25 жовтня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/6212/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними дій та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити дії, -
Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 22.04.2024р. №112750005955;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2024р. про призначення пенсії за віком з врахуванням в загальний страховий стаж періоду його роботи з 12.08.1991р. по 21.03.1994р., який підтверджується його трудовою книжкою НОМЕР_1 від 19.10.1983р. та періоду його роботи в Російській Федерації з 03.04.2006р. по 15.11.2016р. (з перервами), який підтверджується його трудовою книжкою НОМЕР_2 від 10.04.2008р.
В обґрунтування вимог представник позивача зазначає, що після досягнення 60-річного віку позивач звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням відповідача йому було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 12.08.1991 по 21.03.1994, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.10.1983, так як запис внесено з порушенням п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110, а саме виявлено розбіжності між датою наказу і датою прийняття. Також, до страхового стажу, не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 10.04.2008 - стаж набутий на території російської федерації. Просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні вимог. Зазначив, що відповідачем 1 правомірно відмовлено позивачу у призначені пенсії ( а.с.42-49).
Представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні вимог. Зазначив, що позивач працював в російській федерації, при цьому дійсно з заробітної плати здійснювалися відрахування податків, які направленні до бюджету російської федерації. Урахування вказаного стажу при призначенні пенсії позивачу є недопустимим ( а.с. 25-27).
Представником позивача подано відповідь на відзив ( а.с. 32-34).
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Позивач, 15.04.2024 звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою та документами щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі-Закон № 1058.
Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заяву позивача та надані документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області для опрацювання.
За результатами розгляду звернення було винесено рішення від 22.04.2024р. №112750005955 про відмову у призначенні пенсії за віком ( а.с.16).
Вказано, що страховий стаж позивача становить 9 років 09 місяців 15 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 12.08.1991 по 21.03.1994, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.10.1983, так як запис внесено з порушенням п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110, а саме виявлено розбіжності між датою наказу і датою прийняття. Також, до страхового стажу, не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 10.04.2008 - стаж набутий на території російської федерації.
Не погоджуючись з відмовою відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058).
Відповідно до ст. 1 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначає стаття 24 Закону №1058-ІV.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст.45 Закону №1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно статті 26 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стаж, зокрема, в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Тобто для призначення пенсії необхідне дотримання двох вимог: 1) досягнення віку 60 років; 2) наявність страхового стажу на момент досягнення пенсійного віку не менше 30 року.
Позивач, досягнув пенсійного віку 60 роки.
Вказана обставина не є спірною в даній справі натомість спірним є наявність у позивача необхідного страхового стажу не менше 30 року. Наявність у позивача 9 років 09 місяців 15 днів страхового стажу сторонами не оспорюється.
Поряд з цим, як слідує зі спірного рішення відповідача до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 10.04.2008 - стаж набутий на території російської федерації, оскільки з 01 січня 2023 року рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
13.03.1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (далі -Угода від 13.03.1992).
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Російською Федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації“Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України“Про міжнародні договори України»припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону України“Про міжнародні договори України»припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328“Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення»постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376(із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023 року, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим, оскільки є порушенням правої визначеності як складового аспекту принципу верховенства права. Так, працюючи за межами України, за умови чинності в період роботи міжнародних договорів між Україною та Російською Федерацією, особа мала легітимні очікування щодо визнання Україною її трудового стажу та заробітку, здобутого на території Російської Федерації, для пенсійного забезпечення.
Аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди від 13.03.1992 підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі -Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, нормами вказаного Порядку чітко визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Суд зауважує, що згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 10.04.2008 позивач працював на території рф (а.с.8-11).
Записи трудової книжки є чіткими, послідовними, не містять виправлень, спосіб внесення записів у трудову книжку позивача за період його трудової діяльності не дає підстав вважати суду, що мали місце будь-які неправомірні дії з метою штучного (безпідставного) формування стажу позивача.
Таким чином, на підставі зазначених записів у трудовій книжці спірні періоди роботи позивача мають бути зараховані до його страхового стажу.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи з 12.08.1991 по 21.03.1994, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.10.1983, так як запис внесено з порушенням п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110, а саме виявлено розбіжності між датою наказу і датою прийняття, суд зазначає наступне.
