Справа № 759/7305/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8001/2024
23 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року у складі судді Петренко Н.О.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод користування квартирою, шляхом примусового виселення осіб з квартири без надання іншого житлового приміщення,-
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом примусового виселення з неї відповідачів без надання іншого житлового приміщення; стягнути судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . У квартирі, яка належить позивачу на даний час проживають ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є сестрою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син відповідачки. Вказані особи не зареєстровані у зазначеній квартирі.
Відповідач є співвласником квартири у АДРЕСА_2 , де зареєстрована зі своїм сином. Крім відповідача співвласниками квартири є позивач та їх мати - ОСОБА_4 . Однак, вищевказану квартиру відповідач здає в оренду та витрачає грошові кошти на власний розсуд. Тобто, квартира АДРЕСА_1 не є єдиним житлом відповідачів. Відповідач є матір'ю одиначкою та ніде не працює.
На даний час відповідачі чинять перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні її майном, не бажають добровільно виселятися з спірної квартири. Позивач позбавлена права користуватися своєю квартирою на власний розсуд та потребує відновлення своїх порушених прав.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідачка не має бажання добровільно звільнити квартиру, яка належить на праві приватної власності позивачці, вона чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні її майном, поводить себе дивно, відмовляється спілкуватись, нікому не відчиняє двері, закриває їх на засов для того щоб не можна було відкрити двері ключами.
Скаржницею вказано, що з моменту оформлення права власності минуло більше року, а з моменту складання заповіту більше двох років. Жодних дій з боку відповідача щодо оскарження тієї чи іншої юридичної дії щодо даної квартири - не ініціювалось.
Зазначено, що скаржниця є матір'ю двох малолітніх дітей, яка не мала власного житла, і в той момент коли воно з'явилось - вже майже півтора року не має можливості ним користуватись.
Крім того вказано,що районний суд виявивши відсутність доказів, які необхідні для розгляду справи, вирішив, що підстави для залишення позову без руху відсутні, чим формально підійшов до розгляду справи.
Учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду вказаної справи на розгляд справи не з'явилися, та заяв про відкладення розгляду справи до суду не подавали, тому суд відповідно до норм ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглянув вказану справу у відсутність сторін.
Убачається, що до Київського апеляційного суду в якості додатків до апеляційної скарги було долучено копії нотаріально посвідчених заяв від ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . ОСОБА_7 , а також відповідь на звернення ОСОБА_8 щодо факту проживання в квартирі сторонніх осіб.
Між тим, апеляційний суд зазначені додатки залишає без розгляду з підстав порушення порядку їх долучення до справи та того, що у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає в повній мірі.
Статтею 47 Конституції України регламентовано, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до приписів ч. 1, ч. 2, ч. 3 статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У позові ОСОБА_1 зазначала, що є власницею кв. АДРЕСА_1 , у якій без реєстрації проживають її сестра - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - син відповідачки. Такими діями відповідачі чинять позивачці перешкоди у користуванні та розпорядженні її майном та не хочуть в добровільному порядку виселятися.
Убачається, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 січня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримала спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , що належала померлому ОСОБА_9 на підставі договору дарування (а.с. 9).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира за адресою: АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить ОСОБА_1 (а.с. 10).
З інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 20, 21).
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі проживають у квартирі та їх речі знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 та що вони чинять будь-які перешкоди у користуванні власністю позивачці, а тому вважав позовні вимоги недоведеними та недостовірними.
Такі висновки суду першої інстанції є обґрунтованими з наступних підстав.
За ст. 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині та суспільству.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ст. 386 ЦК).
Суд може захистити цивільне право чи інтерес іншим способом, що встановлений договором, законом або судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного чи оспореного права, свободи або інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частин 1, 2 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) власника порушені, невизнані або оспорені та за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до їх порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК).
Виселення за законом можливе у разі, коли наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом із ним, роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними (частин 1, 2 ст. 116 ЖК), особа самоправно зайняла жиле приміщення (ч. 3 ст. 116 ЖК).
Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням або злочинам, захисту здоров'я чи моралі або прав і свобод інших осіб.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену в п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла і чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували той факт, що відповідачі проживають та чинять перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що районний суд виявивши відсутність доказів, які необхідні для розгляду справи, вирішив, що підстави для залишення позову без руху відсутні, чим формально підійшов до розгляду справи, варто зазначити наступне.
Сторони на власний розсуд розпоряджаються наданими їм процесуальними правами.
Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК), суд наділений можливістю у виключних випадках збирати докази за власною ініціативою (ч. 7 ст. 81 ЦПК).
Згідно з п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність і розумність.
Враховуючи зазначене, районний суд обґрунтовано відмовив у позові з підстав недоведеності.
Доводи скаржниці, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують відповідних обґрунтованих та правомірних висновків місцевого суду, а зводяться до власного суб'єктивного розуміння як спірних правовідносин, так і їх нормативно-правового регулювання.
Таким чином, визначені процесуальним законом підстави для зміни або скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні. За викладеного, у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.
Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2024 року.
Суддя-доповідач:
Судді: