24 жовтня 2024 року Справа № 160/23369/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.08.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплаті суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплаті суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024 року зазначена вище справа розподілена судді Туровій О.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності цих причин; доказів надсилання іншим учасникам справи копій позовної заяви та всіх доданих до неї документів.
24.09.2024р. до суду на виконання вимог ухвали суду від 02.09.2024р. від позивача надійшла заява про поновлення стоку звернення до суду, у якій позивач просить суд поновити йому строк звернення до адміністративного суду та прийняти адміністративний позов до розгляду, посилаючись на те, що починаючи з першого дня порушення його прав та по сьогодні він є мобілізованим військовослужбовцем у складі військової частини ЗСУ під час дії воєнного стану та виконує завдання по захисту територіальної цілісності України, що об'єктивно унеможливлювало користуватися йому в повній мірі своїми процесуальними правами та можливостями; вказане підтверджується військовим квитком та картками особового рахунку, які були додані до заяви. Також позивач просить врахувати позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, згідно з якою Верховний Суд, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на ту обставини, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, та відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО та ООС), при цьому вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України. З огляду на наведене у сукупності, позивач просить суд поновити йому строк звернення до суду з цим позовом.
Дослідивши матеріали справи та заявлене позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють це питання, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч.1, абз.1 ч.2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, згідно з ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом приписів п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, військова служба є різновидом служби публічної.
При цьому, як слідує з аналізу наведених вище приписів ст.122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Разом з тим, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Так, у п.2.1. мотивувальної частини рішення від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття “заробітна плата» і “оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода», “одноразова грошова допомога при звільненні» та “оплата праці» і “заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, до 19 липня 2022 року частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною 2 статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19 липня 2022 року право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.
Зважаючи на те, що у зазначених вище положеннях ст.122 КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, та наявність таких норм у ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, до цієї дати (до 19.07.2022р.) до спорів осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, щодо нарахування і виплати (стягнення) належної їм заробітної плати застосовувалися саме норми ч.2 ст.233 КЗпП України, тобто звернення до суду з такими позовами не обмежувалося будь-яким строком.
Разом з тим, Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023р.
Крім цього, у вказаному рішенні Верховний Суд також акцентував увагу на тому, що при розгляді справ за позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати у відносинах публічної служби застосуванню підлягають не приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якими встановлено місячний строк на звернення до суду з такими позовами, а положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, які, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відтак, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівникові - трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому пунктом 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на викладене, суд зазначає, що звернення до суду з позовними вимогами в частині оскарження бездіяльності відповідача відносно не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік»" станом на 01.01.2022р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, за період з березня 2022 року по 18 липня 2022 року, включно не обмежене жодним строком.
Проте, з позовними вимогами в частині оскарження бездіяльності відповідача відносно не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також виплачених: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік»" станом на 01.01.2022р., встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2023 року позивач повинен був звернутись до суду до 01 квітня 2024 року.
З вказаною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду лише 27.08.2024, тобто з порушенням встановленого частиною 1 статті 233 КЗпП України трьохмісячного строку звернення до суду.
Розглядаючи заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, з урахуванням долучених до неї доказів, наданих на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (Постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а).
Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).
Рішенням Європейського Суду з прав людини по справі “Іліан проти Туреччини» встановлено, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2018р. у справі №569/16060/17 роз'яснив, що у визначенні моменту і виникнення права на позов мають значення дві обставини: об'єктивна - наявність факту порушеного права, суб'єктивна - особа дізналася або повинна була дізнатись про факт порушення права. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу строку звернення до адміністративного суду може бути пов'язаний із різними юридичними фактами та їх оцінкою. При цьому, слід врахувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено судом за заявою особи, яка його подала.
Також суд касаційної інстанції роз'яснив, що обов'язковою умовою для залишення адміністративного позову без розгляду є не лише встановлення факту пропуску строку звернення до суду, а й відсутність підстав вважати, що такий строк пропущений з поважних причин.
У розглядуваному випадку суд враховує, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р., затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває до сих пір, а матеріалами позовної заяви, зокрема, військовим квитком та картками особового рахунку, підтверджується позивач є мобілізованим військовослужбовцем у складі військової частини ЗСУ під час дії воєнного стану, який був мобілізований у першу хвилю (26.02.2022р.) та виконує завдання по захисту територіальної цілісності України по теперішній час, що, в свою чергу, об'єктивно чинило перешкоду дотриманню позивачем строків звернення до суду з цим позовом, при цьому, позивачем без зайвих зволікань за наявності такої можливості реалізовано право на звернення до суду з цими позовними вимогами. За таких обставин, суд доходить висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цією позовною заявою в частині позовних вимог щодо оскарження бездіяльності відповідача відносно не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також виплачених: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік»" станом на 01.01.2022р., встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2023 року позивач повинен був звернутись до суду до 01 квітня 2024 року, та вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про поновлення строку звернення до суду і поновити йому пропущений процесуальний строк.
Крім того, позивачем на виконання вимог ухвали суду надано докази надсилання іншим учасникам справи копій позовної заяви та всіх доданих до неї документів.
Отже, позивачем усунуто недоліки позовної заяви, на які вказано судом в ухвалі від 02.09.2024р.
Таким чином, позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, та підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
Підстави для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі відсутні.
Так, відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною 3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до п.20 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин - є адміністративною справою незначної складності (малозначною справою).
Згідно з п.10 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
З урахуванням наведеного та з огляду на те, що ця справа є справою незначної складності, для якої пріоритетним є її швидке вирішення, враховуючи характер спірних відносин, склад учасників та предмет доказування, що не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд вважає за можливе задовольнити заяву позивача та розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Також при відкритті провадження у справі виникла необхідність витребування у відповідача доказів.
Частиною 4 ст.9 КАС України встановлено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
В силу ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч.3 ст.77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч.3 ст.80 КАС України про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.
За приписами ч.1 ст.79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Зважаючи на предмет спору, з метою виконання обов'язку, покладеного на суд частиною четвертою статті 9 КАС України, щодо вжиття визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, суд доходить висновку про необхідність витребування у Військової частини НОМЕР_1 письмових пояснень та доказів на їх підтвердження відносно того, який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб було використано при нарахуванні грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 у період з березня 2022 року по 31.12.2023 року включно.
Керуючись статтями 121-123, 171, 257, 259-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
Заяву ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку звернення до суду з адміністративним позовом - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі №160/23369/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами з 25.11.2024 року у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, зала судових засідань №11.
Здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею Туровою О.М.
Встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також зобов'язати відповідача надати до суду разом із відзивом на позов документи, що підтверджують надання відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Витребувати у Військової частини НОМЕР_1 :
- письмові пояснення та докази на їх підтвердження відносно того, який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб було використано при нарахуванні грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань ОСОБА_1 у період з березня 2022 року по 31.12.2023 року, включно.
Встановити позивачеві строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов, а також зобов'язати позивача надати до суду разом із відповіддю на відзив документи, що підтверджують надання відповіді на відзив і доданих до неї доказів іншим учасникам справи.
Встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а також зобов'язати відповідача надати до суду разом із запереченням на відповідь на відзив документи, що підтверджують надання заперечень на відповідь на відзив і доданих до неї доказів іншим учасникам справи.
Інформацію щодо даної адміністративної справи учасники справи можуть отримати на офіційному порталі судової влади України у мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://adm.dp.court.gov.ua/sud0470/gromadyanam/csz/).
Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі, відповідачу разом з ухвалою надіслати копію позовної заяви.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та окремо оскарженню не підлягає.
Суддя: О.М. Турова