Як слідує із записів трудової книжки НОМЕР_1 від 19.10.1983 позивача з 12.08.1991 прийнято на роботу в кооператив «Монтажник» ( запис 13, наказ №88 від 04.12.1991) ( а.с13).
Суд зазначає, що в трудовій книжці міститься розбіжність між датою наказу і датою прийняття позивача на роботу.
Суд зауважує, що станом на час початку ведення трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 19.10.1983 порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 глави 1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції №162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
За змістом абзаців першого-третього пункту 2.13 Інструкції №162 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у виді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1.Інструкції № 162).
Зазначена Інструкція в Україні не застосовується з прийняттям наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58).
Згідно пункту 1.1. Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт2.3Інструкції №58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
Суд, провівши системний аналіз наведених вище положень законодавства, зауважує, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки НОМЕР_1 від 19.10.1983 позивача з 12.08.1991 прийнято на роботу в кооператив «Монтажник» ( запис 13, наказ №88 від 04.12.1991)та звільнено з кооперативу «Монтажник» 21.03.1994( запис 14, наказ №63 від 21.03.1994 ( а.с13).
Що стосується спірного періоду, суд зауважує, що у розглядуваному випадку записи трудової книжки вчинені в хронологічному порядку, містять дату прийому, переведення та звільнення з роботи, реквізити наказів, посади на якій працювала позивач, підпис особи, відповідальної за внесення записів, та відбиток печатки підприємств при звільненні з роботи. Записи про періоди роботи не містять жодних виправлень.
Суд зазначає, що періоди роботи позивача з 12.08.1991 по 21.03.1994 підтверджено записами її трудової книжки та ці записи, на переконання суду, є належними та допустимим доказами для підтвердження трудового стажу, а наведені відповідачем аргументи щодо неврахування періоду трудової діяльності позивача при реалізації ним конституційного права на пенсійне забезпечення є безпідставними.
У даному випадку, органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.
Отже, суд дійшов висновку, що трудовою книжкою позивача підтверджено спірні періоди роботи, які зазначені вище.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення, дій чи бездіяльності органу пенсійного фонду щодо відмови в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов'язати вчинити певні дії.
Позаяк, основною підставою для прийняття спірного рішення відповідача 1 про відмову у призначенні позивачу пенсії слугувала відсутність необхідного страхового стажу (30 років), що спростовується вищевикладеним, то суд вважає за необхідне, вийти за межи позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області від 22.04.2024р. №112750005955.
Разом з тим, варто зазначити, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком №22-1.
При цьому, починаючи з 30.03.2021, набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення / перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Зазначена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
В силу приписів Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін):
- пункт 1.1. розділу І заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);
- пункт 4.1. розділу IV заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;
- пункт 4.2. розділу IV після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зі змісту викладених положень слід дійти висновку про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Івано- Франківській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Івано- Франківській області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2024р. про призначення пенсії за віком з врахуванням в загальний страховий стаж періоду його роботи з 12.08.1991р. по 21.03.1994р., який підтверджується його трудовою книжкою НОМЕР_1 від 19.10.1983р. та періоду його роботи в Російській Федерації з 03.04.2006р. по 15.11.2016р. (з перервами), який підтверджується його трудовою книжкою НОМЕР_2 від 10.04.2008р.
За наслідками розгляду справи по суті, позовну заяву належить задовольнити частково.
За правилами частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на вказане, сума судового збору в розмірі 1211 ,20 грн. ( а.с.19), підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області адреса (вул. Січових стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, ЄДРПОУ 20551088), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А, м. Кропивницький, 25009, ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправними дій та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області про відмову у призначенні пенсії від 22.04.2024р. №112750005955.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2024р. про призначення пенсії за віком з врахуванням в загальний страховий стаж періоду його роботи з 12.08.1991р. по 21.03.1994р., який підтверджується його трудовою книжкою НОМЕР_1 від 19.10.1983р. та періоду його роботи в російській федерації з 03.04.2006р. по 15.11.2016р. (з перервами), який підтверджується його трудовою книжкою НОМЕР_2 від 10.04.2008р.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 1000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 20551088).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН