24 жовтня 2024 року м. Київ № 320/42/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити позивачці перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058, починаючи з 26.09.2023.
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачці згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 26.09.2023.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що позивач звернулась до відповідача із заявою про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що при призначенні їй пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020, 2021, 2022 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно частини 2 статті 40 цього Закону. Проте відповідачем застосовані показник середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований належним чином шляхом отримання копії позовної заяви та відповідної ухвали, що підтверджується розпискою уповноваженою особою.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
05.03.2024 від відповідача надійшли матеріали пенсійної справи позивача
17.04.2024 представником позивача до суду подано заяву про уточнення позовних вимог, а саме доповненням вимогою про стягнення за рахунок відповідача на користь позивачки понесені нею витрати на професійну правничу допомогу - 20 000,00 грн..
Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені наступні обставини.
Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві.
01.08.2011 позивачці призначено пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З 26.09.2023 позивачку переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 05.12.2023 №2600-0202-8/237904 відповідачем повідомлено позивачку, що розрахунок проведено з урахуванням середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки. Для проведення перерахунку пенсії з урахуванням середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки відсутні законні підстави.
Позивачка вважає протиправними дії відповідача щодо обчислення їй пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки, що стало підставою для звернення до суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регламентується Законом №1058-IV. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно зі ч. 1 ст. 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за її вибором.
Тобто, Законом №1058-ІV передбачено такі пенсійні виплати, як пенсію за віком, по інвалідності у зв'язку з втратою годувальника та врегульовано переведення між цими видами пенсії.
Таким чином, законодавцем визначено чіткий перелік видів пенсії, що призначаються за Законом № 1058-ІV.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь - які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:
Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n);
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Згідно із ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
У той же час, ч. 3 ст. 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
З аналізу зазначених вище норм законодавства слідує, що ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №577/2457/17.
Позивачці ж призначено пенсію за вислугу років відповідно д Закону України «Про пенсійне забезпечення», а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" останній звернулася вперше, а тому, в цьому випадку, мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058.
Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а (№ 21-6331а15) де Суд зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Така правова позиція підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17, а також Верховним Судом у постановах від 16.06.2020 у справі №127/7522/17, від 24.06.2021 у справі №243/8903/16-а від 19.01.2022 у справі №528/639/17.
Отже, при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення", із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV.
Оскільки позивачці призначено пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-ІV позивачка звернулась вперше, тому при обчисленні пенсії за віком вперше відповідно до Закону №1058-ІV слід застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Відтак, при призначенні позивачці у 2023 році пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно частини 2 статті 40 цього Закону.
Суд зазначає, що відповідач не застосував при обчисленні пенсії у вересні 2023 року розмір середньої заробітної плати по країні за 2020-2022 роки, відтак, такі дії є протиправними.
Як наслідок, слід зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якого сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2020 -2022, починаючи з 26.09.2023.
Відтак, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, позовні вимоги суд вважає обґрунтованими, в зв'язку із чим адміністративний позов належить задовольнити повністю.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов належить задовольнити, а позивач поніс судові витрати із сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, суд дійшов висновку про стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 1211,20 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі/WestAllianceLimited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 13.11.2023 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро “Івана Хомича» укладено договір №7036/13/11/2023 про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов'язання з надання правової допомоги та представляти інтереси у встановленому порядку інтереси клієнта у справі за позовом клієнта про визнання дій протиправними та зобов'язання перерахувати клієнту пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2020-2022 р.р.
Розділом 4 означеного договору визначено, що клієнт зобов'язується сплатити адвокатському бюро в розмірі 10000,00 грн в строк 5 місяців з дня підписання договору.
Також, пунктом 4.2 передбачено, що клієнт зобов'язується додатково сплатити адвокатському бюро за надання правової допомоги за цим договором суму, в розмірі 10000,00 грн в строк протягом 5 робочих днів з дня отримання клієнтом перерахованої пенсії та суми недоплаченої пенсії на виконання рішення суду.
Надаючи оцінку обставинам пов'язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом цієї справи у розмірі 20000,00 грн, суд зазначає таке.
Суд зазначає, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару успіху, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.
Означеної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.09.2022 у справі №910/3547/21.
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим, що передбачено уст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що дана справа в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності.
Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням розміру задоволених позовних вимог та з огляду на те, що предметом даного спору, є справа незначної складності, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 5000 гривень.
Керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 26.09.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 26.09.2023.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
В іншій частині задоволення заяви про стягнення витрати на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.