Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
28 жовтня 2024 року Справа №200/7511/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: - визнати протиправними дії щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі на підставі підпункту «г» частини 4, абзацу 10 пункту 3) частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", а саме через необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I або II групи; - зобов'язати з військової служби на підставі на підставі підпункту «г» частини 4, абзацу 10 пункту 3) частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", а саме через необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I або II групи.
Також ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, якою просить: - зупинити дію наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних сил України (по особовому складу) від 2 жовтня 2024 року №147-РС щодо призначення ОСОБА_1 на посаду кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 ; - заборонити Військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб залучати ОСОБА_1 до виконання бойових завдань, до завершення розгляду адміністративної справи судом та набрання рішенням суду законної сили.
На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних сил України (по особовому складу) від 2 жовтня 2024 року №147-РС ОСОБА_1 призначено на посаду кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , з 4 жовтня 2024 року вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - м. Дружківка, Донецька область, що підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.10.2024 р. №316. Зазначає, що від 4 жовтня 2024 року він постійно залучається до виконання бойових завдань за бойовими розпорядженнями. 12 жовтня 2024 року він подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» частини 4, абзацу 10 п. 3) частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", а саме, через необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. 20 жовтня 2024 року він отримав відповідь Військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту від 12 жовтня 2024 року про відмову у звільнені з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю ІІ групи. Зазначає, що відмовляючи у задоволенні рапорту командування Військової частини НОМЕР_1 посилається на те, що: «відсутні підстави для звільнення з лав ЗСУ, оскільки не було надано доказів необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу"».
Позивач вважає, що вжиття судом заходів забезпечення позову є необхідними, оскільки залучення ОСОБА_1 до виконання бойових завдань за бойовими розпорядженнями, несе пряму загрозу його життю та здоров'ю та існує пряма небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам ОСОБА_1 до ухвалення рішення в адміністративній справі, в частині унеможливлення звільнення з військової служби з метою виконання обов'язку з утримання та догляду ОСОБА_2 , яка потребує догляду через наявність невиліковних хвороб як особа з інвалідністю ІІ групи.
До суду надана витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.10.2024 № 316 відповідно до якого солдата ОСОБА_1 , колишнього старшого стрільця десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмового батальйону, який знаходиться у розпорядженні командира військової частини, призначеного наказом командувача Десантно - штурмових військ Збройних сил України (по особовому складу) від «02» жовтня 2024 року № 147-РС на посаду кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 вирішено вважати таким, що з «04» жовтня 2024 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - АДРЕСА_1 . Вирішено, що з 4 жовтня 2024 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, видати всі види атестатів.
Також позивач надав до суду копію рапорту від 12 жовтня 2024 року до командира 1 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 , в якому ОСОБА_1 просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення його, військовослужбовця призваного за мобілізацією, кулеметника 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 солдата, в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу'' через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
У резолюції до цього рапорту від 20.10.2024 зазначено: «Не погоджено: відсутні підстави для звільнення з лав ЗСУ, оскільки не було надано доказів необхідності здійснювати постійних догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 826/16888/18 вказав, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
За Рекомендацією №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Частиною 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Пунктами 1, 2 і 4 ч. 1 ст. 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
У відповідності до ч. 2 вказаної статті передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Водночас згідно з п. ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Суд зазначає, що наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних сил України (по особовому складу) від 2 жовтня 2024 року №147-РС, дію якого просить зупинити позивач, не є предметом оскарження в цій адміністративній справі. Також суд зазначає, що позивач не надав копію вказаного наказу (або витяг з нього).
Тому забезпечення позову шляхом зупинення дії вказаного наказу не допускається з огляду на пряму заборону, передбачену ч. 3 ст. 151 КАС України.
Щодо забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб залучати ОСОБА_1 до виконання бойових завдань суд зазначає, що питання правомірності призову/прийняття позивача на військову службу не є спіним у цій справі. Тому відсутні підстави вважати, що позивач не повинен виконувати свій військовий обов'язок.
Суд зазначає, що в цьому випадку наявність ознак протиправності дій відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.
Заборона в умовах воєнного стану залучати військовослужбовця до виконання бойових завдань не є співмірним із заявленими позовними вимогами і не відповідає визначеним ч. 2 с. 150 КАС України підставам для вжиття заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 248, 256, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала складена в повному обсязі і підписана суддею 28 жовтня 2024 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Куденков