25 жовтня 2024 р.Справа №160/28382/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Кучугурної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/28382/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними,
24.10.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/21295/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Одночасно з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд:
забезпечити позов шляхом ухвалення рішення про зупинення дії рішення №12031500102254 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 10.10.2024 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви позивач указує, що 23 січня 2024 року отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні, терміном дії до 22.01.2025. Рішенням від 10.10.2024 №12031500102254 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вказана посвідка була скасована. Позивач зазначає, що предметом позову у справі є оскарження рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, тому невжиття заходів забезпечення позову порушить його права на освіту, законне перебування на території України, що позбавить його можливості захистити свої права. Крім того, протягом семи днів він повинен буде здати посвідку на тимчасове проживання відповідному органу і покинути територію України.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, заяву про забезпечення позову передано судді Кучугурній Н.В.
Розглянувши заяву, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналізуючи наведені норми Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
При цьому, заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Частиною першою ст.151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили.
Для забезпечення позову суд на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників має переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи, що звертається із клопотанням, має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана із об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, установлені п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України.
Як установлено судом, предметом пред'явленого ОСОБА_3 позову є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №12031500102254 від 10.10.2024 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину ОСОБА_2 .
Рішення чи дії суб'єктів владних повноважень здійснюють певний вплив на суб'єктів, яких вони стосуються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
У свою чергу, забезпечення позову в адміністративній справі є наданням особі тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках.
Підставою для забезпечення позову є наявність об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим.
Проте, як передбачено положеннями ч. 5 ст. 13 Закону України «Про імміграцію», якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.
Окрім того, як видно з матеріалів справи, оскаржуване рішення №12031500102254 прийнято Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області 10.10.2024 та його чинність до цього часу не зумовила невизначеність правового статусу ОСОБА_1 та не спричинило обмеження свободи пересування позивача.
З матеріалів справи не вбачається, а позивачем не надано належних та достатніх доказів, з яких можливо дійти висновку, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову.
Суд звертає увагу, що з моменту набрання судовим рішенням про скасування індивідуального акту законної сили такий індивідуальний акт утрачає юридичне значення і не породжує будь-яких юридичних наслідків, за виключенням тих, які пов'язані з його скасуванням. Чинність індивідуального акту, скасованого рішенням суду, яке набрало законної сили, не залежить від волі суб'єкта владних повноважень, який його прийняв, чи волі інших осіб.
Тобто, скасування судом індивідуального акту є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб'єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій.
Відтак, заява про забезпечення позову належним чином не обґрунтована, в тому числі щодо необхідності докладання позивачу значних зусиль та витрат для відновлення порушених (оспорюваних) прав.
Враховуючи викладене, суд робить висновок про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 150, 154, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили 25.10.2024.
Ухвала може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Кучугурна