28 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/12464/23
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 19.01.2023 нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", подавши усі необхідні документи, однак отримав рішення про відмову у призначенні пенсії з посиланням на відсутність необхідного страхового стажу. Вказана відмова слугувала підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
12.07.2023 на адресу суду від ГУ ПФУ в Житомирській області надійшло клопотання про залучення до участі у справі другого відповідача (вх. №47817/23) та відзив на адміністративний позов відповідно до змісту якого відповідач заперечує проти заявлених вимог та просить відмовити в позові. В обґрунтування відзиву відповідач вказав, що позивач 20.01.2023 звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі статтею 55 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів та за принципом екстериторіальності була передана до ГУ ПФУ в Сумській області. Головним управлінням ПФУ в Сумській області розглянуто заяву ОСОБА_1 та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 27.01.2023 №064050003842 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 24 роки. Про зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області листом від 02.02.2023 повідомлено позивачу. До матеріалів справи не надано жодних доказів того, що саме ГУ ПФУ в Житомирській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії, а тому позов не підлягає задоволенню.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2023 клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про залучення для участі у справі другого відповідача - задоволено. Залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області до участі у справі №240/12464/23, як другого відповідача.
Відповідач - ГУ ПФУ в Сумській області відзив на адміністративний позов не надав, про причини неподання відзиву не повідомив, тому суд, у відповідності до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 20.01.2023, вважаючи, що має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до змісту статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.23).
До заяви було додано усі необхідні, на думку позивача, документи для призначення пенсії.
Проте, позивачем було отримано від ГУ ПФУ в Житомирській області повідомлення про відмову у призначенні пенсії від 02.02.2023 в якому повідомлялось, що за результатами розгляду заяви та наданих до неї документів 27.01.2023 винесено рішення №064050003842 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки відсутній необхідний страховий стаж 24 роки (а.с.12).
Позивач вважає таке рішення протиправним, та звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи по 31 грудня 2017 року мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №796-ХІІ).
За змістом пункту 3 частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статті 55 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до абзацу першого частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Отже відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ із врахуванням ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" при призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку необхідний страховий стаж повинен становити не менше 24 років (30-6) для потерпілих 3 категорії.
Позивач є особою, яка потерпіла від аварії на ЧАЕС (3) категорії та постійно проживає в с.Зольня, Коростенького району, Житомирської області, що підтверджується копією посвідчення та довідкою з місця проживання (а.с.7-8).
Згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України №106 від 23.07.1991 с.Зольня, Коростенського району, Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986.
Відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Приписами підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Стосовно зарахування періодів роботи та навчання до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 24 Закону 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Пунктом 2 статті 24 Закону 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудового книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містять неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Згідно вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну ро
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Обов'язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останньої періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкції №58.
Пунктом 2.6 Інструкції №58 встановлено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відповідачем було підтверджено страховий стаж 20 років 04 місяці 21 день за індивідуальними відомостями про застраховану особу в системи персоніфікованого обліку (а.с.11). Обрахування стажу здійснювалося з 01.01.2004 згідно обліку.
Згідно відомостей зазначених у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та індивідуальних відомостей, страховий стаж позивача становить 27 років 06 місяців 16 днів:
з 01.09.1984 по 17.07.1987 (02 роки 10 місяців 17 днів) - навчання у вищих/середн. навчальних закладах;
- з 07.07.1986 по 20.10.1986 (03 місяці 14 днів);
- з 15.08.1987 по 21.11.1987 (03 місяці 6 днів);
- з 25.11.1987 по 13.12.1990 (03 роки 19 днів) військова строкова служба;
- з 19.03.1991 по 16.07.1992 (01 рік 03 місяці 28 днів);
- з 22.07.1992 по 19.09.2011 (19 років 01 місяць 27 днів);
- з 06.06.2022 по 06.09.2022 (03 місяці 26 днів);
- з 07.09.2022 по 30.11.2022 (02 місяці 29 днів) (а.с.9-10).
Отже враховуючі відомості трудової книжки позивача, страховий стаж позивача становить 27 років 06 місяців 16 днів, що на думку позивача, дає йому право на призначення пенсії за віком згідно з ст.26 Закону №1058-ІV з врахуванням ст.55 Закону №796-ХІІ.
Однак судом було виявлено розбіжності у підрахунку відповідачем страхового стажу позивача, так, страховий стаж позивача, розрахований пенсійним органом, становить 20 років 04 місяці 21 день, що підтверджено довідкою про розрахунок стражу (а.с.11), що не відповідає відомостям про трудову діяльність, зазначеним у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , згідно з якими позивач має 27 років 06 місяців 16 днів страхового стажу.
Хоча в оскаржуваному рішенні, пенсійний орган вказав про те, що ним було зараховано до страхового стажу позивача усі періоди роботи позивача, проте, як встановлено судом з довідки про розрахунок стажу (а.с.11) пенсійним органом враховано до страхового стажу позивача лише наступні періоди роботи та навчання позивача:
- з 01.09.1984 по 17.07.1987 навчання у віщих/середніх навчальних закладах - 02 роки 10 місяців 17 днів;
- з 15.08.1987 по 21.11.1987 - 03 місяці 07 днів;
- з 25.11.1987 по 13.12.1990 військова строкова служба 03 роки 19 днів;
- з 19.03.1991 по 16.07.1992 - 01 рік 03 місяці 28 днів;
- з 22.07.1992 по 31.12.2003 - 12 років 08 місяців 10 днів;
- з 17.02.2004 по 02.03.2004 - 11 днів;
- з 25.05.2004 по 31.05.2004 - 6 днів;
- з 19.06.2004 по 30.06.2004 - 10 днів;
- з 22.07.2007 по 11.08.2004 - 17 днів;
- з 01.12.2004 по 24.12.2004 10 днів;
- з 27.03.2005 по 31.03.2005 - 3 дні;
- з 17.04.2005 по 30.04.2005 - 5 днів;
- з 22.05.2005 по 11.06.2005 - 15 днів;
- з 30.10.2005 по 31.10.2005 - 1 день;
- з 25.11.2005 по 30.11.2005 - 3 дні;
- з 07.12.2005 по 31.12.2005 - 6 днів;
- з 26.01.2006 по 31.01.2006 - 4 дні;
- з 25.02.2006 по 06.03.2006 - 10 днів;
- з 25.05.2006 по 03.06.2006 - 11 днів;
- з 22.08.2006 по 31.08.2006 - 9 днів;
- з 29.09.2006 по 09.10.2006 - 10 днів;
- з 01.12.2006 по 12.12.2006 - 1 день;
- з 23.04.2007 по 30.04.2007 - 8 днів;
- з 26.05.2007 по 31.05.2007 - 5 днів;
- з 15.06.2007 по 30.06.2007 - 12 днів;
- з 21.07.2007 по 31.07.2007 - 9 днів;
- з 31.08.2007 по 19.09.2007 - 9 днів;
- з 26.01.2008 по 31.01.2008 - 6 днів;
- з 25.02.2008 по 29.02.2008 - 4 дні;
- з 26.03.2008 по 31.03.2008 - 4 дні;
- з 26.04.2008 по 30.04.2008 - 3 дні;
- з 20.05.2008 по 21.05.2008 - 1 день;
- з 06.06.2022 по 06.09.2022 - 03 місяці 26 днів;
- з 07.09.2022 по 30.11.2022 - допомога по безробіттю - 02 місяці 29 днів, що як вже було раніше зазначено складає у підсумку 20 років 04 місяці 21 день (а.с.11).
Такі розбіжності в обрахуванні страхового стажу, вказують на те, що пенсійним органом зараховано до страхового стажу позивача із періоду його роботи на СТОВ ім.Кірова з 25.02.2001 по 19.09.2011 лише період з 25.02.2001 по 21.05.2008, не взявши до уваги те, що про період роботи позивача з 25.02.2001 по 19.09.2011 на цьому підприємстві зроблений відповідний запис у трудовій книжці під номерами 14-15 (а.с.10) та він становить 10 років 06 місяців 26 днів.
У рішенні ГУ ПФУ в Сумській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах не наведено обґрунтованих підстав незарахування до страхового стажу позивача окремих періодів роботи позивача та не наведено які саме періоди були зараховані, а які не були зараховані до страхового стажу позивача за результатами розгляду його заяви від 20.01.2023 та наданих документів.
Враховуючи викладене, суд вважає, що рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 27.01.2023 №064050003842 не відповідає критеріям рішення суб'єкта владних повноважень, передбачених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню.
Крім того, судом встановлено, що пенсійним органом не враховано до страхового стажу позивача період проходження виробничої практики з 07.07.1986 по 20.10.1986 - 03 місяці 14 днів, запис про яку зроблено у трудовій книжці позивача під номерами 1-2 (а.с.9).
Вказані дії відповідача є протиправними з наступних підстав.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» №2240-ІІІ від 18.01.2001 із змінами (далі - Закон №2240-ІІІ) страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим частини першої статті 7 Закону №2240-ІІІ (період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску).
Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться у системі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а до впровадження такої системи - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом №2240-ІІІ.
Стаття 6 Закону №2240-ІІІ містила перелік осіб, які підлягали загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. Оскільки до зазначеного переліку осіб не входять учні, студенти, аспіранти, докторанти (крім випадків, коли ці особи працюють за наймом), отже чинним законодавством не передбачені умови сплати за них страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відповідно періоди їх навчання до страхового стажу не зараховуються.
Варто зазначити, що до набрання чинності Законом №2240-ІІІ страховий стаж обчислювався відповідно до Правил обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1658 від 19.10.1998 (далі - Правила).
Згідно з пунктом 4 Правил до загального трудового стажу зараховуються час роботи або виробничої практики на робочих місцях та посадах, що оплачуються, у період навчання у вищому закладі освіти, а також час навчання у професійно-технічному закладі освіти.
Згідно з пунктом 5 Правил до загального стажу для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності не зараховується час навчання у вищому закладі освіти (у тому числі на підготовчих відділеннях), в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі з денною (очною) формою навчання.
Якщо під час проходження студентом вищого навчального закладу практики, його приймають на робоче місце та посаду, що оплачується, то у цьому випадку із студентом, який навчається на денному відділенні вищого навчального закладу, обов'язково укладається строковий трудовий договір, згідно з яким йому нараховується заробітна плата, з якої утримуються страхові внески. Отже, у такому разі період проходження виробничої практики зараховується до страхового стажу.
Оскільки, позивача на період проходження виробничої практики було прийнято на роботу трактористом до Хмелерадгоспу ім.Кірова та відповідний запис про це зроблений у трудовій книжці під номерами 1-2, то вказаний період проходження виробничої практики має бути врахований пенсійним органом до страхового стажу позивача.
Щодо відмови пенсійного органу у зарахуванні періодів роботи позивача через несплату страхових внесків, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частина 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачає, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Частина 2 статті 6 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) у сукупності з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI також покладає обов'язок своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на роботодавців.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов'язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на цьому підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату внесків для нарахування пенсії за період не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а та від 17.07.2019 у справі №144/669/17.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частина 5 статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати внесків до Пенсійного фонду, а тому наявність відповідної заборгованості підприємства не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періодів його роботи на СТОВ ім.Кірова за період серпень - жовтень 2009 року та 2010 рік.
На підставі наведеного, судом встановлено протиправність дій відповідача щодо неврахування під час здійснення перерахунку пенсії позивачу страхового стажу, набутого за час роботи у СТОВ ім.Кірова з 25.02.2001 по 19.09.2011 на СТОВ ім.Кірова - 10 років 06 місяців 26 днів та періоду проходження виробничої практики з 07.07.1986 по 20.10.1986 - 03 місяці 14 днів, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.
Отже, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії, його наявний страховий стаж відповідав вимогам статті 26 Закону №1058-VІ, з урахуванням права, встановленого нормою статті 55 Закону №796-ХІІ, а висновки відповідачів про відсутність у позивача необхідного страхового стажу та відсутність у нього права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними.
Таким чином, пенсійним органом згідно даних персоніфікованого обліку зараховано до страхового стажу позивача 20 років 04 місяці 21 день, наявними документами, зокрема відомостями зазначеними у трудовій книжці підтверджено період роботи позивача на СТОВ ім.Кірова з 25.02.2001 по 19.09.2011 на СТОВ ім.Кірова - 10 років 06 місяців 26 днів та період проходження позивачем виробничої практики з 07.07.1986 по 20.10.1986 - 03 місяці 14 днів, що загалом складає більше 27 років, що згідно вимог ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, є достатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Отже, позивач має право на зниження пенсійного віку на 6 років.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, приймаючи рішення від 27.01.2023 №064050003842 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ діяло протиправно, з огляду на що суд вважає за необхідне визнати протиправним вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та скасувати його.
Щодо вимоги про зобов'язання призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку з 19.01.2023, як способу відновлення прав позивача, суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені нормами Законів №1058-IV, Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені також законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Як вже встановлено судом, в позивача наявні всі умови (страховий стаж 24 роки, період проживання (праці) на території зони гарантованого добровільного відселення - 3 роки), які є достатніми для призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Отже, виходячи із вищевикладеного суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати пенсійний орган призначити та виплачувати ОСОБА_1 відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 20.01.2023, дати звернення з заявою про призначення пенсії за віком, а не як просить позивач з 19.01.2023.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково. З урахуванням положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне також зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи позивача неврахований період роботи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд стягує понесені позивачем судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 9, 77, 139, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул.Берестовська, буд.1, м.Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 27.01.2023 №064050003842 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дня звернення з заявою про призначення пенсії за віком - 20.01.2023.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 1073,60 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін
28.10.24