28 жовтня 2024 року м. Київ № 320/3435/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправним рішення відповідача, яким позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області;
зобов'язати відповідача розглянути у відповідності до вимог законодавства клопотання позивача від 23.07.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Незважаючи на те, що до заяви були додані усі необхідні документи, визначені законом, оскарженим наказом йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з таких підстав: відповідно до наданих графічних матеріалів доданих до клопотання неможливо ідентифікувати місце розташування земельної ділянки та відсутні відомості за рахунок яких земель відводиться бажана до відведення земельна ділянка.
Позивач вважає, що вказаний наказ є протиправним, оскільки зазначена відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не міститься в частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України. А отже підстав для відмови у задоволенні його клопотання не існує.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Харченко С.В.) від 31 березня 2021 року відкрито провадження у справі.
20 квітня 2021 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Головного управління Держгеокадастру у Київській області надійшов відзив на позов.
Відповідач в своєму відзиві зазначає, що підстава для відмови у задоволенні клопотання позивача, яка передбачена статтею 118 Земельного кодексу України, повністю узгоджується із чинним законодавством України.
28 травня 2021 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив.
Позивач у відповіді зазначив, що наведені у відзиві обґрунтування відповідача не ґрунтується на законні та не відповідають обставинам справи. Просить суд задовольнити позов.
У зв'язку із звільненням судді ОСОБА_3 у відставку на підставі Рішення Вищої ради правосуддя № 411/0/15-24 від 13 лютого 2024 року «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» та відрахуванням зі штату Київського окружного адміністративного суду відповідно до наказу голови суду № 2-ктр/гс від 15.02.2024 року, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2024 року справа розподілена судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року прийнято справу №320/3435/21 до провадження судді Жукової Є.О.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про прийняття адміністративної справи до провадження» від 04 березня 2024 року по справі №320/3435/21 доставлено до електронного кабінету Головного управління Держгеокадастру у Київській області 07 травня 2024 року.
Правом надання заперечень відповідно до вимог статті 164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідач не скористався.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою (клопотанням) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, що знаходиться на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області.
За результатом розгляду цієї заяви відповідач листом від 09 жовтня 2020 року №16422/0-2483/0/17-20 відмовив у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з підстав того, що відповідно до наданих графічних матеріалів, доданих до клопотання, неможливо ідентифікувати місце розташування земельної ділянки та відсутні відомості за рахунок яких земель відводиться бажана до відведення земельна ділянка.
Позивач, не погоджуючись з даним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
У свою чергу правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовані Земельним кодексом України від 25.01.2001 № 2768-III.
Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 22 Земельного кодексу України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
При цьому пунктом «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства.
Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Із системного аналізу вказаних вище норм законодавства вбачається, що підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, зазначена в рішенні, що викладено в листі від 09 жовтня 2020 року №16422/0-2483/0/17-20, не передбачена частина сьома статті 118 Земельного кодексу України.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Враховуючи викладене вище, суд вважає що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області викладене в листі від 09 жовтня 2020 року №16422/0-2483/0/17-20, яким позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області підлягають задоволенню.
Зважаючи на те, що відповідачем було прийнято рішення про відмову позивачу надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою без наведення (встановлення) вичерпних підстав для відмови, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання позивача від 23 липня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пункту 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 липня 2020 року у справі №810/2474/18.
Згідно з частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908 грн згідно квитанції від 17 березня 2021 року.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області, викладене в листі від 09 жовтня 2020 року №16422/0-2483/0/17-20, яким позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області.
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання позивача від 23 липня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.