Апеляційне провадження № 22-ц/824/14929/2024
Справа № 756/13586/23
Іменем України
28 жовтня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Белоконної І.В. в м. Київ 30 травня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В жовтні 2024 року позивач ТОВ «Веллфін» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 24000 грн. та судові витрати.
Заявлені вимоги мотивував тим, що є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності згідно розпорядження Нацкомфінпослуг від 27 жовтня 2015 року № 2606 та зареєстроване в реєстрі фінансових установ за № 16103225.
30 серпня 2021 року ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 1662166 в електронній формі, за умовами п. 1.1 якого позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 8000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Пунктом 1.3 договору про споживчий кредит встановлено, що позика надається строком на 30 днів. Відповідно до п. 1.4 дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення договору про споживчий кредит між позичальником і позикодавцем. Позивачем в порядку, встановленому в п. 1.4 договору, на картковий рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 8000 грн., що підтверджується повідомленням № 2167/10 від 12 жовтня 2023 року ТОВ «Платежі Онлайн», яке надає ТОВ «Веллфін» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів.
Таким чином, позивачем належним чином виконані умови договору про споживчий кредит, в той час як відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого в неї утворилась заборгованість за договором про споживчий кредит зі сплати основного боргу, процентів та прострочених процентів.
Згідно п. 1.5 договору позики нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: 1,14 % від суми позики, але не менше ніж 50 грн. за перший день користування позикою; 1,14 % від суми позики щоденно за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.3 цього договору.
При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.
Відповідно до п. 1.1, 1.5 договору, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем станом на 11 жовтня 2023 року становить 24000 грн., з яких 8000 грн. основний борг, 16000 грн. заборгованість по відсоткам.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Веллфін» суму заборгованості за договором про споживчий кредит № 1662166 від 30 серпня 2021 року в розмірі 24000 грн., а також судові витрати 2684 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що договір вона не підписувала і кредитні зобов'язання на себе не брала. В період з червня по вересень 2021 року невстановлена особа, заволодівши її персональними даними, відкрила банківські рахунки у декількох фінансових установах, в зв'язку з чим в Шевченківському УП ГУНП у м. Києві відкрито кримінальне провадження.
Відповідно до матеріалів, які додано до позову, а саме правил надання кредитних коштів, вказано, що кредитний договір підписується «бігунком», який позичальник має перемістити у відповідне поле, що підтверджує той факт, що кожен, хто міг заволодіти персональними даними, може безвідповідально взяти у ТОВ «Веллфін» кредитні кошти. Проте відповідно до законодавства та стандартів у сфері фінансових послуг, кредитодавець має обов'язок перевіряти достовірність інформації про клієнта, зокрема його персональних даних.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються суб'єктами господарювання на підставі договору, який, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.
Щодо перерахованих коштів, наводила зміст ст. 1047, 1046 ЦК України, звертала увагу, що договір має ознаки кредитного договору.
Наводила зміст ст. 1, 5, 7, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказувала, що ТОВ «Веллфін» не надало докази, що підтверджують факт перерахування коштів на її особистий рахунок, відкритий в банку, хоча на позивачеві лежить прямий обов'язок доказування.
Крім того, позивач просив стягнути з неї заборгованість в сумі 24000 грн. та судовий збір 2684 грн., проте не обґрунтував розмір такої заборгованості. Відповідно до позову сума тіла кредиту становить 8000 грн., а строк кредитування становить 30 днів. Відповідно до розрахунку, заборгованість по відсоткам склала 16000 грн., тобто вдвічі перевищує тіло кредиту. Заявлені позивачем до стягнення суми процентів не ґрунтуються на умовах договору і наданому самому ж позивачем розрахунку, а тому не підлягають задоволенню.
Вказувала, що наданий позивачем розрахунок заборгованості по кредиту, підготовлений працівниками позивача, є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоведеного розміру всієї суми непогашеного кредиту.
Позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту, тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці, є правильними.
Щодо нарахованих відсотків, вказувала, що положення кредитного договору містять зобов'язання позичальника сплачувати проценти у підвищеному розмірі понад строк кредитування, однак новий строк кредитування між сторонами не погоджувався і договором не передбачений. Посилалася на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування. За таких умов, враховуючи закінчення строку кредитування, кредитодавець втратив право нараховувати проценти.
Вказувала, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості, її розмір та період, за який слід розраховувати розмір заборгованості, а також позивачем не надано суду виписки з рахунку, якщо він був відкритий на ім'я відповідача.
Посилалася на рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, де зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин.
Щодо самого договору, вказувала, що в договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
Вказувала, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України в справі № 6-1746цс16, положення п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання цього договору.
Наводила зміст ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, положення ч. 5 ст. 11, ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18, ст. 4, 15 Закону України «Про захист прав споживачів», вказувала, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживачів.
Посилалась на п. 58 постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/16663/16-ц щодо несправедливих положень договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення, що є підставою для визнання таких положень недійсними.
Від позивача ТОВ «Веллфін» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, вказуючи, що при ухваленні рішення суд належним чином дослідив та надав належної оцінки наданим позивачем доказам, в зв'язку з чим прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. В ході судового розгляду судом встановлено наявність між сторонами кредитних правовідносин, факт порушення відповідачем зобов'язань по договору та наявність заборгованість в сумі 24000 грн. При цьому позивачем надано обґрунтовані докази порушення та невиконання відповідачем умов договору, а відповідач жодних доказів відсутності у неї заборгованості перед позивачем не надала.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України (в редакції станом на час надходження апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.
Задовольняючи позов ТОВ «Веллфін» про стягнення заборгованості за договором позики, суд першої інстанції виходив із того, що 30 серпня 2021 року позивачем та відповідачем укладено договір про споживчий кредит в електронній формі, умови якого позивачем виконано належним чином шляхом перерахування суми кредиту 8000 грн. на рахунок відповідача, в той час як відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуто, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка станом на 11 жовтня 2023 року становить 24000 грн., з яких 8000 грн. основний борг, 160000 грн. заборгованість по відсоткам.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що ТОВ «Веллфін» зареєстровано в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як юридична особа, код 39952398 та є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на підставі Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 27 жовтня 2015 року (а. с. 6 - 7).
Порядок отримання та надання позики Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» регламентовано Правилами надання грошових коштів у вигляді позики, затвердженими наказом директора ТОВ «Веллфін» № 60 від 30 грудня 2020 року, які розміщуються на офіційному веб-сайті позивача https://creditup.com.ua(а. с. 8 - 14).
В Правилах зазначено, що вони є публічною пропозицією (офертою) в розумінні статей 641, 644 ЦК України на укладання договору про споживчий кредит на умовах, що встановлені товариством та застосовуються в разі подання фізичною особою - заявником заявки на сайті товариства за електронною адресою: creditup.com.ua на отримання позики та здійснення інших дій, що передбачають дані Правила (акцепт). Згідно Правил, вони є невід'ємною частиною договору про споживчий кредит.
Згідно п. 3.1 Правил, Товариство надає фінансові послуги лише після здійснення ідентифікації особи заявника та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Згідно п. 4.2 Правил, заявник для оформлення позики здійснює оформлення заявки на сайті товариства шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов'язкові для заповнення. Згідно п. 6.2 Правил, у разі прийняття позитивного рішення Товариство інформує заявника шляхом відправлення СМС-повідомлення на телефонний номер, зазначений у заявці, розміщенням інформації щодо прийнятого рішення в особистому кабінеті та шляхом надсилання електронного повідомлення на електронну адресу, зазначену в заявці. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню, заявник отримує електронну копію договору про споживчий кредит. Згідно п. 6.3 Правил, у разі отримання договору про споживчий кредит засобами електронного зв'язку, заявник укладає договір про споживчий кредит з Товариством в особистому кабінеті. Згідно п. 6.6 Правил для підписання електронної форми договору про споживчий кредит заявник здійснює вхід на сайт Товариства та за допомогою логіну та паролю входить до особистого кабінету. Згідно п. 6.7 Правил заявник погоджується на використання в усіх відносинах, що засновані на першому договорі про споживчий кредит та на всіх наступних договорах про споживчий кредит, інших договірних угодах, що можуть бути укладені між заявником та товариством, електронного підпису одноразовим ідентифікатором в якості аналога власноручного підпису між товариством та заявником. Згідно п. 6.8 Правил заявник підписує, а також підтверджує ознайомлення та згоду з усіма істотними умовами договору про споживчий кредит з моменту підтвердження електронним підписом одноразовим ідентифікатором у особистому кабінеті, доступ до якого здійснено з використанням унікального логіну та унікального пароля особистого кабінету.
Відповідач ОСОБА_1 30 серпня 2021 року оформила заявку для отримання позики в розмірі 8000 грн., шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов'язкові для заповнення, що підтверджується роздруківкою заявки Відповідача з офіційного веб - сайту ТОВ «Веллфін» https://creditup.com.ua (а. с. 31 - 36).
Заявка для отримання позики містить всі ідентифікуючі дані щодо позичальника.
На підставі заповненої відповідачем заявки ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 30 серпня 2021 року було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит № 1662166 (а. с. 15 - 20).
Згідно з п. 1.1 договору позикодавець надає позичальникові на умовах, передбачених договором, грошові кошти в позику в сумі 8000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, зазначені у п. 1.5 цього договору.
Згідно п. 1.2 позика надається позичальнику виключно за допомогою веб-сайту позикодавця (https://creditup.com.ua) за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно п. 1.3 договору строк позики за цим договором складає 30 днів, позика має бути повернуто згідно таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (додаток до договору) до 29 вересня 2021 року.
Згідно п. 1.4 договору цей договір є укладеним з моменту перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.
Згідно п. 1.5 договору строк та проценти за користування позикою за договором про споживчий кредит обчислюються за фактичну кількість календарних днів користування позикою на наступних умовах: 1.5.1 протягом строку позики, встановленого п. 1.3 договору, розмір основних процентів складає 1,14 % від суми позики, але не менше ніж 50 грн. за перший день користування позикою; 1,14 % від суми позики щоденно за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.3 цього договору. При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.
Згідно п. 1.5.2 договору у разі, якщо позичальник не повернув суму позики у строк, встановлений п. 1.3 договору, нарахування процентів, встановлених п. 1.5.1 договору, проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення як плату за неправомірне користування чужими грошовими коштами (понадстрокове користування грошовими коштами) в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України (проценти за понадстрокове користування позикою). При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.
Згідно п. 1.7 договору деталізована інформація щодо визначення сукупної вартості позики при нарахуванні основних процентів у відповідності до п. 1.5.1 договору та реальна річна процентна ставка зазначені у таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит (додаток до договору), яка є невід'ємною частиною цього договору.
Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом wz5488 (аналог власноручного підпису, а. с. 20).
Додатком до договору про споживчий кредит № 1662166 є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а. с. 20).
Позивачем в порядку, встановленому договором позики, виконано умови кредитного договору та перераховано на картковий рахунок відповідача суму позики в розмірі 8000 грн. через ТОВ «Платежі Онлайн», яке надає ТОВ «Веллфін» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів.
Інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» від 12 жовтня 2023 року № 2167/10 підтверджується, що це Товариство як оператор послуг платіжної інфраструктури на сайті creditup.com.ua через платіжний сервіс «Platon» провело успішну транзакцію «виплата» з такими реквізитами: дата та час проведення транзакції: 2021-08-30 15:51:57; сума транзакції: 8000 грн.; номер карти: НОМЕР_1 ; банк-емітент: PRIVAT BANK; номер транзакції: 33032-79153-30494; опис: Credit issuance; код авторизації: 116692 (а. с. 30).
Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк» листом від 10 квітня 2024 року повідомив, що на картку НОМЕР_1, яка відкрита на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , були зараховані грошові кошти у розмірі 8000 грн. від 30 серпня 2021 року. Призначення: переказ коштів. Коментар: Viplata zaima Creditup (а. с. 74).
Згідно наданого ТОВ «Веллфін» розрахунку, станом на 11 жовтня 2023 року за ОСОБА_1 існує заборгованість у сумі 24000 грн., з яких: 8000 грн. - основний борг; 16000 грн. - заборгованість по відсоткам (а. с. 21 - 29).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши наявні у матеріалів справи докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, який не спростовано доводами апеляційної скарги, що кредитний договір від 30 серпня 2021 року було укладено сторонами в електронній формі за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами кредитного договору.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками і враховує, що згідно з роздруківками заявки з офіційного веб-сайту ТОВ «Веллфін», заявка містить всі ідентифікуючі дані щодо позичальника, а отже, 30 серпня 2021 року ОСОБА_1 у встановленому пунктами 4.1, 4.2. Правил порядку оформила заявку для отримання позики шляхом заповнення всіх полів заявки, які відмічені як обов'язкові для заповнення (а. с. 31 - 36).
Отже, без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі, що кредитний договір вона не підписувала і не брала кредитні зобов'язання на себе, і що в період з червня по вересень 2021 року невстановлена особа заволоділа її персональними даними, відкрила банківські рахунки у декількох фінансових установах, в зв'язку з чим в Шевченківському УП ГУНП в м. Києві відкрито кримінальне провадження, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, враховуючи наступне.
Так, до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 надала копію витягу з ЄРДР за номером кримінального провадження 12021105100003368, зареєстрованого 22 вересня 2021 року, за правовою кваліфікацією ч. 4 ст. 358 КК України (використання завідомо підробленого документа), згідно фабули якого, ОСОБА_1 повідомила, що невстановлена особа, використовуючи персональні дані, в період часу з червня по вересень 2021 року здійснила відкриття банківських рахунків в наступних установах: «Флексібл файненшнл солюшн», «Містер мані», ФК «Тайгер фінанс», «Київська торгово-інвестиційна компанія», «Веллфін», «Інновація компані», «Інвестфінанс», «Глобал кредіт», «Лайм кепітел», ФК «Інвеструм», ФК «Верона», «Гоуфінгоу», «Алекскредит», «Європейська кредитна група», «Інфінанс», «КІФ», «Ірбіс», ФК «Форза», «Фінтаргет», «Качай гроші», «Сос кредит», «Н.А. Груп», «Інвест фінансукр кредит фінанс», «Бізпозика», «Інстафінанс», «Займер», «Воллєт», «Манівео швидка фінансова допомога», «Лінеура Україна», «Кошельок», «Інновація компані», «Комбі», «ПриватБанк», «Укркредит фінанс», «Перший український міжнародний банк», «Інкасо Фінанс», «Маніфою», «Споживчий центр», «Фінтаргет», «Авентус», «Гроші всім», «Дінеро», «LoanyUA», «LoviLave». Вiдомостi про осіб, яким повідомлено про підозру, не заповнені (а. с. 51).
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На даний час вирок суду, яким встановлено вину іншої особи у оформленні кредитного договору на підставі підроблених документів, отримання та використання коштів за кредитним договором, укладеним ОСОБА_1 з ТОВ «Веллфін», у матеріалах справи відсутній.
Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань в кримінальному провадженні № 12021105100003368 не свідчать сам по собі про те, що кредитний договір укладений і кошти використані не відповідачем, а іншою особою.
Апеляційний суд звертає увагу, що при укладенні договору про споживчий кредит від 30 серпня 2021 року відповідачем було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», та відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача в апеляційній скарзі на вимоги п. 11 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно якого договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.
Доводи апеляційної скарги, з посиланням на зміст ст. 1047, 1046 ЦК України, ст. 1, 5, 7, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що позивачем не надано докази на підтвердження перерахування коштів на її рахунок, відкритий в банку, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, з огляду на те, що судом в результаті повного та всебічного дослідження наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності ТОВ «Веллфін» у порядку, встановленому пунктом 1.4 договору позики через оператора послуг платіжної інфраструктури Platon на картковий рахунок ОСОБА_1 була перерахована сума позики, зазначена в договорі позики.
Наведені обставини підтверджуються у сукупності такими доказами, як повідомленням від 12 жовтня 2023 року ТОВ «Платежі Онлайн», яке надає ТОВ «Веллфін» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів, про успішне проведення транзакції з такими реквізитами: дата та час проведення транзакції: 2021-08-30 15:51:57; сума транзакції: 8000 грн.; номер карти: НОМЕР_1 ; банк-емітент: PRIVAT BANK (а. с. 30), а також листом АТ КБ «ПриватБанк» від 10 квітня 2024 року, яким підтверджено, що на картку НОМЕР_1, яка відкрита на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , були зараховані грошові кошти у розмірі 8000 грн. від 30 серпня 2021 року; призначення: переказ коштів. Коментар: Viplata zaima Creditup (а. с. 74).
Доводи апеляційної скарги, що заявлені позивачем суми процентів до стягнення не ґрунтуються на умовах договору, яким передбачено, що строк кредитування становить 30 днів, а тому не підлягають задоволенню, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, з огляду на те, що згідно п. 1.5.2. договору про споживчий кредит № 1662166 позичальник зобов'язався сплатити у разі якщо не повернув суму позики у строк, встановлений п. 1.3. договору, проценти встановлені п. 1.5.1. договору за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до повного погашення заборгованості за позикою, при цьому таке нарахування вважається платою за неправомірне користування чужими грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до п. 7.1 Правил за користування позикою позичальник сплачує товариству проценти, що зазначені у графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною договору позики. Нарахування процентів обчислюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою з дня надання позики до дня повного погашення. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за позикою. Розділом 11 Правил передбачена відповідальність сторін за порушення умов договору, зокрема, і сплата процентів за користування коштами незалежно від закінчення строку договору при наявності заборгованості.
Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів у встановлений договором термін не виконала.
Згідно долученого до справи розрахунку, заборгованість за зобов'язаннями відповідача становить 24000 грн., з якої 8000 грн. - основний борг та 16000 грн. - заборгованість по відсотках, що передбачено умовами договору, за період з 30 серпня 2021 року до 22 лютого 2022 року включно.
У договорі позики, укладеному між сторонами у даній справі, сторони досягли згоди відносно сплати відсотків у разі якщо позичальник не повернув суму позики у строк.
Отже, нарахування процентів за користування позикою припиняється у день фактичного її повернення, незалежно від закінчення строку дії договору позики.
Апеляційним судом не приймаються доводи апеляційної скарги, що наданий позивачем розрахунок заборгованості, складений позивачем, є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача, з огляду на те, що розмір тіла кредиту, отриманого відповідачем на її картку НОМЕР_3 , відкриту в АТ КБ «ПриватБанк», в сумі 8000 грн., підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк», і оскільки сторонами в кредитному договорі погоджено відсотки за користування кредитом в розмірі 1,14 % від суми позики щоденно.
Відтак, розмір відсотків, які підлягають щоденному нарахуванню, в даному випадку становить 91,20 грн., і такий обрахунок відповідає наявному в матеріалах справи розрахунку заборгованості, згідно якого щоденні проценти нараховувалися ТОВ «Веллфін» з дня отримання позики 30 серпня 2021 року до 22 лютого 2022 року, склавши разом 16000 грн.
Будь-яких контррозрахунків на спростування заявленої до стягнення суми заборгованості відповідачем ОСОБА_1 не наведено.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано на підтвердження видачі кредиту в розмірі 8000 грн. первинних бухгалтерських документів, з огляду на те, що судом першої інстанції встановлено дані обставини на підставі інших доказів у їх сукупності, а саме повідомлення від 12 жовтня 2023 року ТОВ «Платежі Онлайн» та листа АТ КБ «ПриватБанк» від 10 квітня 2024 року, належності та допустимості таких доказів відповідачем в апеляційній скарзі не спростовано.
При цьому відповідачем не доведено, що нею повністю або частково здійснювалось погашення отриманого тіла кредиту в розмірі 8000 грн., а відтак є безпідставними доводи апеляційної скарги, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості, її розмір та період, за який слід розраховувати розмір заборгованості, а також не надано до суду виписки з рахунку у випадку, якщо він був відкритий на ім'я відповідача.
Оскільки п. 1.5.2 кредитного договору від 30 серпня 2021 року ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 погодили, що після закінчення строку кредитування на тіло кредиту нараховуватимуться проценти за користування чужими грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 1,14 % від суми позики щоденно, апеляційний суд не вбачає підстав для врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц, на які в апеляційній скарзі посилається відповідач, згідно яких право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Апеляційним судом не приймаються посилання відповідача в апеляційній скарзі на зміст ст. 11 Закону України «Про захист прав споживача» щодо істотних умов договору про споживче кредитування, п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, з огляду на те, що наведені норми матеріального права станом на час укладення кредитного договору від 30 серпня 2021 року № 1662166 втратили чинність.
Станом на 30 серпня 2021 року правовідносини в сфері споживчого кредитування регулювалися Законом України «Про споживче кредитування», ст. 12 якого встановлено істотні умови договору про споживче кредитування, в якому, зокрема, має бути зазначена орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит, на що також звертала увагу ОСОБА_1 в цій частині доводів апеляційної скарги.
Апеляційний суд враховує, що кредитний договір від 30 серпня 2021 року № 1662166 цим вимогам закону відповідає, оскільки додатком до кредитного договору є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Крім цього, посилаючись на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору, та п. 58 постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/16663/16-ц, згідно якого несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому), відповідач жодним чином не обґрунтувала, яким чином наведені правові висновки стосуються спірних правовідносин, позаяк в кредитному договорі від 30 серпня 2021 року № 1662166 умови щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.