судді Київського апеляційного суду Васильєвої М.А.
у судовому провадженні № 11-кп/824/4724/2024
(ЄУН: 939/270/24)
ОСОБА_1 висунуто обвинувачення у тому, що 1 жовтня 2023 року приблизно о 19.20 год. поблизу с. Поташні Бучанського району Київської області, рухаючись по автодорозі сполученням «м. Київ - м. Ковель» в напрямку м. Ковеля, керуючи технічно-справним автомобілем марки «Hyundai Sonata» реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 2.3 «б» Правил дорожнього руху, відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, невчасно відреагувала на її зміну, та в порушення вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, відповідно до якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, проявила злочинну самовпевненість, не врахувала дорожню обстановку, не обрала безпечну швидкість руху транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, не впоралася з керуванням автомобіля марки «Hyundai Sonata» реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого допустила з'їзд на узбіччя, по правий бік відносно її напрямку руху, у подальшому допустила наїзд на стовбур дерева.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля «Hyundai Sonata» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала тілесні ушкодження, у вигляді перелому хірургічної шийки правої плечової кістки, ділянки осаднення у верхній третині правого стегна, які утворились від контакту з тупими предметами, яким могли бути виступаючі частини салону автомашини, і відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, так як для зрощення перелому такого характеру необхідний термін більший за 21 день, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому проксимальної фаланги другого пальця лівої кисті, які утворились від контакту з тупим предметом, яким могли бути виступаючі частини салону автомашини, і відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, так як для зрощення перелому такого характеру необхідний термін більший за 21 день.
Порушення водієм ОСОБА_1 вимог пунктів 2.3 «б» та 12.1 Правил дорожнього руху, перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді заподіяння потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Дії обвинуваченої ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 19 червня 2024 року ОСОБА_1 звільнена від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 45 КК України у зв'язку з дійовим каяттям, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12023111050004048 від 2 жовтня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрито.
Судові витрати віднесені на рахунок держави.
Цією ж ухвалою вирішена доля речових доказів.
Заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І.Н., не погоджуючись з рішенням суду в частині вирішення питання стягнення судових витрат, подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду у цій частині змінити, поклавши на ОСОБА_1 відшкодування судових витрат за проведені у кримінальному провадженні експертизи. В іншій частині ухвалу залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, посилаючись на те, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито на підставі ст. 46 КК України у зв'язку з примиренням з потерпілим, вважає, що суд безпідставно відніс судові витрати за рахунок держави.
Посилаючись на положення п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 1 ст. 126 КПК України, позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 342/1560/20, прокурор наголошує, що ОСОБА_1 звільнена від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, тобто, стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак, в силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Зазначена підстава дозволяє суду в більш спрощеній формі завершити кримінальне провадження. У разі згоди особи на завершення кримінального провадження у зазначеній формі, без використання своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані з розслідуванням кримінального провадження повинна відшкодувати саме вона.
За таких обставин, на переконання апелянта, судові витрати у даному кримінальному провадженні за проведення судових інженерно-технічних експертиз підлягають стягненню з обвинуваченої.
За результатами апеляційного розгляду ухвалою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року задоволено апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця І.Н., ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 19 червня 2024 року, якою ОСОБА_1 звільнена від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 45 КК України у зв'язку з дійовим каяттям, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023111050004048 від 2 жовтня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрито, - змінено в частині стягнення судових витрат, стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати за проведення судових інженерно-транспортних експертиз в сумі 3786,40 грн., 1434 грн.
В іншій частині ухвала залишена без змін.
Ухвала Київського апеляційного суду обґрунтована тим, що положеннями ч.1 ст. 126 КПК України встановлено, що суд вирішує питання процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Пунктом 3 ч.1 ст. 118 КПК України встановлено, що процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.
Процесуальні витрати виникають та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 598/1781/17 від 17 червня 2020 року, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Як вбачається з правової позиції, висловленої в Постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі №342/1560/20 від 29 вересня 2021 року, у разі закриття кримінального провадження судом першої інстанції щодо особи з нереабілітуючих підстав, всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані з розслідуванням кримінального провадження, повинна відшкодувати саме вона. Нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.
Оскаржуваною ухвалою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України та закрито кримінальне провадження на підставі ст. 45 КК України, у зв'язку з дійовим каяттям, що є нереабілітуючою підставою.
Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції при постановленні ухвали у порушення вимог ст.126 КПК України прийняв рішення про віднесення процесуальних витрат за проведені експертизи, за рахунок держави, хоча ці витрати підлягали стягненню з обвинуваченої ОСОБА_1 .
Недотримання судом норм ст.126 КПК України є істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили суду прийняти законне, обґрунтоване рішення в частині відшкодування процесуальних витрат.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги прокурора та зміни ухвали суду першої інстанції у частині вирішення місцевим судом питання процесуальних витрат, відшкодування яких слід покласти на обвинувачену ОСОБА_1 .
Вважаю необхідним відповідно до положень ч. 3 ст. 375 КПК України викласти окрему думку в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат за проведення експертиз з таких підстав.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до положень ст. 124 КПК України уразі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Виходячи з викладеного, стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого можливе за наявності таких підстав: визнання особи винною у вчиненні злочину (обвинувальний вирок суду), факт понесення процесуальних витрат (документально підтверджені витрати), залучення спеціаліста/експерта саме стороною захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Як зазначено у Постанові Об'єднаної палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 вересня 2022 року (справа № 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21), у висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17, провадження № 13-47кс20), суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Однак не визначено, які саме витрати необхідно стягувати з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв'язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності, а які відносити на рахунок держави.
Кримінальним процесуальним законом прямо не передбачено стягнення процесуальних витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
У розділі ІХ КК України визначено правові підстави та порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності, однією з яких є звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України).
На підставі ст. 45 КК України особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, незалежно від наявності чи відсутності факту доведеності її вини у вчиненні кримінального правопорушення наявними у матеріалах справи доказами, визнання цією особою своєї вини, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду, на противагу затвердження угоди про визнання винуватості, укладення якої передбачено ст.ст. 468 - 476 КПК України, для затвердження якої суд ухвалює вирок.
При цьому, порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України та закриття кримінального провадження ухвалою суду (ч. 3 ст. 288 КПК України), є сприятливішим для такої особи, а ніж угода про визнання винуватості.
У такому випадку, керуючись засадами справедливості та враховуючи загально дозвільний тип правового регулювання кримінального провадження, наявність факту понесення органом досудового розслідування матеріальних витрат, пов'язаних зі здійсненням кримінального провадження, не може бути приводом для стягнення з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв'язку з дійовим каяттям на підставі ст. 45 КК України, таких витрат.
Приймаючи до уваги те, що для кримінально-процесуального права як галузі публічного права є характерним спеціально-дозвільний тип правового регулювання, в основі якого лежить формула: «дозволено лише те, що прямо передбачено законом», стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат, понесених органом досудового розслідування та пов'язаних зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, можливе виключно у разі ухвалення обвинувального вироку.
Також, з огляду на те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, звільнення особи від кримінальної відповідальності на будь-якій підставі і відповідно закриття кримінального провадження не може свідчити про доведеність винуватості особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини, закріплених у ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що ініціатором проведення судових експертиз у цьому кримінальному провадженні був орган досудового розслідування.
З огляду на те, що ОСОБА_1 звільнена від кримінальної відповідальності і обвинувальний вирок судом щодо неї не ухвалений, при цьому сторона захисту не залучала жодних експертів, вважаю, що судові витрати за проведення експертиз з ОСОБА_1 не підлягають стягненню, а відносяться на рахунок держави.
За таких обставин вважаю, що апеляційна скарга прокурора є безпідставною, а тому не підлягає до задоволення, а оскаржувана ухвала є законною та підстави для її скасування в частині вирішення питання розподілу судових витрат відсутні.
23 жовтня 2024 року