Головуючий у суді першої інстанції: Маркєлова В.М.
Єдиний унікальний номер справи № 753/14153/24
Апеляційне провадження № 33/824/4518/2024
28 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Мережко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, адвокат Осипчук Сергій Васильович в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року та закрити провадження у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, що була завдана шкода психічному здоров'ю, не вказано чи проводилось безпосереднє обстеження потерпілої лікарем-психіатром, не зазначено яка саме шкода психічному здоров'ю потерпілої могла бути спричинена, яка психічна хвороба у неї могла розвинутись внаслідок дій ОСОБА_1 , чи була потерпіла поставлена на облік лікаря-психіатра, а також чи було їй встановлено діагноз, тобто не вказано ознаки, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
В судове засідання до Київського апеляційного суду з'явились ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Осипчук С.В., які підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити із викладених підстав.
Заслухавши учасників, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, вважаю апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтями 251, 280 КУпАП визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Диспозиція ч.1 ст. 173-2 КУпАП визначає, що вчинення насильства в сім'ї, - умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї.
Об'єктивна сторона даного правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї (матеріальний склад).
Відповідно до Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" насильство в сім'ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї стосовно іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року (далі Закон) визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.
Згідно ст. 3 Закону дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.
Відповідно до ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під психологічним насильством слід розуміти словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Під психологічним насильством слід розуміти словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Як видно із протоколу про адміністративне правопорушення від 19 липня 2024 року серії ВАБ № 232182, 19 липня 2024 року о 21 год. 00 хв. у АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчиняв домашнє насильство психологічного характеру, а саме: словесно ображав нецензурною лайкою свою дружину ОСОБА_2 .
Ухвалюючи судове рішення про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 вчинив щодо ОСОБА_2 психологічне насильство, а саме -словесно ображав нецензурною лайкою свою дружину ОСОБА_3 .
Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відсутні достатні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 19 липня 2024 року вчинив щодо ОСОБА_2 дії, що підпадають під визначення «психологічне насильство».
Суд першої інстанції дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, його вина, доведена та підтверджується матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення від 19 липня 2024 року серії ВАБ № 232182, в якому зазначено обставини вчинення цього правопорушення ОСОБА_1 ; заявою ОСОБА_2 від 19 липня 2024 року; терміновим заборонним приписом стосовно кривдника серії АА № 433351 від 19 липня 2024 року; формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства., в яких підтверджуються обставини викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки усі вказані документи складено виключно зі слів заявниці. При цьому, матеріали справи не містять будь-яких інших доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 .
Беручи до уваги досліджені судом докази, суд не вбачає події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, оскільки належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження даних обставин суду не надано.
Як визначено пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - скасуванню, а провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року - скасувати. Провадження у справі закрити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду М.В. Мережко