25 жовтня 2024 року Справа № 160/23389/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/23389/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
27.08.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії від 26 лютого 2024 року №046350015185;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.02.2024, зарахувавши до пільгового стажу роботи період роботи з 01.07.1992 по 01.08.1999, зазначений у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 .
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 27.08.2024 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.
Ухвалою суду від 02.09.2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Ухвалою суду від 02.09.2024 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, а саме:
- пенсійної справи позивача;
- звернення позивача із заявою про призначення та виплаті пенсії за віком;
- рішення відповідача 2 від 26.02.2024 року за №046350015185;
- відомості щодо зарахування/незарахування спірного періоду роботи позивача;
- відомості/інформацію, що послугувала підставою для відмови призначені та виплаті пенсії;
- листи/відмови Пенсійного органу та інші докази щодо суті спору.
25.09.2024 року відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
30.09.2024 року відповідачем 2 через підсистему Електронний суд долучені додаткові докази по справі.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 25.10.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії Пенсійного органу порушують право позивача на достатній рівень пенсійного забезпечення.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1
До суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 01.07.1992 по 01.08.1999 р.р.
Вказують, що згідно розрахунку стажу (форма РС-право), обрахованого по 30.09.2010 року, страховий стаж позивача становить 12 років 29 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (менше 31 рік).
Стаж для визначення права на пенсію згідно пунктом 3.1 Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (підприємницька діяльність) становить 14 років 00 місяців 11 днів.
ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2
До суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області подано відзив на позовну заяву.
Заперечуючи проти позову відповідач 2 зазначає, що позивач не навів жодних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на його права та, що відповідач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю порушив його права, свободи чи інтереси, та що в нього виникло право на звернення до суду за їх захистом.
За наведених обставин, відповідач 2 вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Згідно матеріалів справи, 19.02.2024 року ОСОБА_1 зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Заяву позивача та додані до них документи розглядалися Головними управліннями Пенсійного фонду України в Харківській області.
Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26 лютого 2024 року № 046350015185 ОСОБА_1 було відмовлено у призначені пенсії.
Так, згідно цього рішення від 26.02.2024 року, відповідач 2 зазначив про те, що необхідний вік становить 60 років. Вік заявниці 60 років 4 місяці.
Необхідний страховий стаж становить 30 років.
Страховий стаж заявниці становить - 12 років 00 місяців 29 днів.
Стаж для визначення права на пенсію згідно п.3.1 Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (підприємницька діяльність) становить - 14 років 00 місяців 11 днів.
Коментар: у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2026 по 31 грудня 2026 від 23 до 33 років.
Коментар: у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу: починаючи з 01 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви:
за наданими документами до загального стажу незараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.07.1992 по 01.08.1999 року, оскільки відсутній наказ на звільнення, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Враховуючи зазначене, відповідачем 2 було вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погодившись із вищезазначеним рішенням та позицією Пенсійних органів, позивач звернулася за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача 1,2, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року (ч.1 ст.26).
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років (ч.2 ст.26).
Як видно з паспорта ОСОБА_2 , позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, 60-ти років позивач досяг у 2023 році, тому для призначення пенсії за віком позивач повинен мати 30 років страхового стажу.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Згідно зі ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ “Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
VІІ. ОЦІНКА СУДУ
Так, трудова книжка позивача, Серія № НОМЕР_1 , копія якої надана до матеріалів справи, містить такі запис про здійснення трудової діяльності позивачем у період з 01.07.1992 по
01.08.1999 року.
Так, згідно запису 11 трудової книжки НОМЕР_1 , встановлено, що дійсно останній не містить посилань на наказ про звільнення з ТОВ «Фірма «Світанок»».
У рішенні відповідача 2 вказано, що періоди роботи згідно з трудовою книжкою не зараховані до страхового стажу, оскільки відсутній наказ на звільнення, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Суд зазначає, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162:
- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців (п.1.1.);
- відомості про робітника записуються на першому аркуші (титульній сторінці) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочень або заміни ім'я та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню чи незакінчену вищу освіту також може бути здійснена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки учбового закладу і т. ін.). Професія або спеціальність записуються в трудовій книжці на підставі документа про освіту або іншого належно оформленого документа (п.2.10.);
- після зазначення дати заповнення трудової книжки робітник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше була заповнена трудова книжка (п.2.11).
Зазначена Інструкція втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (далі - Інструкція №58).
Згідно з Інструкцією №58:
- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п.1.1);
- відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження (п.2.11.);
- після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (п.2.12).
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок «Про трудові книжки робітників і службовців» від 06.09.1973 №656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Крім цього, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Також, Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Суд зазначає, що відповідач 2 мотивує рішення лише тим, що відсутній наказ на звільнення. При цьому, заперечення щодо записів трудової книжки про періоди роботи, навчання позивача, тощо у відповідача відсутні.
З огляду на викладене, суд зазначає, що рішення відповідача 2 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком є необґрунтованим, тобто прийнятим без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 26.02.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.
Як наслідок підлягає задоволенню і похідна вимога позивача щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.02.2024 року, зарахувавши до загального страхового стажу роботи період її роботи з 01.07.1992 року по 01.08.1999 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Також, суд зазначає, що за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Такий підхід висловлений у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 10.05.2024р. у справі №160/20957/23.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії від 26 лютого 2024 року №046350015185.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.02.2024 року, зарахувавши до загального страхового стажу роботи період її роботи з 01.07.1992 року по 01.08.1999 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 908,40 гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під.,1 пов., к.58, код ЄДРПОУ 14099344).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 25.10.2024 року.
Суддя В.В. Ільков