24 жовтня 2024 року Справа № 160/20317/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та скасування відмови, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлену протоколом № 4 від 02.07.2024р. щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач є військовозобов'язаним та самостійно виховує неповнолітню дитину - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає разом з ним та знаходиться на повному одноособовому утриманні позивача. Позивач отримав відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією з 21.11.2022. В подальшому 11.07.2024 від відповідача надійшов лист, яким повідомлено про ухвалення рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Крім цього, повідомлено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на загальних підставах, відповідно до абз. 24 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку». При цьому, причинами відмови є те, що рішенням Жовтневого районного суду №201/4538/23 від 28.04.2023 року, призначено стягнення аліментів з матері дитини - ОСОБА_3 у розмірі частки від усіх видів її доходу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 257 КАС України.
Роз'яснено позивачу його право на зміну предмета позову з урахуванням приписів статті 5 КАС України, задля ефективного захисту його прав.
Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчений належним чином протокол №4 від 02.07.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу.
11.09.2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідач зазначає, що надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» можливе лише у разі, коли другий з батьків такої дитини помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснено на підставі частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України. З наданих позивачем документів не вбачається підстав, визначених у п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та факту здійснення самостійного виховання та утримання дитини. Мати дитини не позбавлена батьківських прав, не надано документального підтвердження її ухилення від виховання дитини, тому відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 є правомірною.
17.09.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить задовольнити позовні вимоги. Крім цього зазначив, що відповідачем вже прийнято рішення від 21.11.2022 року за №4968 про надання позивачу відстрочки від призову на службу під час мобілізації. При цьому, ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, від 16 травня 2024 року №560, не містить норм, які вказують про скасування наданої вже раніше відстрочки особі, яка її отримала. Відповідач не мав правових підстав розглядати право на відстрочку позивача повторно, тоді як рішення з цього предмету обговорення вже було ним прийнято, а законних підстав для його перегляду, не передбачено чинним законодавством.
Відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується матеріалами справи, зокрема, військовим квитком серії НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 23.06.2009, позивач є батьком неповнолітнього ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з нотаріально засвідченою заявою матері ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від 14.09.2017, остання дала згоду позивачу на проживання ОСОБА_2 разом з батьком за місцем його проживання.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07.10.2022 у справі №201/7214/22 постановлено мирову угоду, укладену 06 жовтня 2022 року між сторонами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, надання дозволу на виїзд дитини за кордон та стягнення аліментів, на наступних умовах: 1. Визначити місце проживання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 . 2. ОСОБА_1 відмовляється від позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та про надання дозволу на тимчасовий вивіз дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди ОСОБА_3 за кордон в період літніх канікул.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2023 у справі №201/4538/23 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення, стягнення аліментів на утримання дитини - задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері самостійно виховує та утримує свого неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , місце проживання якого визначено з батьком.
Стягнуто з Відповідача на користь Позивача аліменти на утримання дитини - ОСОБА_2 у розмірі частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.
Постановою Другого апеляційного суду від 12.09.2023 у справі № 201/4538/23 відмовлено в задоволенні позовної вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення та зменшено розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 18.04.2023 до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07.10.2022 у справі №201/7214/22 заяву позивача про роз'яснення судових рішень по цивільній справі №201/4538/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, стягнення аліментів на утримання дитини - задоволено.
Роз'яснено рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від28 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у справі №201/4538/23 вказавши, що ОСОБА_1 є особою, яка самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину увіці до 18 років - сина ОСОБА_2 .
Відповідно до листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 4968 від 21.11.2022, позивачу надана відстрочка від призову на військову службу за мобілізацією.
В подальшому в повідомленні голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 №10100 від 11.07.2024, наданому позивачем, зазначено, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянуто заяву позивача щодо надання відстрочки від призву на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абз. 24 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». За результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 02.07.2024 р. №4 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізацій, на особливий період та повідомляє, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мають право на відстрочку особи, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду. Рішенням Жовтневого районного суду №201/4538/23 від 28.04.2023 року, призначено стягнення аліментів з матері дитини - ОСОБА_3 у розмірі частки від усіх видів її доходу.
Повідомленням голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 №10100 від 11.07.2024, наданим відповідачем разом з відзивом, зазначено, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянуто заяву позивача щодо надання відстрочки від призву на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абз. 24 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». За результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 09.07.2024 р. №5 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізацій, на особливий період та повідомляє, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мають право на відстрочку особи, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду. Рішенням Жовтневого районного суду №201/4538/23 від 28.04.2023 року, призначено стягнення аліментів з матері дитини - ОСОБА_3 у розмірі частки від усіх видів її доходу.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2232-XII, військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною чотирнадцятою статті 2 Закону № 2232-XII встановлено, що виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався згідно з Указами Президента та діє й на сьогоднішній час.
У відповідності до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Частиною 7 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII установлено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 56 Порядку № 560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Абзацом першим пункту 58 Порядку № 560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
За правилами пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7.
Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та в особливий період, у тому числі в період дії воєнного стану, які надаються в установленому порядку, а рішення про надання або відмову у наданні відстрочки оформляється протоколом.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем за результатами розгляду заяви позивача від 21.11.2022 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації позивачу на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції, що діяла на час надання такої відстрочки, а саме на підставі абзацу п'ятого, відповідно до якого, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
При цьому, в подальшому відповідачем переглянуто вказане рішення та відмовлено в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з тим, що рішенням Жовтневого районного суду у справі №201/4538/23 від 28.04.2023 року, призначено стягнення аліментів з матері дитини - ОСОБА_3 у розмірі частки від усіх видів її доходу.
Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, вказана відмова є обґрунтованою, оскільки факт сплати матір'ю дитини аліментів на її утримання нівелює факт самостійного утримання дитини позивачем. Крім цього, мати дитини не позбавлена батьківських прав та відсутні документи на підтвердження її ухилення від виховання дитини.
При цьому, в протоколі №5 від 09.07.2024, комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено про відмову в наданні відстрочки, оскільки рішенням суду передбачено утримання обома батьками.
Суд критично оцінює вказані доводи відповідача та зазначає, що сплата аліментів ОСОБА_3 не є підтвердженням участі матері у вихованні та утримання дитини обома батьками, а не самостійно позивачем. Сплата аліментів одним із батьків це, насамперед, виконання батьківського обов'язку. Крім цього, у 2017 році нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_3 добровільно відмовилась від спільного проживання разом з дитиною.
Крім цього, як вже встановлено судом, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07.10.2022 у справі №201/7214/22 роз'яснено рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у справі №201/4538/23 та вказано, що ОСОБА_1 є особою, яка самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину у віці до 18 років - сина ОСОБА_2 .
Згідно з ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є особою, яка самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину у віці до 18 років - сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказане встановлене рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2023 у справі №201/4538/23.
Зазначене є підставою для надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
Відтак, відмовляючи позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідач діяв протиправно, усупереч Конституції та законодавства України.
Крім цього, рішення про відмову у наданні відстрочки, оформлене протоколом №5 від 09.07.2024, не містить обґрунтованої підстави для його прийняття, з посиланням на норму чинного законодавства, яка б підтверджувала правомірність даного рішення.
Суд наголошує, що за загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Водночас, суд враховує, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Так, у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Окремо суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є:
1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;
2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення;
3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення;
4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;
5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії вказує на його протиправність.
У позовній заяві позивач просить визнати протиправною та скасувати відмову Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлену протоколом № 4 від 02.07.2024р. щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, вимог зобов'язального характеру позивачем не заявлено.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 судом роз'яснено позивачу його право на зміну предмета позову з урахуванням приписів статті 5 КАС України, задля ефективного захисту його прав.
Проте, у встановлений законом термін, позивач таким правом не скористався.
Разом з цим, суд наголошує, що з врахуванням приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Встановлені у справі обставини свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_5 мав прийняти рішення на користь позивача, а саме надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки прийняття такого рішення, з урахуванням встановлених судом обставин, не передбачало права відповідача діяти на власний розсуд, зважаючи на те, що підстава, яка покладена відповідачем в оскаржуване рішення визнана судом необґрунтованою.
Крім цього, суд зазначає, що відповідно до пунктів 56, 57, 60 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином і на час звернення позивача до відповідача та наразі саме до повноважень районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки належить обов'язок прийняття рішення про відстрочку від призову (позитивне або відмова).
Разом з цим, суд зазначає, що позивач просить визнати протиправним та скасувати відмову Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлену протоколом № 4 від 02.07.2024р.
При цьому, судом встановлено, що в матеріалах справи міститься протокол №5 від 09.07.2024, яким оформлено відмову позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу.
Суд зазначає, що підстави для відмови, оформленої протоколом №5 від 09.07.2024 є аналогічними до підстав, викладених в повідомленні Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 №10100 від 11.07.2024.
За таких обставин, з урахуванням ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства та висновків суду, викладених в цьому рішенні, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 5 від 09.07.2024 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особі, яка самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.
Розподіл судових витрат здійснити, відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295, 297 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 5 від 09.07.2024 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особі, яка самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 24.10.2024 року.
Суддя Н.Є. Калугіна