25 жовтня 2024 року № 320/27011/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування пункту протоколу та спонукання до вчинення певних дій.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту також відповідач, МО України), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 28 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19.05.2023 №163/164;
- зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, повторно розглянути заяву та документи позивачки щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги за загибель чоловіка - військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_3 , 1969 року народження.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка повідомила, що вона є дружиною загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , мобілізованого 01.03.2022 до Збройних Сил України, який приймав безпосередню участь у заходах, спрямованих на захист територіальної цілісності України та загинув 30.10.2022 при виконанні бойових завдань.
Позивачка зазначає, що після загибелі ОСОБА_3 вона набула права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту також - Закон №2011-ХІІ).
На думку позивачки, вона є єдиною особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги за загибель військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_3 , оскільки його син, ОСОБА_2 є повнолітнім, дієздатним, проживає окремою родиною. Враховуючи означені обставини, у відповідача були відсутні підстави для включення ОСОБА_2 до переліку осіб, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за наслідками перевірки ІНФОРМАЦІЯ_1 інформації органів державної реєстрації актів цивільного стану знайдено інформацію про сина від попереднього шлюбу ОСОБА_3 , який теж може звернутися з заявою і зазначити, що він був на утриманні загиблого ОСОБА_3 . Як наслідок, спірним рішенням позивачці призначено розміру одноразової грошової допомоги, інша частина суми залишилась зарезервованою у разі звернення сина загиблого, ОСОБА_2 як такого, що міг перебувати на утриманні загиблого за виплатою одноразової грошової допомоги, або після написання нотаріальної відмови означена частина суми буде виплачена дружині ОСОБА_1 .
Відповідач зауважив про наявність у іншої особи (сина від попереднього шлюбу) встановленого законодавством терміну (протягом трьох років з дня виникнення у нього такого права) для підтвердження того, чи перебував він на утриманні загиблого або для відмови від отримання одноразової грошової допомоги.
Враховуючи означені обставини, на переконання відповідача, у нього були відсутні підстави для виплати позивачці усієї суми одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, а передчасна виплата їй усієї суми призведе до порушення вимог постанови №168.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив відповідач клопоче про розгляд справи за участю представника МО України без зазначення бажаного порядку розгляду справи, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:
1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище;
2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;
6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;
8) типові справи;
9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;
10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;
11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Отже, частиною четвертою вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.
З положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Предметом позову у даній справі є оскарження рішення МО України про нарахування та виплату позивачці частини розміру одноразової грошової допомоги.
Оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №340/1901/20, від 28.07.2021 у справі №160/6740/20, від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, від 29.07.2021 у справі №340/1727/20, від 05.08.2021 у справі №200/5490/20-а, від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 та багатьох інших.
Також суд зазначає, що оцінити значення справи для сторін і значний суспільний інтерес має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне конкретизоване пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в численних постановах, зокрема, від 26 травня 2022 року у справі №640/594/20, від 22 жовтня 2021 року у справі № 200/6491/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі № 640/23517/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 640/23385/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020 тощо.
При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як і не вимагають обов'язкового розгляду справи саме за правилами загального позовного провадження чи спрощеного позовного провадження з викликом сторін лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях за правилами загального позовного провадження усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об'єктивної істини ані обов'язкового проведення судового засідання, ані здійснення трансформації форми адміністративного судочинства зі спрощеного у загальне позовне провадження, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі Ахеп v. Germany, заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року , заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача.
Позивачкою подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що єдиним аргументом відповідача є його припущення про потенційне право звернення протягом 3 років сина загиблого із заявою про виплату одноразової грошової допомоги.
Позивачка наполягає на тому, що вона є єдиним отримувачем одноразової грошової допомоги, яка виплачується сім'ям загиблих військовослужбовців, оскільки син загиблого є повнолітнім та дієздатним, на утриманні загиблого не міг перебувати.
ІНФОРМАЦІЯ_1 надано до суду пояснення щодо виплати позивачці частини 15 000 000 грн у сумі 7 500 000 грн. Іншу частину суми залишено зарезервованою у разі звернення сина загиблого, ОСОБА_2 як такого, що міг перебувати на утриманні загиблого за виплатою одноразової грошової допомоги.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач повторно зазначив про наявність у загиблого ОСОБА_3 сина, ОСОБА_2 , який міг перебувати на утриманні загиблого, що має наслідком прийняття МО України спірного рішення щодо виплати позивачці одноразової грошової допомоги, у той час як інша сума залишилась зарезервованою у разі звернення сина загиблого за виплатою одноразової грошової допомоги або написання нотаріальної відмови. Після закінчення строку звернення сина загиблого з такою заявою або написання ним нотаріальної відмови решта зарезервованої суми буде виплачена позивачці.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 за клопотанням МО України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2 .
Третя особа письмові пояснення по справі не надала.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 12.05.2022.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 №34 (по стройовій частині) солдата запасу ОСОБА_3 зараховано у розпорядження командування ВЧ НОМЕР_1 з 01.03.2022.
Довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 30.01.2023 №1748/4113 підтверджується безпосередня участь ОСОБА_3 з 29.06.2022 по 30.10.2022 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області: Краматорський район, м. Краматорськ, м. Святогірськ, с. Ярова; Слов'янському районі, с. Пришиб, с. Тетянівка; Бахмутському районі, с. Григорівка.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 09.11.2022 та довідкою про причину смерті №2755/НЕ, в якій зазначено причину смерті: інші комбінації, розтрощення, які включають декілька ділянок тіла. Вибухова травма. Ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків.
Згідно з витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 13.03.2023 №537, травма та причина смерті так, пов'язані із захистом Батьківщини.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19.05.2023 №163/168, за результатами поданих документів комісія дійшла висновку про призначення одноразової грошової допомоги дружині померлого 30.10.2022 у період дії воєнного стану солдата ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_3 від 09.11.2022 в розмірі частини 15 000 000 грн, в сумі 7 500 000 грн.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 30.06.2023 №06/13406 за наслідками розгляду звернення представника позивачки повідомлено, що розглянувши подані документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, дійшла висновку про призначення дружині загиблого солдата ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у розмірі 7 500 000 грн (1/2 від 15 000 000 грн).
Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту також - Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частинами першою, другою статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
Статтею 16-1 Закону №2011-XII передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Статтею 16-1 Закону №2011-XII передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до частини третьої статті 16-2 Закону №2011-XII розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частинами першою, восьмою, дев'ятою статті 16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Пунктом 2 Постанови №168 установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону №2011-XII, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору (абзац 1 пункту 2).
Абзацами 2-4 пункту 2 Постанови №168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
На виконання вимог Закону №2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Відповідно до пункту 5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста.
Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.
Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
За своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім'ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника).
Спірним у цій справі є правомірність виплати одноразової грошової допомоги дружині загиблого (померлого) військовослужбовця у повному обсязі.
Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військовозобов'язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», указами Президента України (частина третя статті 16 Закону №2011-XII).
Відповідач як на підставу зменшення позивачці розміру одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця покликається на наявність окрім дружини загиблого ще сина від першого шлюбу, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що є підставою для резервування половини одноразової грошової допомоги.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що у позивачки виникло право на отримання одноразової грошової допомоги як у дружини загиблого військовослужбовця. Означені обставини підтверджуються витягом з протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.05.2023 №163/168.
Водночас, у протоколі зазначено про виплату позивачці, дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , частини 15000000 грн, в сумі 7500000 грн.
Вказане рішення мотивоване тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі інформації з Державного реєстру актів цивільного стану встановлено, що у загиблого є син, який також може мати право на отримання одноразової грошової допомоги (1993 року народження).
З висновку ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16.03.2023 №06/3743 вбачається про те, що дружина загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , визнана його утриманцем. Крім того, отримано інформацію щодо осіб, які не звернулися за отриманням одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови КМУ №168, а сам: син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що «Інша сума залишилась зарезервованою у разі звернення сина загиблого ОСОБА_2 , 16.09.1993 як такого, що міг перебувати на утриманні загиблого за виплатою одноразової грошової допомоги, або після написання нотаріальної відмови буде виплачена дружині ОСОБА_1 ».
Відповідно до статті 32 Закону №2262-ХІІ члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Водночас, жодних відомостей щодо перебування ОСОБА_2 , 1993 року народження, який станом на момент загибелі військовослужбовця ОСОБА_3 вже був повнолітнім, на утриманні загиблого військовослужбовця відсутні в матеріалах справи.
Судом додатково здійснено перевірку наявності судових проваджень зі стороною у справі ОСОБА_2 на офіційному веб-порталі Судової влади України, за результатами якої жодних записів, у тому числі судових рішень, які б встановлювали певні юридичні факти зі спірного приводу, також відсутні.
Під час судового розгляду справи, залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , жодних пояснень та/або заяв по суті спору, доказів утримання його загиблим військовослужбовцем ОСОБА_3 , не надав.
Позивачка в адміністративному позові ОСОБА_1 стверджує, що вона є єдиною особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі військовослужбовця - дружиною загиблого військовослужбовця. В свою чергу, син загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 є повнолітнім та дієздатним, на утриманні загиблого не міг перебувати.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи жодних доводів, які б підтверджували факт утримання загиблим військовослужбовцем ОСОБА_3 його повнолітнього сина, ОСОБА_2 , ненадання третьою особою пояснень та доказів на підтвердження такого факту, у суду наявні підстави вважати, що позиція відповідача щодо можливості звернення ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_3 , за виплатою одноразової грошової допомоги, є припущеннями МО України, які не підтверджені належними та допустимими доказами під час розгляду цієї справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі №200/1691/23.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування пункту 28 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 19.05.2023 №163/168 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині призначення дружині загиблого солдата ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , в розмірі 1/2 частини 15000000,00 грн, в сумі 7500000,00 грн.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Враховуючи встановлені судом обставини виплати позивачці одноразової грошової допомоги не у повному обсязі, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зобов'язальної частини позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки щодо призначення та виплати їй одноразової грошової допомоги як дружині загиблого солдата ОСОБА_3 , а саме: недоплачену другу частину одноразової грошової допомоги 15000000,00 грн, в сумі 7500000,00 грн, з урахуванням висновків суду, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на положення Сімейного кодексу України, оскільки в силу імперативно визначених положень статті 16-1 Закону №2011-ХІІ утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ за загиблого військовослужбовця.
Додатково суд вважає за доцільне зауважити, що положеннями постанови №168 передбачено можливість перерозподілу суми одноразової грошової допомоги за взаємною згодою сторін або у судовому порядку у випадку, якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 02.08.2023 №0.0.3128532482.1.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень відповідача - МО України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати пункт 28 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 19.05.2023 №163/168 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині призначення дружині загиблого солдата ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги в розмірі 1/2 частини 15000000,00 грн, в сумі 7500000,00 грн.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення та виплати їй одноразової грошової допомоги як дружині загиблого солдата ОСОБА_3 , та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду, з урахуванням висновків суду.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.