Справа № 204/3441/24
Провадження № 2/204/2199/24
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
21 жовтня 2024 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
за участю секретаря Савченко С.С.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах дитини - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи - Орган опіки та піклування Соборної районної у м.Дніпрі ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини з батьком, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , треті особи - Орган опіки та піклування Соборної районної у м.Дніпрі ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини з батьком.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він певний час перебував у цивільному шлюбі з ОСОБА_3 . У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф в Україну, ОСОБА_3 виїхала до Іспанії. ІНФОРМАЦІЯ_2 в Іспанії відповідач народила дитину - ОСОБА_2 . Позивач зазначив, що ОСОБА_2 є його спільною дитиною з відповідачем ОСОБА_3 . Пів року тому, відповідач повернулась до України та залишила сина на догляд позивачу, повідомила, що не в змозі виховувати сина, оскільки має ще одну дитину від першого шлюбу. Син ОСОБА_2 залишився проживати з ним і повністю перебуває на його утриманні, позивач працевлаштований та останній займається його вихованням, навчанням, розвитком. Задля забезпечення якнайкращих інтересів дитини, він змушений звертатися до суду із даною позовною заявою про визначення місця проживання дитини з ним в судовому порядку. Просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_2 з ним без прив'язки до адреси та встановити факт самостійного виховання та утримання (а.с.68-69).
Ухвалою суду від 08 квітня 2024 року у справі відкрито загальне позовне провадження.
Позивач в судовому засіданні підтримав уточнену позовну заяву, просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_2 з ним без прив'язки до адреси та встановити факт самостійного виховання та утримання (а.с.68-69).
В судове засідання відповідач не з'явилась, через канцелярію суду останньою була подана заява, згідно якої остання не заперечувала проти задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дитини з батьком, зазначивши, що з позивачем не проживає вже довгий час, спільне господарство не веде, подальше життя не планує, дитина проживає з батьком, який добросовісно виконує свої батьківські обов'язки та забезпечує його потреби (а.с.54).
Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Соборної районної у м.Дніпрі ради в судове засідання не з'явилась, надавши на адресу суду письмову заяву, якою просили провести розгляд справи за їх відсутності та в інтересах дитини задовольнити позовні вимоги.
Представник третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_3 не з'явився в судове засідання, надавши на адресу суду через систему «Електронний суд» письмову заяву, якою просили відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що заяву подано не в інтересах малолітньої дитини, а з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (а.с.201-204).
Вислухавши позивача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у цивільному шлюбі протягом двох років.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф в Україну, ОСОБА_3 виїхала до Іспанії.
ІНФОРМАЦІЯ_2 в Іспанії ОСОБА_3 народила дитину.
З копії свідоцтва про народження, яке має апостиль, та консул Консульства України в Малазі , засвідчив справжність підпису перекладача, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 в Іспанії народила хлопчика ОСОБА_2 ; сімейний стан: розлучена; громадянство: Україна (а.с.24-26).
Довідкою Консульства України в Малазі підтверджено, що 21.11.2022 року громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оформив набуття громадянства України в Консульстві України в Малазі (Королівство Іспанія) відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року. ОСОБА_2 був документований довідкою про реєстрацію особи громадянином України №61416/19-536-178 від 21.11.2022 року. 17.02.2023 року відділом реєстрації актів цивільного стану Сан-Роке (провінція Кадіс) були внесені зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 від 14.07.2022 року, а саме: прізвище дитини було змінено на « ОСОБА_2 » (а.с.27).
З копії заяви ОСОБА_1 вбачається, що останній стверджує, що є батьком новонародженої дитини ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у місті Сотогранде Кадіс Королівство Іспанія, а також стверджує, що матір'ю його дитини є громадянка України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що тимчасово проживає у Королівстві Іспанія за адресою: АДРЕСА_2, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. (а.с.28).
Встановлено, що пів року тому, відповідач ОСОБА_3 повернулась до України та залишила сина на догляд позивачу, повідомила, що не в змозі виховувати сина, оскільки має ще одну дитину від першого шлюбу.
Син ОСОБА_2 залишився проживати з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15,16) і повністю перебуває на його утриманні, та він займається його вихованням, навчанням, розвитком, у зв'язку з чим, задля забезпечення якнайкращих інтересів дитини, позивач змушений звернутися до суду.
З копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_10 (а.с.105), крім того, за цією ж адресою зареєстровано 5 осіб: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 - власник, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (а.с.96).
Згідно акту обстеження умов проживання від 20.06.2024, за адресою: АДРЕСА_1 , дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 створені належні умови проживання (а.с.104).
Позивачем надано акт оцінки потреб сім'ї від 07.06.2024, складений за місцем проживання позивача та дитини за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.80-87).
Позивач має позитивну характеристику за місцем попередньої роботи (а.с.88) та проживання (а.с.95), до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває, що підтверджено витягом з інформаційно-аналітичної системи станом на 29.03.2024 року (а.с.92), перебуває на обліку в Центральному управлінні соціального захисту населення Дніпровської міської ради у Соборному районі та отримує допомогу при народженні дитини, що підтверджено довідкою №624 від 04.06.2024 (а.с.91).
Адміністрацією Соборного району Дніпровської міської ради був наданий висновок від 24.06.2024 №5/6-90 щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.163).
Судом встановлені наступні факти на відповідні їм правовідносини.
Так, статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я в якому вона проживає.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини (пункт 16 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування)).
Подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
З вказаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об'єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, провадження № 61-9115св22).
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновку органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20).
Як вбачається із матеріалів справи, в цивільному шлюбі народилась дитина ІНФОРМАЦІЯ_2 в Іспанії.
З копії свідоцтва про народження, яке має апостиль, та консул Консульства України в Малазі, засвідчив справжність підпису перекладача, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 в Іспанії народила хлопчика ОСОБА_2 ; сімейний стан: розлучена; громадянство: Україна (а.с.24-26).
Довідкою Консульства України в Малазі підтверджено, що 21.11.2022 року громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оформив набуття громадянства України в Консульстві України в Малазі (Королівство Іспанія) відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року. ОСОБА_2 був документований довідкою про реєстрацію особи громадянином України №61416/19-536-178 від 21.11.2022 року. 17.02.2023 року відділом реєстрації актів цивільного стану Сан-Роке (провінція Кадіс) були внесені зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 від 14.07.2022 року, а саме: прізвище дитини було змінено на « ОСОБА_2 » (а.с.27).
З копії заяви ОСОБА_1 вбачається, що останній стверджує, що є батьком новонародженої дитини ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у місті Сотогранде Кадіс Королівство Іспанія, а також стверджує, що матір'ю його дитини є громадянка України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що тимчасово проживає у Королівстві Іспанія за адресою: АДРЕСА_2 , яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. (а.с.28).
Дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .
Мати дитини - ОСОБА_3 , тимчасово проживає окремо у Королівстві Іспанія, як на день подання позову і на день розгляду справи судом.
Щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком, відповідач ОСОБА_3 не заперечує, не ставила питання про визначення місця проживання дитини разом із нею.
Також, зі змісту висновку адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради від 24.06.2024 №5/6-90 вбачається, спір між громадянкою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , відсутній та малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , мешкає разом із батьком без будь-яких перешкоді з сторони матері.
Тобто, з матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідач досягли згоди щодо проживання дитини з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини із батьком, мати не має перешкод у спілкуванні з сином.
За відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.
У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку щодо відсутності між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою ОСОБА_3 не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітнього сина, який проживає разом із батьком і знаходиться на його утриманні, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дитини разом із батьком у позасудовому порядку.
Крім того, заявляючи вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини, позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У цій справі, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт невиконання відповідачем своїх обов'язків, навпаки, позивач в судовому засіданні зазначав, що мати підтримує зв'язок з дитиною, спілкується з ним по телефону, будь-яких перешкод не чинить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 14, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-264, 265 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , який діє в інтересах дитини - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи - Орган опіки та піклування Соборної районної у м.Дніпрі ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини з батьком - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 30.10.2024 року.
Суддя Н.В. Токар