29 жовтня 2024 року справа №640/21778/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Київської міської прокуратури (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи: 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) №1857к від 31.10.2022 року про звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 01.06.2006 року, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 (гурт.) з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №2 міста Києва та з органів прокуратури;
- зобов'язати Київську міську прокуратуру (ідентифікаційний код юридичної особи: 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 01.06.2006 року, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 (гурт.) на посаду прокурора Київської місцевої прокуратури №2 міста Києва або на рівнозначну посаду прокурора Київської місцевої прокуратури №2 міста Києва та допустити негайне виконання судом цього рішення;
- стягнути з Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи: 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 01.06.2006 року, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 (гурт.) завдану йому моральну шкоду незаконним звільненням в розмірі 1 (одна) гривня 00 копійок.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Київської міської прокуратури від 31.10.2023 № 1857к позивача звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 2 міста Києва та органів прокуратури у зв'язку з неподанням у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до окружної прокуратури та про намір пройти атестацію, на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ. Водночас, позивач зазначив, що його звільнення відбулось під час перебування у відпустці по догляду за дітьми, із такої відпустки він не був відкликаний, будь-яких заяв про своє відкликання не писав, а на його посаду була призначена інша особа.
У зв'язку з цим, позивач зазначив, що його звільнення із посиланням на підпункт 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону від 19.09.2019 № 113-ІХ є протиправним та таким, що суперечить принципам і засадам судочинства, а тому просить суд визнати протиправним та скасувати спірний наказ, поновити його на посаді прокурора.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу 12.12.2022 передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду міста Києва Черниковій А.О.
Однак, 13.12.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022, яким ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12.05.2023 справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Журавлю В.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 відкрито провадження у справі; запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Представником Київської міської прокуратури подано відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури. Норми вказаного Закону є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Позивач у встановлений строк відповідної заяви Генеральному прокурору про переведення до окружної прокуратури та про намір у зв'язку з цим пройти атестацію не подав, а отже, не виявив бажання продовжувати роботу в органах прокуратури, що стало підставою для його звільнення. На переконання відповідача, оскаржуваний наказ видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України та просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Представник позивача скористався своїм правом на подачу відповіді на відзив, в якій виклав свої пояснення щодо наведених відповідачем аргументів у відзиві, які вважає безпідставними та такими, що не спростовують обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги.
Разом з тим, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 №949/0/15-23 ОСОБА_2 звільнено з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, в провадженні якої перебувала дана справа.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу передано для розгляду судді Київського окружного адміністративного суду Маричу Є.В.
Ухвалою суду справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
У підготовчому засіданні представником позивача подано заяву про зміну предмету позову, якою збільшено позовні вимоги, доповнивши позовні вимоги вимогою про стягнення з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.11.2022 до дня прийняття рішення у цій справі.
Провівши підготовчі дії, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи, прийнявши до розгляду заяву про зміну предмету позову, ухвалою суду від 04.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти позову, просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Суд, за згодою сторін, перейшов до розгляду справи по суті, в порядку письмового провадження, за наявними у ній матеріалами і доказами.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з 2012 року. Зокрема, наказом в.о.прокурора міста Києва від 30.07.2015 №2819к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора прокуратури Дарницького району міста Києва.
Згідно наказу в.о.прокурора міста Києва від 14.12.2015 №4404к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Київської місцевої прокуратури №2 з 15 грудня 2015 року, звільнивши з посади прокурора прокуратури Дарницького району міста Києва.
Наказом прокурора міста Києва від 29.07.2016 №1793к позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.08.2016 по 03.01.2019 включно.
Згідно з наказом прокурора міста Києва від 08.08.2018 №1791к ОСОБА_1 приступив до виконання службових обов'язків на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №2 міста Києва з 09.08.2018.
Наказом прокурора міста Києва від 03.09.2018 №2077к позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04.09.2018 по 03.01.2019 включно.
Наказом прокурора міста Києва від 04.01.2019 №8к позивачу надано відпустку для догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 04.01.2019 до 03.06.2019 включно.
Наказом прокурора міста Києва від 29.05.2019 №1168к позивачу надано відпустку для догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 04.06.2019 до 03.08.2019 включно.
Наказом прокурора міста Києва від 01.08.2019 №1855к позивачу надано відпустку для догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 04.08.2019 до 03.10.2019 включно.
Наказом прокурора міста Києва від 12.09.2019 №2302к позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04.10.2019 до 27.06.2022 включно.
Наказом керівника Київської міської прокуратури від 20.06.2022 №808к позивачу надано відпустку для догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 28.06.2022 до 25.12.2022 включно.
Наказом керівника Київської міської прокуратури від 31.10.2022 №1857к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №2 міста Києва та органів прокуратури, у зв'язку з неподанням у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію, на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 31 жовтня 2022 року. Підставою зазначено лист Генеральної прокуратури України № 11/1/1-2419вих-19 від 01.11.2019.
Позивач вважає звільнення у період перебування у відпустці по догляду за дитиною протиправним, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України, в свою чергу, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до вимог частини 3 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону України «Про прокуратуру», яка передбачає, що прокурор звільняється з посади у разі, у тому числі: 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-IX), який набрав чинності 25 вересня 2019 року.
Відповідно до абзацу першого пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX (у редакції до 15.06.2021) прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих та військових прокуратур можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації», затвердженим 03.10.2019 наказом Генерального прокурора № 221 (далі - Порядок № 221).
15 червня 2021 року Законом України № 1554-IX були внесені зміни до Закону № 113-IX, які набрали чинності 11.07.2021.
Пункт 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX вирішено викласти у такій редакції:
« 7. Положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які, у тому числі:
2) на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, але з поважних причин, до яких належать тимчасова непрацездатність, відпустка по догляду за дитиною, відрядження для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо, не проходили атестацію.».
Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1 - 4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.
Змін також зазнали пункти 9-10 Закону № 113-IX.
Так, згідно з пунктом 9 Закону № 113-IX атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 7 цього розділу.
Пунктом 10 Закону № 113-IX передбачено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1 - 4 пункту 7 цього розділу, мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Як вбачається з оскаржуваного наказу, позивача звільнено на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX з 31.10.2022.
Підпунктом 1 пункту 19 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1 -4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав: 1) неподання прокурором чи слідчим органів прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
У Порядок проходження прокурорами атестації № 221, останні зміни вносились 03.09.2021.
Відповідно до пунктів 9 та 10 Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого прокуратури після 15 жовтня 2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурору упродовж 5 днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді.
Отже, до набрання чинності Законом України від 15.06.2021 № 1554-IX перебування особи у відпустці по догляду за дитиною (як і інші причини, передбачені у підпунктах 1-4 пункту 7 розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ) є поважною причиною неподання заяви про намір пройти атестацію - у даному випадку слід наголосити на безперервності такої відпустки, право на яку виникло взагалі до прийняття Закону №113-ІХ.
У взаємозв'язку пунктів 7 , 9 та 10 Закону України від 15.06.2021№ 1554-IX та пунктів 9, 10 Порядку проходження прокурорами атестації можна дійти висновку, що оскільки строк подання заяви до 15 жовтня 2019 року в момент набрання цими змінами законної сили вже закінчився, будь-яких нових строків ані Закон, ані Порядок не містить, єдиною законною підставою звільнити особу на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ після 11.07.2021, набрання чинності змінами, є факт неподання такою особою заяви після того, як відпали поважні причини непроходження атестації (неподання відповідної заяви).
В даному випадку, це дата виходу ОСОБА_1 із відпустки по догляду за дитиною.
В іншому випадку, нівелюється можливість подання особами, визначеними у пункті 7 розділу ІІ «Прикінцевих і перехідних положень» Закону №113-ІХ, без відносно до причин їх неподання до 15 жовтня 2019 року, таких заяв. Оскільки на наступний день після набрання змінами законної сили всі ці особи підлягали звільненню, так як строк подання заяв закінчився ще 15 жовтня 2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для звільнення позивача став лист Генеральної прокуратури України від 01.11.2019 № 11/1/1-2419вих-19, про що зазначено у наказі про звільнення.
Водночас, Київська міська прокуратура жодним чином не обґрунтував підстави звільнення позивача саме 31.10.2022, а не після надходження листа Генеральної прокуратури України.
Також, відповідач залишив поза увагою доводи позивача щодо безперервності перебування у відпустках по догляду за дітьми. Останній наказ про надання відпустки для догляду за дитиною датований 20.06.2022, згідно з яким відпустка надана з 28.06.2022 до 25.12.2022 включно.
В контексті викладеного, слід зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 1 березня 2023 року № 3-5/2022(9/22) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (щодо гарантій незалежності прокурора) було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX.
Конституційний Суд України визначив, що використання в оспорюваному приписі Закону № 113 слів «можливе майбутнє звільнення» призвело до суперечливості його змісту, оскільки суб'єкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор із моменту набрання чинності (25 вересня 2019 року) оспорюваним приписом Закону № 113-IX могли вважати, що цей припис є або повідомленням про наступне неминуче звільнення з посади прокурора, або, з огляду на використання у ньому слів «можливе» та «майбутнє», що звільнення в подальшому могло бути не застосоване та розраховувати за певних умов на подальше перебування на посаді прокурора.
Отже, суб'єкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор, на яких було поширено дію оспорюваного припису Закону № 113-IX, не мали можливості чітко зрозуміти зміст, передбачити юридичні наслідки його застосування та спланувати свої подальші дії.
Конституційний Суд України у цьому рішенні також зробив посилання на рішення від 21 липня 2021 року № 4-р(II)/2021 і зауважив, що «доступність учасникам суспільних відносин акта права для ознайомлення не гарантує доступності його змісту, якщо припис такого акта викладений неякісно, зокрема нечітко або суперечливо» (абзац перший підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).
Отже, оспорюваний припис Закону № 113-IX мав не лише бути доступним для учасників суспільних відносин, а також відповідати принципові верховенства права (правовладдя), зокрема такому складнику цього принципу, як юридична визначеність, що полягає, з-поміж іншого, в чіткості та зрозумілості норм права, передбачності їх змісту та можливих наслідків застосування або іншої форми реалізації цих норм права.
Враховуючи викладене, позивач мав право принагідно сподіватися, що лише після закінчення відпустки по догляду за дитиною і виходом на роботу він повинен подати відповідну заяву і пройти атестацію.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що відповідач при видачі спірного наказу №1857к від 31.10.2022 року про звільнення ОСОБА_1 діяв непослідовно, тобто, з порушенням принципів належного урядування та юридичної визначеності.
Водночас, неузгодженість дій органів державної влади або невиконання державними органами та їх посадовими особами своїх безпосередніх обов'язків не повинно тягти за собою покладення на фізичних чи юридичних осіб несприятливих наслідків.
Враховуючи наведене, суд вважає, що наказ Київської міської прокуратури №1857к від 31.10.2022 про звільнення ОСОБА_1 є передчасним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Визначаючи спосіб захисту прав ОСОБА_1 , які були порушені внаслідок незаконного звільнення, суд враховує, що Закон України «Про прокуратуру» не визначає правових наслідків незаконного звільнення прокурора з посади. У зв'язку з цим, при виборі способу поновлення прав позивача суд керується Кодексом законів про працю України.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Зазначена норма права вказує на те, що суд, встановивши факт звільнення без законної на те підстави, зобов'язаний поновити працівника на раніше займаній посаді.
За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_1 слід поновити на посаді, з якої його було звільнено, а саме, на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №2 міста Києва та в органах прокуратури з 01 листопада 2022 року, поклавши обов'язок виконання рішення суду в цій частині про поновлення на посаді на Київську міську прокуратуру.
Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду його стягнення, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану (абзаци четвертий, шостий пункту 2 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 слідує, що згідно з чинним законодавством нарахування середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу проводиться шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців робочі дні на число робочих днів за цей період.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Київської міської прокуратури від 25.11.2022 №21/202 середньоденна заробітна плата позивача складає 445,10 грн.
Оскільки станом на день звільнення (31.10.2022) позивач знаходився у відпустці по догляду за дитиною, то період вимушеного прогулу розпочинається з дати закінчення такої відпустки, в даному випадку, з 26.12.2022.
Отже, період вимушеного прогулу з 26.12.2022 по 29.10.2024 (з урахуванням частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX) становить 481 робочих днів.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 214 093,10 грн (445,10 х 481), з яких відповідач відрахує загальнообов'язкові податки та збори.
Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Щодо вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатися залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
При цьому, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що внаслідок незаконного, свавільного та дискримінаційного його звільнення із займаної посади, яке відбулось із порушенням його гарантованих Конституцією України прав йому була заподіяна моральна шкода, яка виразилась у заподіянні йому морально-психологічного удару, спричинило зневіру в існуванні таких понять як законність і справедливість, заподіяло глибокі моральні страждання, а також незаконне звільнення відобразилось на його стосунки з колегами та в сім'ї.
За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Однак, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями і рішенням відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Київської міської прокуратури (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Київської міської прокуратури (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) від 31.10.2022р. №1857к про звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №2 міста Києва та з органів прокуратури.
3. Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №2 міста Києва та в органах прокуратури з 01.11.2022р., поклавши обов'язок виконання рішення суду в цій частині на Київську міську прокуратуру (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019).
4. Стягнути з Київської міської прокуратури (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 214 093,10 грн. (двісті чотирнадцять тисяч дев'яносто три гривні, десять копійок).
5. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
6. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №2 міста Києва та в органах прокуратури.
7. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.