Справа № 357/1969/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10761/2024
23 жовтня 2024року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «БАНК ФОРВАРД» Караченцева Артема Юрійовича на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2024 року у складі судді Цукурова В.П.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «БАНК ФОРВАРД», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до АТ «БАНК ФОРВАРД» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у якому просив: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. від 29 січня 2021 року №325 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК ФОРВАРД» грошових коштів у загальній сумі 11 800 грн 12 коп.
Позов обґрунтовано тим, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису №325, виданого 29 січня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., про стягнення з позивача на користь відповідача боргу у розмірі 11 800 грн 12 коп, який включає: 6 488 грн 57 коп заборгованості за сумою кредиту, 3 661 грн 55 коп заборгованості за процентами, 550 грн плати за пропуск мінімальних платежів та 1 100 грн плати за вчинення виконавчого напису.
Згідно виконавчого напису №325, виданого 29 січня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., дана заборгованість виникла на підставі кредитного договору №200040651 від 29 червня 2017 року, укладеного між позивачем та відповідачем.
Посилаючись на приписи матеріального та процесуального права України, позивач просив суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «БАНК ФОРВАРД» Караченцева А.Ю., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин, які мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, якими у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що 29 червня 2017 року між ОСОБА_1 та АТ «БАНК ФОРВАРД» було укладено кредитний договір № 200040651 відповідно до якого позивач отримав в користування кредитні кошти. У зв'язку з неповерненням кредитних коштів 29 січня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. вчинено виконавчий напис № 325 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК ФОРВАРД» заборгованості в загальному розмірі 11 800 грн 12 коп., яка виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником умов кредитного договору від 29 червня 2017 року № 200040651.
Посилається на те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 перевірено подачу відповідачем - АТ «БАНК ФОРВАРД» на обґрунтування вимог повного пакету документів. При цьому цей перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Вказує, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано суду жодних доказів на спростування факту безспірності за кредитним договором, між тим кредитна заборгованість позивача перед АТ «БАНК ФОРВАРД» за кредитним договором боржником не погашена, тому і була стягнута за виконавчим написом нотаріуса.
Крім того позивач не надав жодних розрахунків або переконливих доказів на підтвердження того, що на час вчинення виконавчого напису його заборгованість за кредитним договором була відсутня або була у іншому розмірі ніж зазначено у виконавчому написі.
Зазначено, що банк надав нотаріусу не лише розрахунок заборгованості за кредитним договором, а і виписки по рахунку, оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що доводило безспірність вимог банку.
Вказано, що на момент звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису банком було надано всі передбачені законом документи (оригінал кредитного договору, розрахунок заборгованості, виписки по особовим рахункам, вимогу про усунення порушень).
Вважає, що нотаріус вчинив виконавчий напис відповідно до закону та підстав відмовляти банку у вчиненні виконавчого напису не було, а підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відсутні.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду вказаної справи на розгляд справи не з'явилися, та заяв про відкладення розгляду справи до суду не подавали, тому суд відповідно до норм ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглянув вказану справу у відсутність сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Зі справи убачається, що 29 червня 2017 року між ПАТ "Банк Форд" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 200040651 (а.с. 216-217).
29 січня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. вчинено виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі за № 325, яким запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 200040651 від 29 червня 2017 року, укладеним з ПАТ "Банк Форд", правонаступником якого є АТ "Банк Форд". Строк платежу по кредитному договору настав, боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 29 січня 2020 року по 28 лютого 2020 року. Сума повної заборгованості складає 10 700 грн 12 коп, в тому числі: заборгованість за сумою кредиту - 6 488 грн 57 коп, заборгованість за процентами становить 3 661 грн 55 коп, плата за пропуск мінімальних платежів ставить 550 грн. За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України "Про нотаріат" отримано плати із стягувача в розмірі 1 100 грн, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна сума, що підлягає стягненню - 11 800 грн 12 коп (а.с. 9).
Оскаржуваний виконавчий напис перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л., виконавче провадження НОМЕР_1 (а.с. 10-12).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір № 200040651 від 29 червня 2017 року не був посвідчений нотаріально, що виключає можливість стягнення заборгованості за договором шляхом учинення нотаріального напису.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України "Про нотаріат" нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Закону України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
При цьому, стаття 50 Закону України "Про нотаріат" передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.
Пунктом 2 Розділу Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 р., встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, наведеній вище.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.
Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" від 29 червня 1999 року № 1172 в редакції постанови КМУ від 29 листопада 2001 року.
Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 Вчинення виконавчих написів розділу II Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 р., встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Отже, на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису - 29 січня 2021 року діяла редакція Постанови Кабінету міністрів № 1172, котра не передбачала можливість стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів з підстав, що випливають з Кредитних договорів, не посвідчених нотаріально, а тому суд першої інстанції правомірно вважав, що відповідач безпідставно звернувся до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, а нотаріус без правових підстав такий напис вчинив.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" № 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece №o.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог, яке відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «БАНК ФОРВАРД» Караченцева Артема Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2024 року.
Суддя-доповідач:
Судді: