25 жовтня 2024 року м. Житомир
справа № 274/2786/23
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд
у складі судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул.Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень), -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому (з урахуванням уточненої позовної заяви від 15.02.2024 за вх.№9449/24) просить:
- встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб"єкта владних повноважень, в даному випадку відповідачів, прийняти та розглянути заяву та подані документи позивача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ та відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, про що зазначити у судовому рішенні.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час виконання обов'язків військової служби в Республіці Афганістан отримав поранення. У 2017 році встановлено, що отримане позивачем захворювання, пов'язане із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. 15.03.2017 згідно з рішенням обласної медико-соціальної експертної комісії позивачу встановлено 2 групу інвалідності внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що, на думку позивача, є підставою для отримання одноразової грошової допомоги.
Зазначає, що звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, у зв"язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності. Однак, листом від 19.06.2017 Житомирський військовий комісаріат повернув документи, з тих підстав, що надіслані документи підтверджують проходження служби та звільнення з органів МВС та рекомендовано звернутися до органів Міністерства внутрішніх справ України.
У зв"язку із вказаним, позивач звернувся до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області для виплати одноразової грошової допомоги, однак листом від 15.08.2017 відмовлено у прийнятті заяви та документів, з підстав отримання контузії не в період проходження служби в органах внутрішніх справ Житомирської області.
Зважаючи на вказане, позивач звернувся до суду з даним позовом, з метою встановлення компетенції (повноважень) суб"єкта владних повноважень, у даному випадку відповідачів, на прийняття та розгляд заяви та документів щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Згідно з ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10.05.2023 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України передано на розгляд за підсудністю до Житомирського окружного адміністративного суду.
Відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023 у справі №274/2786/23 ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10.05.2023, - залишено без змін.
До Житомирського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №274/2786/23 надійшли 15 січня 2024 року.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи головуючим суддею у справі визначено суддю Горовенко А.В.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана уповноваженими особами відповідача.
06 березня 2024 року Міністерство внутрішніх справ України надіслало до суду відзив на позовну заяву за вх.№13905/24, у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що враховуючи вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Порядку №975 та пунктів 3, 4 Положення №878, МВС України не наділено повноваженнями розглядати документи для призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Як слідує зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах Радянського Союзу. У березні 2017 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов"язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії на території інших держав. Отже, на позивача, як військовослужбовця, розповсюджується дія Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про військовий обов'язок і військову службу» та відповідних нормативно-правових актів у цій сфері.
08 березня 2024 року Міністерство оборони України надіслало до суду відзив на позовну заяву за вх.№14129/24, у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що позивач проходив військову службу та звільнений з органів Міністерства внутрішніх справ України, саме тому виплата одноразової грошової допомоги має здійснюватись тим органом, який здійснював розрахунок під час звільнення з органів Міністерства внутрішніх справ України.
Ухвалою суду від 13.03.2024 у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про закриття провадження у справі, відмовлено.
Відповідно до ухвали суду від 02.10.2024 витребувано у позивача додаткові докази у справі та відкладено розгляд справи до отримання судом запитуваних документів.
21 жовтня 2024 року позивач, на виконання вимог ухвали суду від 02.10.2024, надіслав до суду заяву (за вх.№57574/24) та надав копії додаткових доказів.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України - не більше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан, зокрема, у 1988 році.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України №292 від 26.01.2017 встановлено, що захворювання старшого прапорщика у запасі ОСОБА_1 (контузія головного мозку у 1988 році), пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №782175 від 15.03.2017 позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 13.03.2017, внаслідок захворювань, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби при перебування в країнах де велись бойові дії.
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, у зв"язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності. Листом від 19.06.2017 Департамент фінансів Міністерства оборони України повідомив ІНФОРМАЦІЯ_2 , а в подальшому проінформовано позивача, що документи ОСОБА_1 для отримання одноразової грошової допомоги підтверджують проходження заявником служби та звільнення з органів МВС.
