28 жовтня 2024 рокуСправа №160/20241/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.07.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1), з урахуванням ухвали суду від 24.09.2024 року, Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного рок;
- зобов'язати Відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткова види грошового забезпечення) за 2020 рік, за 2021 рік, за 2022 рік, за 2023 рік виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік на 1 січня 2020 року, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік на 1 січня 2021 року, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік на 1 січня 2022 року, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплаченої суми.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 01.01.2020 року по 31.12.2023 рік проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наразі позивач продовжує проходити військову службу на посаді заступника начальника Головного управління персоналу Генерального штабу ЗСУ, що підтверджено витягом з наказу Головнокомандувача ЗСУ від 16.03.2024 року №487. На адвокатський запит №24/06-Т від 20.06.2024 листом від 25.06.2024 №1314/20/5345 відповідач повідомив, що за період проходження військової служби з 01.01.2020 року по 31.12.2023 рік у військовій частині НОМЕР_1 нарахування та виплата грошового забезпечення позивача проводилась з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, а отже, відповідно до Постанови №704. Позивач наголошує, що з 29.01.2020 з дня набрання законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду за справою №826/6453/18 діє пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» викладений в редакції 01.01.2018, яка діяла до внесення змін пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України №103. Тобто, після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020, у справі №826/6453/18, у позивача виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, без використання обмеження у розмірі 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на перше січня календарного року. Позивач вважає нарахування відповідачем розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у період проходження військової служби позивачем з 01.01.2020 року по 31.12.2023 рік, неправомірним, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/20241/24, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи у письмовому провадженні, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 року було залучено в якості другого відповідача Військову частину НОМЕР_2 та розпочато розгляд адміністративної справи №160/20241/24 спочатку.
16.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач-1 зазначив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. З посиланням на правові позиції Верховного Суду вказує на те, що правомірно застосував положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови КМУ № 103 при розрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Також відповідачем-1 зазначено, що з 29.01.2020 року з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови КМ України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п. 4 постанови КМ України № 704, якою визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Проте, згідно з п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величин. Отже, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась відповідно до чинного законодавства. Крім того, відповідач-1 зазначив, що військову частину НОМЕР_1 виключено з системи розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 .
16.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-1 до суду повторно надійшов відзив на позовну заяву, за змістом ідентичний до вище викладеного.
30.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшло клопотання про прискорення розгляду справи, у зв'язку з чим суд зазначає наступне.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 року було розпочато розгляд адміністративної справи №160/20241/24 спочатку, у зв'язку з залученням другого відповідача.
За приписами частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
Дана справа розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до приписів статті 193 Кодексу адміністративного судочинства України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі та розглядати справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
10.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що згідно з постановою КМ України від 12.05.2023 №481 (набрала законної сили 20.05.2023) до постанови №704 були внесені зміни, відповідно до яких розмір посадових окладів (окладів) розраховується, виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Таким чином, фактично з моменту публікації судового рішення про визнання постанови №103 протиправною (14.02.2020) і до набрання законної сили постановою №481 (20.05.2023) порядок (формула) визначення розміру посадових окладів залишався невизначеним. За відсутності з 01.01.2020 року по 31.12.2023 рік визначеної КМ України формули для визначення розміру посадового окладу (окладу) не було підстав й для перерахунку окладів (посадових окладів). Отже, безпідставним є висновок позивача стосовно того, що його грошове забезпечення щорічно підлягало перерахуванню із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік. Відповідач-2 зазначив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. З посиланням на правові позиції Верховного Суду вказує на те, що правомірно застосував положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови КМУ № 103 при розрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Отже, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась відповідно до чинного законодавства. Крім того, відповідач-2 зазначив, що відсутні підстави для стягнення коштів на правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом ID № НОМЕР_3 від 11.04.2018 (орган, що видав - №8034).
У періоди з 01.01.2020 року по 31.12.2023 рік позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наразі позивач продовжує проходити військову службу на посаді заступника начальника Головного управління персоналу Генерального штабу ЗСУ, що підтверджено витягом з наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 16.03.2024 року №487.
На адвокатський запит № 24/06-Т від 20.06.2024 листом від 25.06.2024 №1314/20/5345 відповідач-1 повідомив позивача про те, що за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 нарахування та виплата грошового забезпечення йому проводилась з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Частиною 4 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Згідно з Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, Відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови № 103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 160/8324/19.
Отже, з 30.01.2020 - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі N 240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а.
20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від ЗО серпня 2017 р. № 704» від 12.05.2023 за №481 (надалі, також Постанова N 481, постанова Уряду України N 481).
Цією постановою Уряду України вирішено:
1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).
2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:
4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Щодо такого нового правового регулювання спірних правовідносин та можливості застосування до спірних правовідносин коментованої постанови Уряду України №481, суд зважає на наступні аргументи.
По-перше, як слідує із офіційного веб-порталу Верховної Ради України коментована Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023.
По-друге, жодним із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, в тому числі в період з 29.01.2020 дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 за №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв'язку із чим повинні зазначатися в останньому.
Так, згідно частини 1 статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» №794-VІІ від 27.02.2014 постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Зважаючи на відсутність приписів в Постанові №481 про її застосування із іншої дати ніж дати набрання чинності у суду, станом на час вирішення спору, відсутні підстави формувати інші висновки, ніж ті, які містяться в усталеній практиці Верховного Суду.
По-третє, Урядом України у цій постанові не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, за період з 29.01.2020 (дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18) до 12.05.2023 (дня прийняття Урядом України Постанови №481).
По четверте, незважаючи на прийняття Кабінетом Міністрів України 12.05.2023 Постанови №481 Верховний Суд за період з 12.05.2023 по 15.05.2023, як і на день вирішення цього спору, не змінив (не відступив) від своїх попередніх висновків щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, що відображено в ухвалах від 15.05.2023 у адміністративних справах №420/7224/22, №420/7793/22, №420/7236/22, №420/9301/22, №420/9747/22 і №420/11734/22.
Водночас, суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Враховуючи наведене, протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби - з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року грошове забезпечення позивача мало обчислюватися згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в редакції, яка діє з 29.01.2020 року, а саме: щодо періоду з 01.01.2020 по кінець 2020 року - із застосуванням-прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 року, з 01.01.2021 року по кінець 2021 року - із застосуванням-прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 року, щодо періоду з 01.01.2022 року по кінець 2022 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022 року, щодо періоду з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023 року.
Проте, за період проходження позивачем служби з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року, відповідачем вказаний вище перерахунок не проводився та у зазначений період продовжувалось застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для розрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Також, позивачем до справи долучена довідка військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2024 року №1314/2/56/34, в якій зазначено що позивач дійсно з 22.07.2019 року по теперішній час (07.03.2024 року) проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 , тобто в оскаржуваний період позивач проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Водночас, відповідачем не заперечуються доводи позивача про те, що в період проходження військової служби у відповідача при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Таким чином, позовні вимоги в частині здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за період проходження ним служби з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого 01 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови № 704, підлягають задоволенню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд зазначає, що в рамках адміністративного судочинства:
Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
В свою чергу дії - це юридичні факти, які пов'язані з волею суб'єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов'язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.
Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб'єктів, що відбуваються за волевиявленням суб'єкта правовідносин.
Як вже було зазначено, листом від 25.06.2024 №1314/20/5345 відповідач повідомив про те, що за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та нарахування і виплата грошового забезпечення позивача проводилась з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року.
За встановленими обставинами справи сторони не заперечують, що у спірний період відповідач нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення, однак судом встановлено, що нарахування відбулось не у належному розмірі що свідчить про вчинення ним активних дій з порушенням встановленого законом порядку.
Таким чином, в межах спірних правовідносин відповідачем допущено протиправні дії, а не бездіяльність, а тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є помилковим.
За таких обставин, дії відповідача щодо відмови у проведенні нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправними.
Отже, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткова види грошового забезпечення) за 2020 рік, за 2021 рік, за 2022 рік та за 2023 рік виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд робить висновок про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що згідно з положеннями статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідних витрат не поніс.
У позові заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 542,00 грн.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано копії таких документів:
- Договір про надання правової допомоги №248/П-1 від 20.06.2024 (далі - Договір №248/П-1 від 20.06.2024), укладений між позивачем (Клієнт) та адвокатом Плужником М.В. (Виконавець), за умовами якого клієнт звертається до Виконавця за юридичною допомогою з питань перерахунку та виплати грошового забезпечення відповідно до чинного законодавства. Відповідно до пп 3.2 п. 3 Договору №248/П-1 від 20.06.2024 гонорар узгоджується сторонами, що зазначений в Додатковій угоді яка додається до цього Договору;
- Додаткова угода №1 до Договору №248/П-1 від 20.06.2024 про надання правової допомоги від 20.06.2024, в якій зазначено, що гонорар (винагорода) та витрати на правову допомогу сплачується Клієнтом у разі позитивного вирішення питання, в п'ятиденний строк з моменту отримання коштів (витрат). За надання юридичних послуг передбачених цим договором, а саме: перерахунку та виплати грошового забезпечення відповідно до чинного законодавства, Клієнт сплачує Виконавцю суму грошової винагороди в готівковій чи безготівковій формі відповідно до розрахунку суми судових витрат;
- квитанція Серія АБ №ЦО-248/П-1 від 03.07.2024 відповідно до якої Адвокат Плужник М.В. отримав від ОСОБА_1 4542,00 грн (чотири тисячі п'ятсот сорок дві гривні), за надання такого виду юридичної допомоги, як перерахунок та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства;
- розрахунок суми судових витрат, складений 03.07.2024, у якому наведено опис робіт, а саме: Консультація, підготовка та направлення адвокатського запиту №24/06-Ч/1 від 20.06.2024 - 1 година роботи адвоката 1514,00 грн; Підготовка та подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - 2 година роботи адвоката 3028,00 грн. Всього 4 542,00 грн.
Дослідивши зміст вищезазначених документів, суд зазначає, що Договір про надання правової допомоги №248/П-1 від 20.06.2024 та Додаткова угода №1 до Договору №248/П-1 від 20.06.2024 не дозволяють встановити зв'язок понесених витрат у зв'язку з розглядом саме цієї справи, оскільки наведені в них посилання на зміст правовідносин, у яких надається правова допомога, носять загальний характер, що не дає можливості ідентифікувати їх з предметом спору в даній справі.
Вказані обставини унеможливлюють визначення обґрунтованості заявлених витрат, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у проведенні нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за 2020, 2021 рік, 2022 рік та 2023 роки, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна