№ 201/4789/24
провадження 2/201/2547/2024
29 жовтня 2024 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих коштів та витрат,
ОСОБА_1 25 квітня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилалися на те, що позивач, діючи у службовій необхідності, користувався допомогою спеціаліста в галузі права та логістики в період часу з 02 серпня 2022 року по 26 лютого 2024 року, а саме ОСОБА_2 ; користуючись послугами останньої, позивач сплатив за надані консультації та роз'яснення грошові кошти в сумі 105 000 грн. 00 коп.. Проте у подальшому, перевіривши обсяг виконаної роботи та надані акти виконаних робіт, виявив переплату в розмірі 15 000 грн.. На вимоги повернути помилково сплачені грошові кошти ОСОБА_2 .. Позивач вважає, що безпідставно отримані ОСОБА_2 грошові кошти підлягають стягненню на його користь, оскільки відповідач ОСОБА_2 не виконала ніякого обсягу робіт, та у ніякому іншому еквіваленті не відшкодувала грошові кошти.
Виявивши факт помилки, позивач, провів перевірку своєї діяльності, та встановив що, він, діючи у службовій необхідності, з метою недопущення порушень законодавства, гадаючи що здійснює оплату послуг фахівця в галузі права, у період часу з 19 вересня 2023 року по 26 січня 2024 року здійснив 39 грошових переказів за допомогою платіжної системи VISA зі свого особистого рахунку НОМЕР_1 на загальну суму 348 400 грн. 00 коп. (триста сорок вісім тисяч чотириста гривень 00 коп.) на особистий рахунок ОСОБА_3 - відповідач. Спроб повернення вказаних грошових коштів з боку цього відповідача не здійснювалось. Також цей відповідач ОСОБА_3 не повідомляла позивача про помилковість зазначених платежів. Зазначений номер картки він переплутав з іншим, отримавши його в повідомленні від свого керівника, та почав оплачувати послуги фахівця в галузі права на катку КБ «Приват Банк» 5457082293477845, що належить ОСОБА_3 , при цьому вважав що здійснює оплату послуг адвоката Воротиліна Є.М.. Внаслідок зазначеної помилки ОСОБА_1 заборгував велику суму грошових коштів фахівцю в галузі права - адвокату Воротиліну Є.М.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відсутні будь які стосунки, цей відповідач та позивач не знайомі особисто, не ведуть ділового співробітництва, листування, не взаємодіють в інтересах служби, тощо. Таким чином, на момент перерахування коштів у позивача перед відповідачем ОСОБА_3 були відсутні будь-які грошові зобов'язання, а тому вказана сума коштів зберігається у відповідача без достатньої правової підстави. 16 березня 2024 року позивачем було направлено вказаному відповідачу вимогу про повернення вказаної суми грошових коштів, проте відповідач не вказану вимогу не відреагувала, грошові кошти позивачу не повернула, фактично отримана відмова. У зв'язку із викладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_5 (Падяк - до 07 серпня 2023 року) Л.П. на користь ОСОБА_1 , грошові кошти у розмірі 348 400 грн. 00 коп., а також стягнути з цього відповідача на його користь судові витрати в розмірі 23 613 грн. 91 коп. та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 15 000 грн. 00 коп. та судові витрати у розмірі 1 016 гри. 09 коп., тобто стягнути з відповідача безпідставно отримані вказані кошти та судові витрати, задовольнивши позов у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник проти позовних вимог, викладених обставин і задоволення позову заперечували, вказавши на те, що все необхідне по закону відповідачка зробила вірно, закон не порушувала, вимоги позивача до неї безпідставні і не доведені, кошти отримані правомірно, тому просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_2 проти позовних вимог, викладених обставин і задоволення позову не заперечувала, позов визнала повністю, вказавши на те, що кошти відповідачкою отримані неправомірно, закон порушено, вимоги позивача до неї обгрунтовані і відповідають дійсності, доведені, тому не заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі і просила справу розглянути без її участі.
Третя особа ОСОБА_4 підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 , вказавши на те, що саме в нього були особисті відносини з відповідачкою ОСОБА_3 і він перераховував їй свої кошти, але це немає ніякого відношення до коштів позивача, останній немає ніякого відношення до нього і його стосунків з цією відповідачкою, тому позовні вимоги правомірні. Вважав за можливе задоволення позову і просив справу розглянути без його участі.
Вислухавши пояснення представника позивача і свідка, з'ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.
В судовому засіданні встановлено, що дійсно 15 березня 2024 року адвокатом Свірідовим Д.М., укладено договір про надання правової допомоги ОСОБА_1 - позивач. Як повідомив позивач, він, діючи у службовій необхідності, користуючись допомогою спеціаліста в галузі права та логістики в період часу з 02 серпня 2022 року по 26 лютого 2024 року, а саме ОСОБА_2 Користуючись послугами останньої, позивач сплатив за надані консультації та роз'яснення грошові кошти в сумі 105 000 грн. 00 коп.. Проте у подальшому, перевіривши обсяг виконаної роботи та надані акти виконаних робіт, виявив переплату в розмірі 15 000 грн.. На вимоги повернути помилково сплачені грошові кошти ОСОБА_2 не відреагувала, та станом на час подання цього позову уникала спілкування.
Факт сплати грошових коштів підтверджується розписками про отримання грошових коштів ОСОБА_2 , актами виконаних робіт, що містять підписи обох сторін. Позивач ставить питання про стягнення саме різниці між виконаними роботами та сплаченими надлишково, в наслідок помилки грошовими коштами. Позивач вважає, що безпідставно отримані ОСОБА_2 грошові кошти підлягають стягненню на його користь, оскільки відповідач ОСОБА_2 не виконала такого обсягу робіт (на вказану суму) та у ніякому іншому еквіваленті не відшкодувала грошові кошти.
Виявивши факт помилки, позивач, провів перевірку своєї діяльності, та встановив що, він, діючи у службовій необхідності, з метою недопущення порушень законодавства, гадаючи що здійснює оплату послуг фахівця в галузі права, у період часу з 19 вересня 2023 року по 26 січня 2024 року здійснив 39 грошових переказів за допомогою платіжної системи VISA зі свого особистого рахунку НОМЕР_1 на загальну суму 348 400 грн. 00 коп. (триста сорок вісім тисяч чотириста гривень 00 коп.) на особистий рахунок ОСОБА_3 - відповідач. Спроб повернення вказаних грошових коштів з боку цього відповідача не здійснювалось. Також цей відповідач ОСОБА_3 не повідомляла позивача про помилковість зазначених платежів. Зазначений номер картки він переплутав з іншим, отримавши його в повідомленні від свого керівника, та почав оплачувати послуги фахівця в галузі права на катку КБ «Приват Банк» 5457082293477845, що належить ОСОБА_3 , при цьому вважав що здійснює оплату послуг адвоката Воротиліна Є.М.. Внаслідок зазначеної помилки ОСОБА_1 заборгував велику суму грошових коштів фахівцю в галузі права - адвокату Воротиліну Є.М.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за повідомленням останньої, відсутні будь які стосунки, цей відповідач та позивач не знайомі особисто, не ведуть ділового співробітництва, листування, не взаємодіють в інтересах служби, тощо.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про платіжні послуги» відповідач ОСОБА_3 протягом трьох робочих днів з дати надходження коштів повинна була ініціювати їх повернення на користь позивача, але цього не зробила. У цьому разі: у разі відмови отримувача (неналежного отримувача) повернути суму помилкової, неналежної неакцептованої платіжної операції на вимогу надавача платіжних послуг списання коштів з рахунку належного отримувача здійснюється у судовому порядку.
На момент перерахування коштів у позивача перед відповідачем ОСОБА_3 були відсутні будь-які грошові зобов'язання, а тому вказана сума коштів зберігається у відповідача без достатньої правової підстави. 16 березня 2024 року позивачем було направлено вказаному відповідачу вимогу про повернення вказаної суми грошових коштів, проте відповідач не вказану вимогу не відреагувала, грошові кошти позивачу не повернула, фактично отримана відмова. Позивач вважає вказане неправомірним та порушуючим його права, в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В судовому засіданні встановлено, що дійсно 15 березня 2024 року адвокатом Свірідовим Д.М. укладено договір про надання правової допомоги ОСОБА_1 - позивач. Як повідомив позивач, він, діючи у службовій необхідності, користуючись допомогою спеціаліста в галузі права та логістики в період часу з 02 серпня 2022 року по 26 лютого 2024 року, а саме ОСОБА_2 Користуючись послугами останньої, позивач сплатив за надані консультації та роз'яснення грошові кошти в сумі 105 000 грн. 00 коп.. Проте у подальшому, перевіривши обсяг виконаної роботи та надані акти виконаних робіт, виявив переплату в розмірі 15 000 грн.. На вимоги повернути помилково сплачені грошові кошти ОСОБА_2 не відреагувала, та станом на час подання цього позову уникала спілкування.
Факт сплати грошових коштів підтверджується розписками про отримання грошових коштів ОСОБА_2 , актами виконаних робіт, що містять підписи обох сторін. Позивач ставить питання про стягнення саме різниці між виконаними роботами та сплаченими надлишково, в наслідок помилки грошовими коштами. Позивач вважає, що безпідставно отримані ОСОБА_2 грошові кошти підлягають стягненню на його користь, оскільки відповідач ОСОБА_2 не виконала такого обсягу робіт (на вказану суму) та у ніякому іншому еквіваленті не відшкодувала грошові кошти.
Виявивши факт помилки, позивач, провів перевірку своєї діяльності, та встановив що, він, діючи у службовій необхідності, з метою недопущення порушень законодавства, гадаючи що здійснює оплату послуг фахівця в галузі права, у період часу з 19 вересня 2023 року по 26 січня 2024 року здійснив 39 грошових переказів за допомогою платіжної системи VISA зі свого особистого рахунку НОМЕР_1 на загальну суму 348 400 грн. 00 коп. (триста сорок вісім тисяч чотириста гривень 00 коп.) на особистий рахунок ОСОБА_3 - відповідач. Спроб повернення вказаних грошових коштів з боку цього відповідача не здійснювалось. Також цей відповідач ОСОБА_3 не повідомляла позивача про помилковість зазначених платежів. Зазначений номер картки він переплутав з іншим, отримавши його в повідомленні від свого керівника, та почав оплачувати послуги фахівця в галузі права на катку КБ «Приват Банк» 5457082293477845, що належить ОСОБА_3 , при цьому вважав що здійснює оплату послуг адвоката Воротиліна Є.М.. Внаслідок зазначеної помилки ОСОБА_1 заборгував велику суму грошових коштів фахівцю в галузі права - адвокату Воротиліну Є.М..
Вказані обставини в повному обсязі підтвердив опитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 ..
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за повідомленням останньої, відсутні будь які стосунки, цей відповідач та позивач не знайомі особисто, не ведуть ділового співробітництва, листування, не взаємодіють в інтересах служби, тощо.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про платіжні послуги», неналежний отримувач - відповідач ОСОБА_3 протягом трьох робочих днів з дати надходження повідомлення надавача платіжних послуг платника про виконання помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції зобов'язаний ініціювати платіжну операцію на еквівалентну суму коштів, зараховану йому внаслідок помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції, на користь такого надавача платіжних послуг. У разі порушення 3-деного строку отримувачем він також буде повинен сплатити пеню в розмірі 0.1 відсотка цієї суми за кожний день від дати завершення такої платіжної операції до дня повернення коштів на рахунок, але не більше 10 відсотків суми платіжної операції.
Надавач платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача, у разі згоди неналежного отримувача на повернення коштів зобов'язаний розблокувати кошти на рахунку неналежного та повернути їх неналежному платнику на підставі наданої неналежним отримувачем платіжної інструкції. У разі відмови отримувача (неналежного отримувача) повернути суму помилкової, неналежної неакцептованої платіжної операції на вимогу надавача платіжних послуг списання коштів з рахунку належного отримувача здійснюється у судовому порядку.
Згідно з приписами ст. 1215 ЦК України визначено перелік не підлягаючих поверненню безпідставно 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і з недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Суд враховує позицію ВС України щодо врахування принципу добросовісності при визначенні наявності підстав для повернення безпідставно набутих грошових коштів, викладену у постанові від 04 серпня 2021 року у справі 185/446/18, від 11 січня 2023 року у справі 548/741/21 про застосування ст. 1212 ЦК України щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів, якщо кошти було сплачено особою, яка знала що в неї немає обов'язку щодо їх сплати.
На момент перерахування коштів у позивача перед відповідачем ОСОБА_3 були відсутні будь-які грошові зобов'язання, а тому вказана сума коштів зберігається у відповідача без достатньої правової підстави. 16 березня 2024 року позивачем було направлено вказаному відповідачу вимогу про повернення вказаної суми грошових коштів, проте відповідач не вказану вимогу не відреагувала, грошові кошти позивачу не повернула, фактично отримана відмова.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно із ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Кондикція є позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли з цивільних відносин та регулюються ст. 1212 ЦК України.
Дана позиція суду викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 161/17945/18, провадження № 14-599цс19.
Таким чином, суд дійшов висновку, що між сторонами по справі, відсутні належним чином оформлені договірні відносини, отже, кошти у розмірі 348 400 грн. відповідач ОСОБА_3 отримала від позивача без достатньої правової підстави. Вважаючи вказані перекази безпідставно отриманими коштами цією відповідачкою, позивач звернувся до ОСОБА_3 з вимогою про повернення цих коштів, але отримав відмову.
Таким чином, застосування статті 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мата місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів передбачено визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення.
Відповідно до ч. 1, 2 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін майно у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна сторона має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодного належного докази порушення або не визнання прав позивача в позовній заяві не наведено, що також свідчить про відсутність будь-яких підстав для задоволення позовної заяви.
Не може суд прийняти до уваги доводи сторони відповідача про те, що позивачем не було безпідставно перераховано кошти у розмірі 348 400 грн. та дії позивача цілком і повністю передбачали волевиявлення позивача й мали спрямованість на настання дійсності ситуації, оскільки на момент перерахування коштів у позивача перед відповідачем були відсутні будь-які грошові зобов'язання, а тому вказана сума коштів зберігається у відповідача без достатньої правової підстави.
Твердження відповідача, що грошові кошти у розмірі 348 400 грн. надавались не позивачем, а третьою особою, а тому підпадають під ст. 1215 ЦК України й не підлягають поверненню як безпідставно набуті, суд вважає недоречними, оскільки спростована самим ОСОБА_4 , а також позивач та відповідач ОСОБА_3 не є родичами та не перебувають у будь-яких сімейних, дружніх чи будь-яких інших відносинах.
Крім того, відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження перерахування саме цих коштів саме ОСОБА_4 через їх особисті відносини, що в свою чергу суперечить поясненням відповідача і третьої особи та спростовує наведені в запереченнях на позов доводи.
Таким чином, доводи відповідача, що грошові кошти були перераховані іншою особою з правомірних підстав не підтверджуються належними доказами, а також спотворюють та трактують на власний розсуд висновки Верховного Суду, які наведені у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18.
Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 27 ЦПК України встановлено, що позови до фізичної особи пред'являються і суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються s суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Частиною 8 ст. 28 ЦПК України також передбачено, що позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів
Відповідно до частини 15 ст. 28 ЦПК України передбачено, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача частково задоволено, то на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).
Статтею 5 ЦПК України визначені способи захисту, які застосовуються судом. Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимог, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_5 (Падяк - до 07 серпня 2023 року) Л.П. на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 348 400 грн. 00 коп., а також стягнути з цього відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 23 613 грн. 91 коп.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 15 000 грн. 00 коп. та судові витрати у розмірі 1 016 гри. 09 коп..
Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню повністю в межах заявлених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 15, 16, 18, 1212, 1213, 1215, гл. 83 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошові кошти у розмірі 348 400 грн. 00 коп., а також судові витрати в розмірі 23 613 грн. 91 коп..
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 грошові кошти у розмірі 15 000 грн. 00 коп. та судові витрати у розмірі 1 016 гри. 09 коп..
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -