29 жовтня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/8654/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - ГУНП в Чернігівській області, відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 31.05.2024 №900 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 31.05.2024 №300 о/с про звільнення її зі служби в поліції;
- поновити її на посаді інспектора (тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 ) слідчого відділення ВП №1 (смт Козелець) Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, який стався через протиправний наказ ГУНП в Чернігівській області від 31.05.2024 №300 о/с про звільнення її зі служби в поліції з 03.06.2024 до дати постановлення судового рішення.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що встановлені проведеним службовим розслідуванням обставини у своїй сукупності не дають будь-яких правових підстав для накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, а висновки дисциплінарної комісії, на підставі яких застосовано дисциплінарне стягнення, є безпідставними та необґрунтованими, ґрунтуються на припущеннях, прийняті без врахування всіх обставин, що мають істотне значення для прийняття об'єктивного рішення за результатами службового розслідування. Так, будь-які дії, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_1 вчинила дисциплінарний проступок відсутні, а сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, за відсутності інших об'єктивних доказів на підтвердження факту вчинення правопорушення, не може слугувати доказом винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення.
Ухвалою судді від 04.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для надіслання відзиву.
Ухвалою суду від 29.10.2024 представнику позивача відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження по справі.
У встановлений ухвалою суду строк відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначив, що в ході службового розслідування встановлено, що позивач, маючи статус поліцейського, умисно і свідомо не виконала імперативні норми Законів, підзаконних нормативно-правових актів і порушила вимоги керівництва ГУНП в Чернігівській області та Національної поліції України, у зв'язку з чим до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби. Зокрема, позивач порушила: обмеження, встановлене комендантською годиною, запроваджене на території Чернігівської області розпорядженням Чернігівської ОВА; вимоги керівництва ГУНП в Чернігівській області про неприпустиме нехтування Присягою працівника поліції України, Правилами етичної поведінки поліцейських, вимогами Дисциплінарного статуту, а також проігнорувала попередження керівництва щодо безальтернативного звільнення з Національної поліції України за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння, документування факту керування автотранспортом у стані алкогольного сп'яніння.
Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.
ОСОБА_1 проходить службу в Національній поліції України на посаді інспектора (тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 ) слідчого відділення поліції №1 (смт. Козелець) Чернігівського районного управління поліції ГУНП.
Відповідно до матеріалів справи до керівництва ГУНП в Чернігівській області надійшов рапорт про складення відносно ОСОБА_1 адміністративного протоколу за вчинене 28.05.2024 правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, у зв'язку з чим тво начальника УГІ ГУНП в Чернігівській області просив призначити службове розслідування (а.с. 73).
Наказом ГУНП в Чернігівській області від 28.05.2024 №673 призначено проведення службового розслідування за фактами, викладеними в рапорті (а.с. 74).
За наслідками службового розслідування складено висновок, затверджений начальником ГУНП в Чернігівській області, у якому зазначено про порушення позивачем службової дисципліни, недотримання вимог частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги працівника поліції, вимог керівництва ГУНП в Чернігівській області та Національної поліції України у частині керування 28.05.2024, під час запровадження на території Чернігівської області комендантської години, транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та відмови від проходження у визначеному законом порядку освідування на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора «Drager» і в медичному закладі у лікаря нарколога, тим самим вчинення дій, що дискредитують звання поліцейського, підривають довіру та авторитет Національної поліції України у очах громадськості. У зв'язку з наведеним, дисциплінарною комісією запропоновано притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції (а.с. 75-82).
Наказом ГУНП в Чернігівській області від 31.05.2024 №900 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції (а.с. 27).
Даний вид стягнення реалізований наказом ГУНП в Чернігівській області від 31.05.2024 №300 о/с, яким позивача з 03.06.2024 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 26).
Вважаючи накази відповідача протиправними, а звільнення - незаконним, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №580 поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Статтею 18 Закону №580 визначено обв'язки поліцейських.
Зокрема, поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України". Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частини перша та друга статті 19 Закону №580).
У свою чергу, Законом України від 15.03.2018 №2337-VІІІ затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Згідно частини другої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського, у тому числі: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень (частина третя статті 1 Дисциплінарного статуту).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 №1179 затверджено Правила етичної поведінки поліцейських, метою яких є урегулювання поведінки поліцейських з дотриманням етичних норм, формування в поліцейських почуття відповідальності перед суспільством і законом за свої дії та бездіяльність, а також сприяння посиленню авторитету та довіри громадян до поліції.
Таким чином, проходження служби в поліції, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії та вчинки.
Статтею 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (стаття 12 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: звільнення із служби в поліції.
Згідно з статтями 14, 15, 19 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків провадиться службове розслідування.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.
За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.
У висновку за результатами службового розслідування, у том числі, зазначаються: причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Обставинами, що пом'якшують відповідальність поліцейського, є: 1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку; 2) попередня бездоганна поведінка; 3) високі показники виконання повноважень, наявність заохочень та державних нагород; 4) вжиття заходів щодо запобігання, відвернення або усунення негативних наслідків, які настали або можуть настати внаслідок вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування завданої шкоди; 5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або через службову чи іншу залежність; 6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.
Для цілей застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення можуть враховуватися й інші, не зазначені у частині четвертій цієї статті, обставини, що пом'якшують відповідальність поліцейського.
Аналогічні положення закріплені і у Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України
28 листопада 2018 року за №1355/32807 (далі - Порядок).
Крім того, вказаним Порядком передбачено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідно до пункту 1 Розділу VII Порядку у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні службової дисципліни та означає недотримання Конституції України і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів, інших нормативно-правових актів та Присяги. Отже, підставою для накладення дисциплінарного стягнення є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.
Обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з'ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.
Вирішуючи спір, суд враховує, що обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування доказами.
Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому: чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.
Відповідно до матеріалів справи до керівництва ГУНП в Чернігівській області надійшов рапорт про складення відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП.
Судом витребувано та досліджено матеріали службового розслідування (а.с. 73-102), відповідно до яких 28.05.2024, близько 00:22 год., нарядом «ВІКІНГ-202» УПП в Чернігівській області ДПП, поблизу будинку №35 по вул. Магістральній в с. Лемеші Чернігівського району Чернігівської області, за порушення комендантської години було зупинено автомобіль «Ford Fusion», днз НОМЕР_1 , під керуванням капітана поліції ОСОБА_1 , яка перебувала поза службою. Оскільки під час спілкування у неї було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідала обстановці), позивачу запропоновано пройти в установленому порядку освідування, від чого вона відмовилась (як на місці події так і в медичному закладі).
Враховуючи викладене, відносно ОСОБА_1 складено адміністративний протокол за порушення статті 130 КУпАП. Від підпису в адміністративному протоколі ОСОБА_1 відмовилась.
Разом з тим, позивач у позовній заяві та наданих в ході службового розслідування поясненнях наголошувала, що службової дисципліни не порушувала, транспортним засобом не керувала, тим більше в стані алкогольного сп'яніння, а лише перебувала в його салоні з увімкненим світлом (шукала ключі від будинку). Крім того, екіпаж патрульної поліції не здійснював зупинку транспортного засобу, а підійшов до автомобіля, який не рухався та був припаркований без порушень правил ПДР. Враховуючи наведене в сукупності, позивач відмовилась від проходження освідування на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу «Drager», але надалі не заперечувала проїхати до найближчого медичного закладу - КНП «Козелецька ЛІЛ».
При цьому, позивач визнала, що разом з чоловіком та малолітнім сином перебувала на вулиці в період дії впровадженої на території Чернігівської області комендантської години (об 00:20 год.), позаяк не вірно розрахувала час для повернення додому після відпочинку у матері.
Аналогічні за змістом пояснення надав і чоловік позивачки під час службового розслідування.
Екіпаж патрульної поліції у наданих під час службового розслідування поясненнях наголошував на факті зупинки транспортного засобу, яким керувала позивач, та наявності у неї явних ознак алкогольного сп'яніння, відмови ОСОБА_1 від освідування як за допомогою спеціального приладу, так і в медичному закладі, у зв'язку з чим відносно неї було складено відповідний протокол.
Судом, окрім іншого, досліджено відеозаписи з реєстратора службового автомобіля патрульної поліції, портативних відеореєстраторів поліцейських (а.с. 111), здійснених за фактом наведених обставин, та встановлено перебування ОСОБА_1 у період дії комендантської години на вулиці. Разом з тим, вказані записи не підтверджують доводи представника відповідача про зупинку транспортного засобу поліцейськими під керуванням позивачем. Дійсно, ОСОБА_1 відмовилась від проходження освідування, однак суд звертає увагу, що в силу вимог чинного законодавства України такий обов'язок виникає лише у водіїв транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Більш того, розглянувши справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, Козелецький районний суд Чернігівської області 05.09.2024 виніс постанову по справі №734/2277/24, якою провадження у справі закрив за відсутністю складу адміністративного правопорушення. При цьому, суд також звертав увагу на відсутності доказів підтвердження як зупинки транспортного засобу поліцейськими, так і безпосереднього керування ним ОСОБА_1 .
Незважаючи на наведене, позивач 28.05.2024 о 03.00 год. самостійно пройшла освідування в медичному закладі та відповідно до Висновку медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, виданого КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради від 28.05.2024 №26, ОСОБА_1 - твереза.
Враховуючи наведене, а саме: відсутність беззаперечних доказів факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння та відмови її, як водія, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, суд вважає передчасними висновки ГУНП в Чернігівській області про порушення позивачем вимог керівництва, Присяги працівника поліції України, Правил етичної поведінки поліцейських та Дисциплінарного статуту, що може дискредитувати її як працівника поліції та має наслідком звільнення зі служби.
