П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/5345/24
Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О. В. Місце ухвалення рішення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, в якому просить:
- визнати противоправними дії ТУ ДСА в Одеській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
- зобов'язати ТУ ДСА в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
- ДСА України зобов'язати здійснити фінансування цих витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він на час повномасштабного вторгнення РФ на територію України працював суддею Херсонського міського суду Херсонської області. Відповідно до рішення голови Верховного Суду №28/0/149-2 від 27.04.2022 року, позивач був відряджений до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 28.04.2022 року. Наказом В.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області №2-ск/ос від 04.05.2022 року позивач був зарахований до штату Татарбунарського районного суду Одеської області, водночас, через те, що позивач не мав можливості виїхати з окупованої території, то фактично розпочав роботу в Татарбунарському районному суді Одеської області лише 27.03.2023 року. Рішенням ВРП від 26.09.2023 року №911/0/15-23 “Про дострокове закінчення відрядження судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області» відрядження позивача було достроково закінчене 15.11.2023 року.
Разом з тим, позивач стверджує, що за період роботи у Татарбунарському районному суді Одеської області з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року йому протиправно нараховувалась суддівська винагорода із розрахунку прожиткового мінімуму 2101,00 грн., замість 2684,00 грн. З цього ж приводу позивач зазначає, що йому було зменшено розмір грошової допомоги на оздоровлення на 2023 рік при її нарахуванні та виплаті.
Не погоджуючись з нарахованим та виплаченим грошовим забезпеченням у період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року під час його відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано противоправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді станом на 01.01.2023 року в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року та допомогу на оздоровлення за 2023 рік, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік позивачу за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року, нарахованої виходячи з встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2 684,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з тим, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього, а такий розмір встановлюється щорічно Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Щодо виконання рішення суду, представник апелянта зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості відповідно до вимог чинного законодавства України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на час повномасштабного вторгнення РФ на територію України працював суддею Херсонського міського суду Херсонської області, що сторонами по справі не заперечувалось.
Відповідно до рішення голови Верховного Суду №28/0/149-2 від 27.04.2022 року позивач був відряджений до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 28.04.2022 року без зазначення граничного строку відрядження.
На підставі рішення голови Верховного Суду №28/0/149-2 від 27.04.2022 року, наказом голови Херсонського районного суду Херсонської області №03-01 від 04.05.2022 року позивач був відрахований зі штату Херсонського міського суду Херсонської області.
На виконання зазначеного рішення голови Верховного Суду фінансування було перерозподілено з ТУ ДСА в Херсонській області до ТУ ДСА в Одеській області, що також відповідачами за час розгляду справи не заперечувалось.
Наказом В.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області №2-ск/ос від 04.05.2022 року позивач був зарахований до штату Татарбунарського районного суду Одеської області, водночас, фактично розпочав здійснювати правосуддя в Татарбунарському районному суді Одеської області з 27.03.2023 року.
Рішенням ВРП від 26.09.2023 року №911/0/15-23 “Про дострокове закінчення відрядження судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області» відрядження позивача було достроково закінчене з 15.11.2023 року.
Як зазначив позивач, у період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року суддівська винагорода та грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік йому нараховувалась та виплачувалась виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2 101,00 грн., замість 2 684,00 грн.
За час розгляду справи від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області до суду надійшли розрахунково-платіжна відомість щодо нарахування та виплаті суддівської винагороди відрядженого судді Татарбунарського районного суду Одеської області ОСОБА_1 за 2023 рік та довідка №3-1372/24вщ від 10.04.2024 року, в яких зазначено, що під час розрахунку суддівської винагороди враховувався прожитковий мінімум для працездатних осію, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн.
Крім того, з вищевказаної довідки №3-1372/24вщ від 10.04.2024 року вбачається, що позивачу у вересні 2023 року було виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік.
Вважаючи протиправним обчислення суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням величини прожиткового мінімуму в сумі 2102,00 грн., позивач звернувся до суду задля захисту своїх прав та законних інтересів.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що ОСОБА_1 має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 року складає 2 684,00 грн., а заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 грн., на іншу розрахункову величину, яка Законом України №1402-VIII не передбачена, свідчить про неправомірність дій відповідача.
При цьому вказав, що Державна судова адміністрація України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди з 01 січня 2023 року по 30 квітня 2024 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 2 684,00 грн.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року - 2589 гривень; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2023 роки, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Як слідує з матеріалів справи, суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік позивачу за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про несення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".
Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 ч.3 та п.1 ч.4 ст.135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум", відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України "Про прожитковий мінімум" закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Разом з тим, Закон України "Про державний бюджет України на 2023 рік" фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно з позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а).
Отже, Законом № 1402-VIIIзакріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Відтак відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Враховуючи, що розмір допомоги на оздоровлення залежить від розміру посадового окладу судді, який у даному випадку позивачу було невірно розраховано
Таким чином, позивач відповідно до статті 135, 136 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", розмір якого станом на 01 січня 2023 року складає 2589,00 грн.
З урахуванням вказаного, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ТУ ДСА в Одеській області.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно норм ч.3, 4 ст.148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до ст.149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України
Пунктами 2 та 4 ч. 5 ст. 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 23 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Слід зазначити, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Отже, ДСА України допущено протиправну бездіяльність щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Одеській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди.
Судом першої інстанції правильно враховано правову позицію Верховного Суду з цього приводу, висловлену у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
При цьому, колегія суддів зазначає, що із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що належним способом захисту порушеного права позивачки має бути вимога стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів суду», шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України грошової суми з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Колегія суддів спростовує вказані доводи скаржника, з огляду на наступне.
Так, у віданні Державної судової адміністрації України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей.
За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
Колегія суддів зауважує, що, враховуючи приписи ч.1 ст. 2, ч.1 ст. 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут мається на увазі - з ДСА України).
Таким чином, доводи апелянта, що виконання рішення суду повинно здійснюватися за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України, а не ТУ ДСА України, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обраного судом способу захисту порушеного права позивача, а стосується саме виконання рішення суду.
З огляду на викладене, правильним є висновок, що Державною судовою адміністрацією України допущено бездіяльність щодо незабезпечення територіального управління в повному обсязі бюджетними асигнуваннями у спірний період.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження та висновків суду першої інстанції не спростовують.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обґрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 28 жовтня 2024 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова