25 жовтня 2024 р.Справа №160/27614/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/27614/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення оформлене протоколом засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 №16 від 26.09.2024 року у частині щодо відмови у наданні ОСОБА_2 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
24.10.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили рішенням суду.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача зазначив, що у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу проводити відносно позивача заходи щодо його призову на військову службу під час мобілізації до вирішення адміністративної справи по суті, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Якщо позов не буде забезпечено, позивач буде призваний за мобілізацією незважаючи на наявність в нього передбачених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підстав для відстрочки, що унеможливить подальше виконання рішення суду, оскільки особа в статусі військовослужбовця втрачає право на отримання відстрочки від призову.
Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Суд не вважає за необхідне повідомлення учасників справи, та виклик особи, яка подала заяву про забезпечення позову, а також вказує на відсутність необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін. Відтак, розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову та вивчивши надані докази на його підтвердження, суд приходить до висновку про відсутність достатніх обґрунтованих правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно частини 2 названої правової норми забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Тобто, вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов'язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється. Забезпечення позову допускається, якщо не вжиття цих заходів може ускладнити або призвести до неможливості виконання рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Приписами частини 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За змістом приписів частин 4, 5 та 6 статті 154 КАС України залежно від обставин справи, суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
З правового аналізу наведених норм слідує, що законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, установити, чи існує хоча б одна з названих підстав.
Тобто необхідною передумовою вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З огляду на наведене, суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд наголошує, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розгляд справи по суті це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тобто, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Суд приходить до висновку, що така підстава у заяві про забезпечення позову та як наслідок забезпечення позову у спосіб, який пропонує позивач фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішення, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Також суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Указані висновки узгоджуються у постанові Верховного Суду від 0.05.2023 у справі №640/15534/22.
На цьому етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій та рішення суб'єкта владних повноважень. Крім того, встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Водночас з матеріалів заяви суд не може дійти до переконання про очевидну протиправність спірного рішення, як передбаченої законом підстави для забезпечення адміністративного позову, яка може полягати, наприклад, у прийнятті рішення не уповноваженим суб'єктом владних повноважень, тобто таким, який апріорі немає права на ухвалення подібних рішень відповідно до закону.
Окрім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.
Суд зазначає, що 16 травня 2024 року постановою Кабінету Міністрів України №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), який, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає:
- механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів;
- процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи;
- процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;
- організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби;
- процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- механізм відправлення військовозобов'язаних та резервістів до місць проходження військової служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку №560 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
- оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
- прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
- перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
- документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
- відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Згідно пунктів 81, 82, 88, 89 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють: резервістів та військовозобов'язаних - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Наказ про призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки в день відправки військової команди до військових частин (установ) у разі призову резервістів командиром військової частини, резервістів та військовозобов'язаних керівником розвідувального органу або визначеного ним керівником відповідного підрозділу розвідувального органу, керівником Центрального управління або регіонального органу СБУ в день призову та зарахування до списків військової частини (підрозділу, органу).
На основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у територіальному центрі комплектуванні та соціальної підтримки під особистий підпис вручається повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання такої повістки або невиконання вимог щодо прибуття для відправлення до військової частини (установи) у визначений у повістці час та місце такі особи несуть відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.
З правового аналізу наведених норм убачається, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема, документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації та відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
У свою чергу документальне оформлення призову включає в себе, зокрема, прийняття наказу про призов військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Тобто, твердження позивача про його подальшу мобілізацію базуються виключно на припущеннях, з огляду на те, що матеріали, подані заявником, не містять жодних інших документів на підтвердження викладеного у заяві.
З урахуванням викладеного судом не встановлено існування обставин для забезпечення позову, передбачених частиною 2 статті 150 ККАС України, відтак відсутні правові підстави для задоволення вказаної заяви.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 КАС України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/27614/24 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя А. Ю. Рищенко