Так, дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, суд дійшов до висновку, що вони тісно пов'язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи поліції, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Отже, під вчинками, що дискредитують звання працівника Національної поліції України та власне органи національної поліції, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.
З огляду на вказане, з точки зору стороннього розсудливого спостерігача, порушення позивачем цих приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції, і відповідальність за це несе держава.
Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 по справі №815/4463/17 сформована правова позиція щодо того, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Разом з тим, під час розгляду справи таки факти судом підтверджені не були.
Суд звертає увагу, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
При цьому, звільнення з органів Національної поліції як вид стягнення є крайнім та найсуворішим заходом дисциплінарного впливу і повинно застосовуватись у виняткових випадках та за вчинення особливих дисциплінарних проступків.
Натомість, у взаємозв'язку з вищенаведеними нормами та обставинами справи, у тому числі зважаючи на різноманітність видів дисциплінарного стягнення, суд приходить до висновку, що відповідач належним чином не встановив, чи дійсно позивачем порушено службову дисципліну та чи поведінка позивача мала ознаки дисциплінарного проступку у стані алкогольного сп'яніння, а також не врахував: ступінь його тяжкості; наявність/відсутність шкоди; обставини, за яких сталася подія; обставини, які пом'якшують відповідальність; роботу позивача; при цьому застосувавши до позивача крайню міру дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, що за переконанням суду, є непропорційним.
Так, відповідно до Службової характеристики ОСОБА_1 у період служби в поліції зарекомендувала себе з позитивної сторони як старанний, наполегливий, дисциплінований, юридично грамотний співробітник. Серед співробітників позивач користується повагою і авторитетом (а.с. 86 зворот).
Враховуючи викладене та фактично встановлені обставини перебування ОСОБА_1 у період дії комендантської години на вулиці, суд не погоджується з позицією відповідача, що приймаючи оскаржувані накази в частині звільнення позивача зі служби в Національній поліції України він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття наказів; неупереджено; добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані спірні накази, у зв'язку з чим наявні підстави для скасування спірних наказів та поновлення позивача на службі в поліції.
Крім того, суд враховує положення статті 29 Дисциплінарного статуту, якою встановлено особливості застосування дисциплінарних стягнень у період дії воєнного стану, зокрема, відповідно до частини другої зазначеної статті Статуту дисциплінарні стягнення застосовуються в порядку зростання від менш суворого, яким є зауваження, до більш суворого - звільнення зі служби в поліції.
Відтак, ураховуючи, що на момент проведення службового розслідування у позивача не було діючих дисциплінарних стягнень, обраний вид дисциплінарного стягнення у виді звільнення є непропорційним.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено або на рівнозначній посаді.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2018 по справі №817/280/16, від 28.02.2019 по справі №817/860/16 та від 03.10.2019 по справі № 826/10460/16.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260) поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Разом з тим, вказані норми не регулюють питання порядку розрахунку та стягнення середнього заробітку поліцейських за вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням.
Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Із системного аналізу вищенаведених норм Порядку №100 та Порядку №260 можна дійти висновку, що нарахування середнього грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів вимушеного прогулу.
За змістом пункту 2 цього Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно довідки ГУНП в Чернігівській області від 21.08.2024 №493/124/21/01-2024 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , обчислена з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, становить 809,50 грн. (а.с. 128).
Позивача звільнено зі служби з 03.06.2024. Таким чином, період перебування ОСОБА_1 у вимушеному прогулі з 03.06.2024 по 29.10.2024 становить 149 робочих дні.
Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 120 615,00 грн. (149*809,50).
При цьому, у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
За таких обставин, для належного виконання рішення суд вважає за необхідне зазначити, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначена без утримання відповідних податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно і частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд зазначає, що позов необхідно задовольнити у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правової (професійної правничої) допомоги від 03.06.2024 №03/06/24/2; рахунок на оплату від 03.06.2024 №127; платіжну інструкцію від 04.06.2024 №0.0.3683534127.1; ордер. Відповідно до наданих суду документів всього виконано роботи на суму 17250,00 грн. (а.с. 43-48).
Разом з тим, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами, віднесений Кодексом адміністративного судочинства України до справ незначної складності.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17250,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову, а відтак, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 7000,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме у зазначеному розмірі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
З огляду на викладене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати в сумі 7000,00 грн.
Пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 31.05.2024 №900 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 31.05.2024 №300 о/с «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора (тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 ) слідчого відділення поліції №1 (смт. Козелець) Чернігівського районного управління поліції ГУНП з 03 червня 2024 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 120 615 (сто двадцять тисяч шістсот п'ятнадцять) грн. 00 коп.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора (тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 ) слідчого відділення поліції №1 (смт. Козелець) Чернігівського районного управління поліції ГУНП та присудження виплати ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, а саме: 24 689 (двадцять чотири тисячі шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 77 коп., звернути до негайного виконання.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 29 жовтня 2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 40108651, просп. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000).
Суддя С.В. Бородавкіна