щодо майна за рішенням зобов'язального характеру.
Таким чином, у разі не здійснення фактичної виплати позивачу перерахованої суми доплати до пенсії, відсутні підстави вважати, що відповідачем судове рішення виконано в повному обсязі.
Обставина щодо не виконання судового рішення в повному обсязі унеможливлює прийняття звіту ГУ ПФ України в м.Києві, поданого в порядку ст.382 КАС України, оскільки наведене суперечить завданню судового контролю.
Доказів здійснення ГУ ПФ України в м.Києві виплати позивачу повної суми перерахованої доплати ні до суду першої інстанції ні під час перегляду справи в апеляційному подяку відповідачем до суду не надано.
Застосування відповідачем норм Положення №440 не свідчить про виконання судового рішення у повному обсязі, а лише підтверджує, що ГУ ПФ України в м.Києві вживає визначені положеннями чинного законодавства заходи, спрямовані на його виконання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем, всупереч статті 129-1 Конституції України, ст.14, 370 КАС України, неповністю виконано постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2006 року у справі №2а-4906/2006, оскільки лише здійснено перерахунок доплати до пенсії позивача, проте заборгованість не виплачена.
Колегія суддів зазначає, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece, № 18357/91).
Відповідно до п.28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 33 рішення у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) державні органи не можуть довільно посилатись на брак коштів як на виправдання невиконання рішення. Відомо, що затримка у виконанні судового рішення може за певних обставин бути виправдана, але не за рахунок звуження суті права, яке захищається статтею 6 Конвенції.
З огляду на вказану практику Європейського суду з прав людини колегія суддів доходить висновку, що неповне виконання відповідачем постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2006 року у справі №2а-4906/2006 може мати ознаки порушення права позивача, яке гарантується, зокрема, статтею 6 Конвенції.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 382 КАС України Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Отже, судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за невиконання судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду. При цьому, для прийняття судом звіту суб'єкта владних повноважень необхідним є встановлення виконання відповідним суб'єктом судового рішення у повному обсязі та у спосіб, визначений таким рішенням.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Водночас, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що відповідач вжив конкретні заходи з метою повного виконання постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2006 року у справі №2а-4906/2006, а заборгованість з виплати різниці перерахованої доплати до пенсії обліковується до виплати у відповідності до Порядку №440 і будуть виплачені відповідно до черговості погашення заборгованості, що передбачено п.8 вказаного Порядку.
Тому, за умови дотримання Головним управлінням Пенсійного фонду в м.Києві встановленого порядку виконання судового рішення, вирішення питання про накладення штрафу на керівника управління в даному випадку не підлягає розгляду, як передчасне, оскільки жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №704/1547/17 про те, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту. Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту. Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що невиконання судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду в м.Києві в частині виплати різниці перерахованої доплати до пенсії при застосуванні норм Порядку №440 не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, в той же час, відсутні підстави вважати, що постанова Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2006 року у справі №2а-4906/2006 в повному обсязі виконана відповідачем, що свідчить про наявність підстав для відмови у прийняття звіту ГУ ПФ в м.Києві про виконання рішення суду та встановити відповідачу новий строк для подання звіту про виконання вказаного рішення в частині виплату позивачу заборгованості у формі різниці перерахованої доплати до пенсії.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №560/523/19 та в ухвалі від 04.07.2023 у справі №200/3958/19-а, які підлягають врахуванню судом при вирішенні спірних правовідносин.
Відповідно до пп.«ґ» п.4 ч.1 ст.322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, помилкове тлумачення норм процесуального права, призвели до неправильного вирішення питання, внаслідок чого наявні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції із прийняттям нової постанови про відмову в прийнятті звіту відповідача про виконання рішення суду та встановлення нового строку для його подання.
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329, 382 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області суду від 27 березня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про виконання постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2006 року у справі №2а-4906/2006 - відмовити.
Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в м.Києві новий строк для подання звіту про виконання постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2006 року у справі №2а-4906/2006 в частині виплати ОСОБА_1 заборгованості за перерахованою доплатою до пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві протягом трьох місяців з дня отримання цієї постанови подати до Фастівського міськрайонного суду Київської області звіт про виконання постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2006 року у справі №2а-4906/2006 разом із письмовими доказами на підтвердження повного виконання судового рішення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Текст постанови виготовлено 24 жовтня 2024 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма