Справа № 490/1839/23
Провадження № 2/487/279/24
30.10.2024 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
Головуючого судді Притуляк І.О.,
за участю секретарів судового засідання Поліщук І.В., ОСОБА_1 ,
позивача ОСОБА_2 , представника позивача адвоката Тимощук К.Г.,
відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача адвоката Гоцуляк Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в приміщенні суду м.Миколаєва цивільну справу за позовом про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, -
10.03.2023 ОСОБА_2 звернулася до Центрального районного суду м.Миколаєва з позовом до ОСОБА_3 яким просила розподілити спільне майно подружжя, та з урахуванням інтересів неповнолітніх різностатевих дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості частки речей побутового вжитку, а саме меблів та телевізора у розмірі 11 906,80 грн.
Стягнути з відповідача понесені судові витрати, статочний розрахунок розміру яких буде надано суду по закінченню розгляду справи, з врахуванням положень ч.8 ст.141 ЦПК України.
Ухвалою судді Центрального районного суду м.Миколаєва від 15.03.2023, позовну заяву було передано до Заводського районного суду м.Миколаєва для розгляду за підсудністю.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що в період з 25.09.2004 по 12.03.2020 перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу народилося двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За період перебування у шлюбі ними було придбано наступне майно:
квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку, відповідно до Договору купівлі-продажу №646 від 07.07.2017, було зареєстровано за відповідачем;
шафу-купе, вартістю 8000 грн..
телевізор «Samsung», моделі UE46H5303FRXUA-8528724000, вартістю 187795 грн.
Оскільки домовленості щодо поділу вказаного майна ними не досягнуто, позивач просила розподілити його у судовому порядку.
При поділі спірної квартири, просила врахувати, те що з нею проживають двоє різностатевих неповнолітніх дітей, при цьому відповідач взагалі не дбав про їх фізичний та духовний розвиток, та має заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 55000 грн..
Вказала, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, та приховав спільне майно, а саме грошові кошти, які передав у позику третій особі, що підтверджується обставинами встановленими рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 11.03.2019 у справі №488/2693/18.
Вказані обставини на переконання позивача свідчать про наявність правових підстав, для застосування положень ч.ч.2,3 ст.70 СК України, та відступлення від засади рівності часток подружжя при поділі спірної квартири.
Одночасно просила стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості частки шафи-купе та телевізора, посилаючись на те, що після припинення шлюбних відносин, ОСОБА_3 забрав вказані речі домашнього вжитку у одноосібне користування.
19.04.2024, відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали позовної заяви було передано судді Притуляк І.О.
Ухвалою судді від 26.04.2023 позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без руху.
Ухвалою суду від 27.04.2023 за заявою ОСОБА_2 застосовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії по відчуженню квартири АДРЕСА_1 .
03.05.2023, позивачем в порядку ст.185 ЦПК України було подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 04.05.2023, позовну заяву ОСОБА_6 було прийнято до розгляду у порядку загального позовного провадження.
18.07.2023 ОСОБА_6 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, за якою крім первісно заявлених, просила стягнути з ОСОБА_3 частину від суми позики переданої ним у 2017 році, за договором третій особі в сумі 309540,99 грн., з яких 305325 грн. сума основного боргу, 4215,99 грн. три відсотки річних, але в межах вартості спадкового майна, одержаного у спадщину спадкоємцем, стягнутих за Постановою Миколаївського апеляційного суду від 31.05.2023 у справі №488/2693/18.
В обґрунтування заявленої вимоги вказала, що після звернення до суду з даним позовом їй стало відомо, що у період їх спільного проживання у 2017 році, ОСОБА_3 передав у позику третій особі грошові коштів, які є спільним майном подружжя, при цьому приховавши від неї даний факт.
Враховуючи, вказані обставини, стягнуті за рішенням суду на користь ОСОБА_3 кошти підлягають поділу як спіле майно подружжя, та її частка становить 154770,50 грн.
22.11.2023, представник відповідача адвокат Гоцуляк Ю.С. надала відзив на позовну заяву, у якому заявлені вимоги ОСОБА_2 просила задовольнити частково.
Факт придбання сторонами у шлюбі зазначеного у позові майна не заперечувала.
Разом з тим вказала, що сам по собі факт проживання дітей з позивачкою та наявність у ОСОБА_3 заборгованості по аліментам, про стягнення яких за рішенням суду відповідач не був обізнаний, не є підставою для застосування положень ч.3 ст.70 СК України.
Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивач не довела, оскільки відсутні докази того, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав спільне майно, витрачав його на шкоду родині.
Вказала, що з урахуванням зазначеного, відповідач не заперечує проти визнання за позивачкою права власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Щодо стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсації вартості частки речей побутового вжитку у розмірі 11 906,80 грн., зазначила, що позивачем не доведено вартість шафи-купе, оскільки не надано ні Акту приймання-передачі виконаних робіт ні доказів здійснення оплати у розмірі передбаченому умовами Договору підряду від 05.07.2017, наданого ОСОБА_2 на підтвердження факту придбання спірного майна.
Окремо зазначила, що позивачем не доведено, що спірні речі були забрані ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 , та на даний час перебувають у його особистому користуванні.
Таким чином, вимога позивачки у вказаній частині є необґрунтованою.
Заявлені вимоги, щодо стягнення частини від суми позики у розмірі 309 540,99 грн., стягнутої на користь відповідача за Постановою Миколаївського апеляційного суду від 31.05.2023 у справі №488/2693/18, представник позивача вважала передчасно заявленими, посилаючись на те, що у вказаній справі відбулася заміна боржника ОСОБА_7 на її спадкоємця ОСОБА_8 .
На даний час, Центральним районним судом міста Миколаєва розглядається справа за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання договору позики, який був предметом позову у справі №488/2693/18, недійсним.
З урахуванням зазначеного, вважала позовні вимоги ОСОБА_2 у цій частині такими, що не підлягають задоволенню.
17.01.2024 представник позивача адвокат Тимощук К.Г. подала до суду відповідь на відзив, за яким викладені у відзиві представником відповідача твердження вважала безпідставними. Вказала, що позивачем до позовної заяви долучено вичерпний перелік доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Одночасно подала до суду клопотання про виклик та допит свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 17.01.2024 закрито підготовче провадження по справі з призначенням розгляду справи по суті.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Позивач вказала, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 з 25.09.2004, фактично подружні стосунки та ведення спільного господарства було припинено у грудні 2017 року. Шлюб було розірвано за рішенням суду 12.03.2020.
Наполягала на тому, що ОСОБА_3 за час їх перебування у шлюбі фактично не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї. Участі в вихованні та утриманні дітей не приймав, як добровільно так і не сплачував, присуджені за рішенням суду аліменти. Виявляв грубість у спілкуванні з дітьми, що призвело до погіршення їх емоційного стану та стану здоров'я..
Зазначила, що спірну квартиру вони придбали за кошти передані їм роботодавцем ОСОБА_3 , як подарунок в інтересах сім'ї.
Вказала, що телевізор придбали у кредит, оформивши договір на ОСОБА_3 , однак в рахунок погашення кредиту вона сплачувала свої особисті кошти.
Стверджувала, що після фактичного припинення подружніх стосунків, ОСОБА_3 , без її згоди забрав з квартири АДРЕСА_1 , в якій вони проживали, шафу-купе та телевізор які на теперішній час перебувають у його розпорядженні.
Стверджувала, про факт передачі ОСОБА_3 у 2017 році грошових коштів у борг ОСОБА_7 їй відомо не було, та своє згоди на розпорядження спільним майном вона не надавала.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Тимощук К.Г. просила суд при винесені рішення врахувати, що встановлені під час розгляду справи обставини, свідчать про те, що ОСОБА_3 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав спільне майно та ухилявся від участі в утриманні дітей. Розмір заборгованості відповідача по сплаті аліментів станом на 01.07.2023 становила 113 728,06 грн. Зазначені обставини є достатньою підставою для відступлення від засади рівності часток подружжя при поділі спірної квартири.
Просила стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, вказавши, що докази на підтвердження їх розміру, будуть подані до суду в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 заявлені позовні вимоги визнав частково.
Не спростовував твердження позивача про те, що подружні стосунки та ведення спільного господарства було припинено ними у грудні 2017 року.
Не заперечував проти визнання за позивачкою права власності на частку квартири АДРЕСА_1 . Стверджував, що за період перебування у шлюбі дбав про матеріальне забезпечення сім'ї. Аліменти сплачує регулярно та має намір погашати заборгованість.
Наполягав на тому, що спірні шафа-купе та телевізор залишилися у квартирі АДРЕСА_1 , та позивач безперешкодно може користуватися ними.
Вказав, що грошові кошти, які за рішенням суду було стягнуто на його користь з ОСОБА_7 у якості суми боргу за договором позики, були ним позичені у третьої особи, з метою придбання квартири, та фактично передавалися ОСОБА_7 у якості авансу за договором купівлі-продажу.
Таким чином, заявлені позовні вимоги у цій частині вважав необґрунтованими та у їх задоволенні просив відмовити.
У судовому засіданні представник відповідача адвокат Гоцуляк Ю.С. позовні вимоги просила задовольнити частково, підтвердила фактичні обставини та правове обґрунтування викладене у відзиві.
Просила стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, вказавши, що докази на підтвердження їх розміру, будуть подані до суду в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України.
Заслухавши сторони, пояснення свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , дослідивши письмові докази, судом встановлено наступні фактичні обставини та витікаючі з них спірні правовідносини.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Як роз'яснено в п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі Постанова) - вирішуючи між подружжям спір про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60,69 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч.ч.2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Судом було встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.09.2004, який було розірвано за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.03.2020 по справі №490/10150/20.
Від шлюбу сторони мають двох дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час досягла повноліття; та неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як було встановлено судом з пояснень сторін, подружні стосунки та ведення спільного господарства було припинено ними у грудні 2017 року.
За час подружнього життя сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на яку на підставі Договору купівлі-продажу від 07.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Машковрю С.М., за реєстровим номером 646, було зареєстровано за ОСОБА_3 .
Відповіднодо Звіту про оцінку майна №2304-28-004 від 28.04.2023, вартість спірної квартири становить 275 700 грн..
Вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, що не заперечувалось сторонами по справі та їх представниками.
За положеннями ст. 61, 70 СК України к разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За змістом ч.ч.2, 3 ст.70 СК України, на які посилалася позивач та просила визнати за нею право власності на 2/3 частини спірної квартири, визначено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї та якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Згідно п.п.4-5, п. 30 при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження існування обставин, що є правовою підставою для застосування положень ч.ч.2,3 ст.70 СК України позивач надала Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, які стягуються з відповідача на утримання двох неповнолітніх дітей на підставі рішення Центрального районного суду м.Миколаєва у справі №490/58/20, у розмірі 1/3 частини від усіх його видів заробітку (доходу) починаючи з 09.01.2020, складений старшим державним виконавцем Центрального ВДВС у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Одеса), за яким заборгованість по аліментам станом на 01.07.2023 становила 113728,06 грн.
Виписку з медичної карти Сімейної амбулаторії №2 КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» від 20.10.2021, щодо перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.03.2013 на обліку з діагнозом виражений астенно-вегетативний синдромз вазо вегетативними кризами та з призначенням систематичного медикаментозного лікування; та Виписку з медичної карти Сімейної амбулаторії №2 КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» від 20.10.2021, щодо перебування ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 01.03.2013 на обліку з діагнозом нічний енурез неврозоподібний стан, афективно-респіраторні напади, з призначенням систематичного медикаментозного лікування.
Просила прийняти до уваги відомості, що містяться в показах допитаних судом свідків.
Також просила врахувати факт приховання ОСОБА_3 спільного майна, а саме грошових коштів, які були передані ним у борг третій особі, зазначивши, що факт укладення договора позики встановлено рішенням Корабельного районного суду від 11.03.2019 у справі №488/2693/18.
Оцінивши у сукупності надані позивачем письмові докази та покази свідків, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено існування обставин, з якими закон пов'язує можливість відступу від засад рівності часток подружжя.
Так про той факт, що ОСОБА_3 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, та ухилявся від утримання дітей в судовому засіданні зазначали у своїх показах свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які стверджували що їм достеменно відомо, що відповідач не мав стабільного доходу, не забезпечував матеріально сім'ю.
Інших доказів даного факту суду не надано. Враховуючи ту обставину, що аліменти на утримання неповнолітніх дітей стягуються з відповідача з січня 2020 року, тобто за сплином двох років після припинення проживання сторін однією сім'єю, суд критично сприймає покази свідків у даній частині та за відсутності інших доказів, вважає, що факт того, що ОСОБА_3 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від утримання дітей, під час розгляду справи не встановлено.
Також суд зазначає, що позивач не надала будь-яких належних доказів на підтвердження того, що їй не було відомо про передачу ОСОБА_3 у борг ОСОБА_7 грошових коштів, та саме по собі укладення договору позики, не свідчить про приховування відповідачем спільного майна (грошових коштів).
Щодо твердження позивача, що з нею проживають двоє різностатевих дітей та розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, суд зазначає наступне.
Так на даний час ОСОБА_4 досягла повноліття, доказів того, що вона є непрацездатною не надано.
Позивачем до матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості ОСОБА_3 по аліментам станом на 01.07.2023, відповідно до якого відповідачем за період стягнення, сплачуються аліменти, починаючи з червня 2022 року у розмірі 3000 грн., сукупний розмір заборгованості складає 113728,06 грн.
Позивачем до матеріалів справи долучено медичні документи, щодо стану здоров'я дітей подружжя та потреби у медикаментозному лікуванні, однак суд звертає увагу на те, що вони датовані 2021 роком, окрім того, позивачем не надано докази на понесення реальних витрат на лікування дітей, з чого б можна було зробити висновок, що розмір аліментів, який сплачує відповідач не є достатнім, враховуючи рівність обов'язку батьків по утримання та забезпеченню своїх неповнолітніх дітей.
Окрім того, суду не надано розрахунку заборгованості ОСОБА_3 по аліментам на теперішній час. Наявність заборгованості по сплаті аліментів, може бути підставою для застосування наслідків, встановлених положеннями ст.196 СК України.
Таким чином, існування обставин визначених ч.3 ст.70 СК України, за результатами оцінки наданих доказів, судом не встановлено.
З урахуванням зазначеного, квартира АДРЕСА_3 підлягає поділу у рівних частках між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..
При вирішенні заявленої вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення грошової компенсації частини вартості предметів домашнього вжитку, суд виходить з наступного.
Так суд вважає доведеним факт придбання сторонами у шлюбі шафу-купе, вартістю 8000 грн. та телевізор «Samsung», моделі UE46H5303FRXUA-8528724000, вартістю 187795 грн.., що підтверджується наявними у матеріалах справи Договором-підряду, укладеним 25.07.2017, між позивачем та ПП ОСОБА_11 на виконання робіт по виготовленню шафи-купи, Договором про надання споживчого кредиту на придбання телевізор «Samsung», моделі UE46H5303FRXUA-8528724000 та квитанціями щодо погашення кредитних зобов'язань.
Факт придбання вказаного майна, відповідачем не спростовувався, як і не було надано доказів, на спростування вартості шафи-купе саме у зазначеному ОСОБА_2 розмірі.
Також, враховуючи пояснення свідка ОСОБА_4 , яка при допиті у суді зазначила, що батько, після розлучення з її матір'ю, вивіз з квартири АДРЕСА_1 , вказані предмети вжитку, суд вважає доведеним, той факт, що на даний час вони перебувають у одноосібному користуванні відповідача.
Встановлений факт, відповідачем під час розгляду справи спростовано не було.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що спірні шафу-купе та телевізор слід залишити у власності ОСОБА_3 , стягнувши з нього на користь позивачки грошову компенсацію частини вартості вказаного майна у розмірі 11906,80 грн. (що узгоджується з положеннями ч.ч.2, 4 ст.71 СК України).
За приписами ч.4 ст.82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 11.03.2019 у справі №488/2693/18, зміненим Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30.05.2023, встановлено факт передачі ОСОБА_3 у борг ОСОБА_7 22500 доларів США, що на момент укладення договору, а саме 11.11.2017 року становило 305325 грн.
Враховуючи, що відповідачем не спростовано презумпцію спільного майна, щодо вказаних коштів, суд приходить до висновку, що вони підлягають поділу, між сторонами у рівних частках.
Таким чином, з відповідача на користь позивачки слід стягнути 152 662,50 грн. (1/2 частини від суми позики).
Одночасно стягнуті за рішенням суди грошові кошти у розмірі 4215,99 грн. - три відсотки річних за порушення боржником грошового зобов'язання, не є спільним майном подружжя та поділу не підлягають.
Суд вважає невмотивованими твердження представника позивача, щодо передчасності заявленої позовної вимоги, з урахуванням розгляду на даний час Центральним районним судом м.Миколаєва справи про визнання недійсним договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 11.11.2017 року, оскільки рішення Корабельного районного суду від 11.03.2019, набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.
Визнання недійсним вказаного договору позики за рішенням суду, може слугувати підставою для звернення відповідача до суду з заявою про перегляд рішення суду у даній справі за нововиявленими обставинами.
З урахуванням положень ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягнення витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволених позовних вимог.
Так на користь позивача присуджено майно на загальну суму 302419,30 грн. Таким чином розмір судового збору, витрати по сплаті якого підлягають стягнення на користь ОСОБА_6 з відповідача становить 3560,23 грн. (3024,30 грн. - 1 відсоток від вартості присудженого майна та 536,80 грн. за подачу заяви про забезпечення позову).
Керуючись ст.ст. 10,18,23,76, 258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Розподілити майно набуте під час шлюбу :
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Залишити у власності ОСОБА_3 речі домашнього вжитку: шафу-купе, телевізор «Samsung», моделі UE46H5303FRXUA-8528724000.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію частини спільного рухомого майна подружжя, у розмірі 11906,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 152 662,50 грн. - частини грошових коштів переданих ним у борг за договором позики від 11.11.2017.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3560,23 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його винесення.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_2 .
Головуючий суддя: І.О.Притуляк