про закриття провадження у справі
25 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/1169/23
категорія 109020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження питання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.12.2018 №11-8501/14-18-СГ "Про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 2 га, у тому числі рілля площею 2 га кадастровий номер 3523885800:02:000:5744 розташовану на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області".
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що йому стало відомо про винесення відповідачем наказу 18.12.2018 згідно якого йому надано у власність земельну ділянку площею 2 га, у тому числі рілля площею 2 га кадастровий номер 3523885800:02:000:5744, розташовану на території Панчівської сільської ради, Новомиргородського району, Кіровоградської області. Позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню зазначений наказ, оскільки ні він особисто, ні через свого представника не звертався до відповідача із відповідною заявою (клопотанням) про надання у його власність земельної ділянки.
Після усунення позивачем недоліків позову, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 25.01.2023 відкрите провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач відзив на адміністративний позов не надав, про причини неподання відзиву не повідомив, тому суд, у відповідності до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, розглянувши питання про закриття провадження у даній справі, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.12.2018 №11-3448/14-18-СГ позивачу надано у власність земельну ділянку площею 2 га, в тому числі: рілля площею 2 га (кадастровий номер дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 3523885800:02:000:5744) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Панчівської сільської ради, Новомиргородського району, Кіровоградської області (а.с.10).
Як стверджує представник позивача, у провадженні Черняхівського районного суду Житомирської області перебуває на розгляді справа за позовом Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.
За версією позивача у вказаній справі, відповідач - ОСОБА_1 двічі скористався правом на приватизацію земельних ділянок, а саме: відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.12.2018 №11-8501/14-18-сг (ділянка площею 2 га, кадастровий номер 3523885800:02:000:5744) та відповідно до наказу Держгеокадастру у Житомирській області від 23.04.2020 №6-4443/14-20-сг (ділянка площею 2 га, кадастровий номер 1825684800:10:000:0069).
Такі обставини відповідачем ОСОБА_1 не визнаються оскільки він ніколи не звертався до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області з метою отримання земельної ділянки і повноважень на таке звернення не надавав. Земельну ділянку у власність (шляхом приватизації) не отримував. Відповідно, ОСОБА_1 не використав вдруге право на приватизацію земельної ділянки, а скористався таким правом один раз, коли звернувся до Держгеокадастру у Житомирській області.
В межах справи №293/1350/22 ОСОБА_1 через свого представника звернувся до ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області із запитом про надання копії проекту землеустрою який був виготовлений на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-8501/14-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання ділянки у власність" та надання належним чином завіреної копії заяви ОСОБА_1 , що стала підставою для прийняття наказу.
На запит було надано копію примірника Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (примірник органу Держгеокадастру) відповідно до змісту якого заява від імені ОСОБА_1 підписано (за текстом) громадянкою ОСОБА_3 , яка є невідомою особою, а підпис ОСОБА_1 відсутній.
Разом з тим, в тексті заяви вказано, що до неї додається нотаріально посвідчена довіреність яка в свою чергу також відсутня, з тієї причини, що ніколи ОСОБА_1 нікому не видавалась.
Отже, на думку позивача, ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області поза межами своєї компетенції розпорядилось земельною ділянкою кадастровий номер 3523885800:02:000:5744.
Таким чином спір у даній справі виник з приводу отримання земельної ділянки у приватну власність.
Надаючи правове обґрунтування встановленим обставинам, суд вказує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
В тому числі, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Втім, визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Земельний кодекс України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За правилами частин 6, 7 і 10 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що наведеними нормами права встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання.
При цьому, слід відмітити, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від від 09.10.2019 у справі №605/567/17.
Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-8501/14-18-СГ від 18.12.2016 надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 3523885800:02:000:5744) у власність (а.с. 10).
В.о. керівника Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області звернувся до Черняхівського районного суду Житомирської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у якому стверджує про те, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3523885800:02:000:5744, яку у подальшому продав ОСОБА_4 (а.с. 13).
Як свідчать матеріали справи, а зокрема Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 3523885800:02:000:5744, що розташована на території Панчівської сільської ради, Новомиргородського району, Кіровоградської області, площею 2 га належить перебуває у власності гр. ОСОБА_4 , дата реєстрації права (в державному реєстрі прав) 13.04.2021 (а.с.55).
Враховуючи вищезазначене, слід зробити висновок про те, що у спірних правовідносинах відповідач не є суб'єктом владних повноважень, оскільки ним не здійснюються публічно-владні чи управлінські функції на підставі законодавства, що виключає розгляд даної справи в порядку адміністративного судочинства. Разом із цим відносини, пов'язані з набуттям та реалізацію громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.
Якщо у результаті прийняття рішення суб'єктом владних повноважень особа набула речове право на нерухоме майно, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин, є цивільно-правовим способом захисту права позивача і має розглядатися за правилами цивільного судочинства. При цьому, вказаний у позові суб'єктний склад сторін не впливає на вищевказану правову природу змісту спірних цивільних правовідносин, а отже безпідставними є зворотні посилання у вищевказаному відзиві на касаційну скаргу, в тому числі, в частині щодо відповідного суб'єктного складу сторін у справі в контексті тверджень, що ця справа є адміністративною. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо розгляду цього й аналогічних спорів за правилами цивільного судочинства Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі №765/5081/14-ц (провадження №14-69цс19) відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладеному у постанові від 26 січня 2018 року у справі №810/2509/17 щодо необхідності вирішення за правилами адміністративного судочинства будь-яких справ, в яких позов поданий прокурором.
Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, від 29.01.2020 у справі №903/248/19.
Відповідно до ч.3 ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. В тому числі, такий спосіб захисту є ефективним у випадку, коли спірні правовідносини мають приватноправовий характер, а метою пред'явлення вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16.12.2015 у справі №6-2510цс15, Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 у справі №903/248/19.
Отже, зважаючи на наведені норми права, рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №916/1979/13, від 30.05.2018 у справі №923/466/17, від 03.07.2019 у справі №756/5080/14-ц, а також Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №914/857/18 та від 29.01.2020 №903/248/19.
Отже, зважаючи на предмет та підстави позову, суд вважає, що дана справа підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
За нормами частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Нормами частини 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
На виконання вимог частини 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та підсудний місцевому загальному суду.
З огляду на наведені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження.
Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Закрити провадження в адміністративній справі №240/1169/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу.
Роз'яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесений до юрисдикції загального суду у порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Д.М. Гурін
25.10.24