Справа № 202/1319/14-ц
Провадження № 4-с/202/54/2024
ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
25 жовтня 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Бєсєди Г.В.
за участю секретаря - Голєва А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Коростенського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),стягувач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», -
ОСОБА_1 звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на дії державного виконавця Коростенського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: АТ КБ «Приватбанк».
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що в рамках виконавчого провадження № 44311866 державним виконавцем Стаднік Я.В. була винесена постанова про арешт коштів боржника. 14 травня 2024 року вона звернулась із заявою до Коростенського ВДВС про зняття з її рахунку арешту, у зв'язку із тим, що рахунок є соціальним та на нього вона отримує пенсійні виплати. Листом Коростенського ВДВС від 22.05.2024 її було повідомлено про завершення виконавчого провадження №44311866, та неможливістю зняття арешту. Наголошувала, що державний виконавець, не мав права накладати арешт на даний рахунок так як він є соціальним та після закінчення виконавчого провадження, державний виконавець в силу вимог ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язаний був зняти всі заходи забезпечення в рамках виконавчого провадження, в тому числі і винести постанову про скасування арешту коштів боржника в банківській установі.
ОСОБА_1 надала заяву про розгляд скарги без її участі.
Представник Коростенського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав відзив на скаргу в якому зазначав, що ОСОБА_1 14.05.2024 звернулася до відділу з проханням зняти арешт з коштів на рахунку та їй було 22.05.2024 надано відповідь щодо неможливості зняття арешту. Зокрема, повідомлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 44311866 з виконання виконавчого листа №202/1319/14-ц, виданого 12.03.2014 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з неї на користь ПАТ Комерційний банк "ПриватБанк" 94 550,31 грн. Дане виконавче провадження було відкрито 13.08.2014. Під час виконання вищевказаного виконавчого провадження державним виконавцем 23.11.2023 було винесено постанову про арешт коштів боржника, яку направлено до банків-учасників електронного обміну за КЕП. В подальшому, а саме 19.12.2023 виконавчий лист було повернено стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Всі постанови направлялися до відома сторонам виконавчого провадження. Станом на день надання відповіді повторно на виконання вищевказаний виконавчий лист не надходив. Наголошували, що відповідно до п.3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» саме банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Для зняття арешту згідно заяви від 14.05.2024 відсутні правові підстави, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану» №3048-ІХ від 11.04.2023, а саме п.102 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення»; Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено винесення процесуальних документів по завершеним виконавчим провадженням, переданих до архіву, окрім випадків, передбачених пунктом 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень.
Представник акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступних висновків.
11.08.2014 відкрито виконавче провадження №44311866 з виконання виконавчого листа № 202/1319/14-ц виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 94 550, 31 грн. на користь ПАТ КБ «Приватбанк».
23.11.2023 державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника, окрім коштів, які містяться на рахунках, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
19.12.2023 виконавчий лист було повернено стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга, третя статті 451 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (стаття 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
У частинах другій-четвертій статті 56 вказаного Закону передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина друга, пункт 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 7.14-7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) зазначено, що «виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) вказано, що «виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). […] Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін,кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Державний виконавець відповідно до закону наклав арешт на рахунки боржника, окрім рахунків, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Копії матеріалів виконавчого провадження, які надані Коростенським відділом державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), не містять відомостей щодо звернення АТ КБ «Приватбанк» до державного виконавця з повідомленнями про спеціальний режим використання рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_1 , та не можливість накладення арешту й звернення стягнення на розміщені на них кошти.
Отже, станом на 19.12.2023 у державного виконавця були відсутні підстави для скасування постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 23.11.2023 у ВП № 44311866.
Після повернення виконавчого документа стягувачу 14.05.2024 ОСОБА_1 звернулася із заявою про зняття з її рахунку арешту та їй було 22.05.2024 надано відповідь щодо неможливості зняття арешту, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено винесення процесуальних документів по завершеним виконавчим провадженням, переданих до архіву, окрім випадків, передбачених пунктом 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень.
За таких обставин дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти боржника не можна вважати протиправними. В матеріалах справи відсутня інформація, що відповідний рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_1 , призначений лише для отримання пенсії та/або на нього зараховується виключно пенсія (грошове забезпечення).
Таким чином, під час винесення постанови про накладення арешту державним виконавцем не порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також у державного виконавця не було правових підстав для скасування арешту рахунку боржника до отримання відповідних підтверджуючих документів про спеціальний режим банківського рахунку, оскільки в оскаржуваній постанові виконавець застеріг, на які саме кошти та на які рахунки арешт не накладається.
ОСОБА_1 не надала суду доказів, що звертаючись 14.05.2024 до державного виконавця з заявою про скасування арешту коштів боржника, надала документи, які підтверджують, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 не доведені обставини щодо незаконності дій чи бездіяльності державного виконавця, а тому скарга щодо визнання дій начальника Коростенського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Стаднік Яни Вікторівни протиправними, щодо не винесення постанови про скасування арешту коштів боржника від 23.11.2023 по виконавчому провадженню №44311866 та скасування постанови про арешт коштів боржника 23.11.2023 по виконавчому провадженню 44311866, не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.447-451 ЦПК України, суд -
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Коростенського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),стягувач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.
Суддя Г.В. Бєсєда