В подальшому, позивач звернувся до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області для виплати одноразової грошової допомоги у зв"язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності, однак листом №1363/29/05-2017 від 15.08.2017 Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області повідомило позивача, що згідно з рішенням Житомирської обласної МСЕК №2 від 15.03.2017 його визнано інвалідом другої групи внаслідок захворювання, пов"язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванняі в країнах, де велись бойові дії, а не в період проходження служби в органах внутрішніх справ. Відповідно, дія Постанови Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015 не поширюється на зазначений випадок.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із п.1 ч.1 ст.3 Закону №2011-ХІІ дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Положеннями пункту першого статті 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з пунктом 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній після 01.01.2017) передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Пунктом шостим статті 16-3 Закону №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Відповідно до пункту 8 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Положеннями пункту дев'ятого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №975).
Абзацом третім пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до ч. 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ (в редакції до 01 січня 2014 року) існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 813/1576/17 Верховний Суд, переглядаючи в порядку касаційного оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначив наступне:
« Згідно пункту 1 частини першої Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року № 10224-ХІ «Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ» прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.
У відповідності до пункту 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування на Україні», Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України», органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25 грудня 2013 року № 975, суди дійшли висновку про те, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому інвалідності, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.».
Однак, в межах розгляду даної справи суд зазначає, що підставою звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, слугували дії відповідачів щодо невизнання права позивача на розгляд заяви щодо поданих документів на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності згідно із Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Суд звертає увагу позивача, що питання щодо протиправності відповіді, відмови відповідачів на звернення позивача не є предметом спору у цій справі, а вказане питання має вирішуватись судом в межах іншої адміністративної справи щодо визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії.
Водночас, суд зауважує, що позивач звернувся до суду з позовом про встановлення чи відсутність компетенції (повноважень) суб"єкта владних повноважень, в даному випадку відповідачів, прийняття та розгляду заяви та поданих документів позивача щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності згідно із Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Суд зазначає, що компетенція - це сукупність юридично установлених повноважень, прав і обов'язків конкретного органу чи посадової особи та визначає його місце в системі державних органів. Юридичний зміст поняття "компетенція" включає в себе такі елементи: предмети підпорядкування (коло об'єктів, явищ, дій, на які розповсюджуються повноваження); права і обов'язки, повноваження органу чи особи: відповідальність; відповідність поставленим цілям, задачам і функціям.
Так, завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1, 2, 7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
Згідно з п.7 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Суд звертає увагу, що компетенцію органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Спори, визначені у п.3 ч.1 ст.19 КАС України, можуть виникати внаслідок різного тлумачення суб'єктами владних повноважень законодавства щодо їхньої компетенції на вирішення певних питань у сфері управління. Також спори з приводу компетенції виникають у разі виявлення привласнення повноважень іншого суб'єкта владних повноважень або перевищення власних повноважень.
Під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень.
Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб'єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір.
Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства є розв'язання законодавчої колізії, а також, усунення наслідків дублювання повноважень.
При цьому, позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень, відповідач, своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або у випадку, коли прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Вказана правова позиція зазначена Верховний Суд у постанові від 05.07.2019 у справі №802/833/17-а.
Враховуючи те, що позивач у даних правовідносинах не здійснює жодних управлінських функцій та не є суб'єктом владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про встановлення наявності чи відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах не відповідають завданням Кодексу адміністративного судочинства України та адміністративному судочинству в цілому.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення наявності чи відсутності компетенції між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України і Міністерством внутрішніх справ України.
Варто відзначити, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення мають бути реальними, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд також зазначає, що позивач може скористатися альтернативними способами захисту порушеного або оспорюваного права чи інтересу шляхом звернення до суду з позовом з іншим предметом та підставами.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи наведене та встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6,м. Київ,03168) та Міністерства внутрішніх справ України (вул.Акадаміка Богомольця, 10. м.Київ, 01024) про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень), - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.В. Горовенко
Повний текст складено: 25 жовтня 2024 р.
25.10.24