09 вересня 2024 року м. Київ
Справа № 753/11522/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/6607/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.
за участю секретарів Бевзи А.М. , Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Лужецької О.Р. 06 грудня 2023 року в м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 (правонаступник ОСОБА_5 ) про поділ майна подружжя,
У липні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.
Згідно заявлених позовних вимог позивач просила суд визнати за нею право власності на частину спільного майна: квартири АДРЕСА_1 , нежилого приміщення АДРЕСА_2 , нежилого приміщення АДРЕСА_3 , паркомісця - гаража № НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_4 , машиномісця АДРЕСА_5 та одночасно припинити вправо власності у відповідних частках за відповідачем.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 28 березня 1981 року позивач перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі і за час спільного проживання сторонами було набуто вказане нерухоме майно у спільну сумісну власність. Оскільки сторони не дійшли згоди стосовно розпорядження набутим під час шлюбу спільним майном, позивач звернулася до суду з зазначеним позовом.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 до участі у справі в якості правонаступника відповідача залучено ОСОБА_3 .
13 грудня 2022 року представником ОСОБА_4 - адвокатом Іщуком Є.М. подано заяву про зміну предмету позову та позовну заяву про поділ спільного майна.
19 січня 2023 року в підготовчому засіданні представником позивача Іщуком Є.М. відкликано подану ним заяву про зміну предмету позову та позовну заяву про поділ спільного майна.
19 січня 2023 року в підготовчому засідання представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Покутній О.М. звернувся з заявою про зміну предмету позову.
Протокольною ухвалою суду від 19 січня 2023 року заяву про зміну предмету позову, подану представником Покутнім О.М. відповідно до ч. 5 ст. 49 ЦПК України повернуто заявнику, оскільки не надано доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи /т.2 а.с.64-66/.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19 січня 2023 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті /т.2 а.с.68-69/.
Протокольною ухвалою суду від 09 березня 2023 року клопотання позивача про поновлення строку на подачу заяви про зміну предмету позову залишено без задоволення, а заява повернута без розгляду /т.2 а.с.161-163/. Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року вказана ухвала суду залишена без змін /т.2 а.с.207-210/.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 (правонаступник ОСОБА_5 ) про поділ майна подружжя - задоволено частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на:
- частину нежилого приміщення № НОМЕР_2 , загальною площею 99 кв.м. в будинку АДРЕСА_4 ;
- частину нежилого приміщення № НОМЕР_3 , загальною площею 173,80 кв.м. в будинку АДРЕСА_6 ;
- частину гаража, машиномісце в автопаркінгу АДРЕСА_7 .
В іншій частині позову - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 5869,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 6710,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що нежиле приміщення АДРЕСА_3 , нежиле приміщення АДРЕСА_2 та машиномісце в автопаркінгу АДРЕСА_7 набуті сторонами за час шлюбу, а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, у зв'язку з чим суд зробив висновок про їх поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем та відповідачем право власності по 1/2 частині кожному на вищезазначене майно.
Також суд першої інстанції вказав на те, що з моменту розлучення між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та до моменту подачі позову не виникали спори щодо права власності на спірне майно, а тому суд дійшов до висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності, а відтак відсутні підстави для відмови у задоволенні позову з цих підстав.
Вимоги позивача про поділ квартири АДРЕСА_1 та машиномісця АДРЕСА_5 визнані такими, що задоволенню не підлягають, оскільки зазначене нерухоме майно було придбано ОСОБА_5 поза межами шлюбу з ОСОБА_4 .
Не погодилась із вказаним рішенням суду ОСОБА_3 , нею засобами поштового зв'язку подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність та необґрунтованість судового рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач вказує на те, що в разі відсутності спору між сторонами щодо права власності на майно і доказів наявності такого спору та моменту його виникнення, відсутність моменту або дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, суд мав застосувати положення ч.2 ст. 72 СК України та відмовити у задоволенні позову у зв'язку з відсутністю доказів порушення прав позивача.
Також вказує на те, що між позивачем та ОСОБА_5 з початку 2008 року і до розлучення 23 грудня 2011 року були відсутні фактичні шлюбні відносини та вони проживали окремо на постійній основі. Доказами того, що ОСОБА_4 ніколи не проживала за адресою: АДРЕСА_8 , є те, що з 1999 року і на час подачі позову позивач зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_9 . Тобто, позивач ОСОБА_4 сама підтвердила відсутність спільного проживання з ОСОБА_5 більше 10 років до моменту розлучення. ОСОБА_5 весь цей час працював та фізично знаходився в м. Полтава та з 2008 року проживав в м. Полтава разом з ОСОБА_3 , а з 2013 року вони проживали однією сім'єю в м. Києві. Тобто, саме в момент припинення фактичних шлюбних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , у період з 2008 року по 2010 рік ним було придбано за власні кошти (винагорода за роботу, заробітна плата, особисті кошти, передані ОСОБА_3 ) спірне нерухоме майно. Однак, судом першої інстанції не були з'ясовані належним чином підстави набуття спірного майна, обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу, та за які кошти вказане майно було придбано.
Відповідач також вказує на те, що суд першої інстанції враховуючи позицію сторін неправомірно прийняв рішення про перехід до розгляду справи по суті, причому не повідомивши про це жодним чином сторону відповідача, порушивши вимоги закону щодо строків оприлюднення ухвали, чим свідомо позбавив відповідача доступу до правосуддя, можливості довести свої заперечення проти презумпції спільності майна подружжя з наданням відповідних доказів, що призвело до винесення рішення у справі з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Шимко А.П. вказує на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, та ухваленим за повного з'ясування всіх обставин справи, у зв'язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили про її задоволення.
Позивач ОСОБА_4 та її представники Іщук Є.М. , Покутній О.М. заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На стадії апеляційної перегляду справи були надані в письмовому вигляді пояснення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , проте вказані особи не є учасниками справи, тому їх пояснення не можуть прийняті до уваги апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Апеляційним судом встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 28 березня 1981 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу /т. 1 а.с. 8/.
Даний шлюб був розірваний заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2011 року у справі № 2-4774/11. Зі змісту цього рішення суду вбачається, що при звернені до суду з позовом у липні 2011 року позивач ОСОБА_5 вказував, що з ОСОБА_4 не проживає однією сім'єю з 2008 року та має дитину від іншої жінки. Судом встановлені обставини, що сторони у справі на час ухвалення рішення не підтримують сімейно-шлюбних відносин, мешкають окремо один від одного /т.1 а.с. 95-96,183,242 /.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у справі №2-4774/11 заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2011 року було скасовано, а провадження було закрито /т.1 а.с.158-161/.
Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року постанову Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції /т.1 а.с.215-221, 234-240/.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2022 року заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2011 року залишено без змін /т.2 а.с.9-15/.
З матеріалів справи також вбачається, що рішенням Октябрського районного суду м. Києва від 01 квітня 2011 року у справі № 2-1832/11 було визнано на ОСОБА_5 право власності на частину квартири за адресою АДРЕСА_8 та зобов'язано Октябрський РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області в особі СГІРФО зареєструвати ОСОБА_5 та його неповнолітнього сина ОСОБА_11 у вказаній квартирі /т.2 а.с.113-114/. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, у справі № 2-1832/11 ухвалою Октябрського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року заява ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.
01 червня 2013 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб /т.1 а.с.88,98,168,181,241/. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2022 року у справі №554/6515/2021 відмовлено у задоволення позовних вимог про визнання шлюбу недійсним, анулювання актового запису /т.1 а.с.248-249/.
ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 30 червня 2008 року /т.1 а.с.141,169,145/
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть /т.1 а.с.61, 76, 87, 97, 170,247/.
За життя ОСОБА_5 був складений заповіт від 08 лютого 2012 року на користь сина ОСОБА_11 /т.1 а.с.132/
25 листопада 2020 року ОСОБА_5 був складений інший заповіт, згідно з яким він зробив розпорядження про те, що все майно де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на час смерті і на що він матиме право, він заповідає дружині - ОСОБА_3 /т.1 а.с.89-90,99-100,165-166,190-191,243/ Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 вересня 2022 року у справі № 753/7588/21 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_12 про визнання недійсним заповіту від 25 листопада 2020 року /т.2 а.с.3-8/.
За даними приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Пусан Т.В. коло спадкоємців ОСОБА_5 , що звернулись із заявами про прийняття спадщини становлять наступні особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 /т.1 а.с.109,117-162/.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_5 на праві приватної власності зареєстровано наступне нерухоме майно:
§ квартира АДРЕСА_1 з 31 липня 2014 року;
§ машиномісце № НОМЕР_4 в підземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_10 з 23 жовтня 2013 року.
§ нежиле приміщення № 225 загальною площею 173,8 кв.м. в будинку АДРЕСА_6 , з 14 квітня 2011 року;
§ нежиле приміщення АДРЕСА_11 з 08 липня 2010 року;
§ гараж, машиномісце в автопаркінгу АДРЕСА_7 з 07 вересня 2010 року;
§ частина квартири АДРЕСА_8 з 07 червня 2011 року, іншим співвласником є ОСОБА_4 .. /т.1 а.с.10-15,57-60,72-75/
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 з 07 червня 2011 року по 30 грудня 2020 року /т.1 а.с. 128/.
На стадії апеляційного перегляду справи стороною відповідача через канцелярію суду було подано клопотання про долучення доказів, яке мотивовано тим, що ці докази були долучені до відзиву на позовну заяву, проте відсутні в матеріалах справи.
Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання було посталено прийняти вказані докази та надати їх оцінку під час ухвалення судового рішення.
Так, стороно відповідача подані наступні документи:
- копія рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 23 грудня 2011 року у справі № 2-4774/11 /т.3 а.с.138/;
- копія рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 01 квітня 2011 року у справі № 2-1832/11 /т.3 а.с.139/;
- копія акту про фактичне проживання ОСОБА_5 у м. Полтава з січня 2008 року разом з ОСОБА_3 , дата складення якого не зазначена, вказана дата засвідчення підписів осіб які склали 17 лютого 2020 року /т.3 а.с.140/;
- копії медичних документів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 /т.3 а.с.141-143,149/
- копія трудової книжки та довідка про місце роботи ОСОБА_5 , копія трудової книжки без визначення власника /т.3 а.с.144-149/;
- копія заяви ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення у справі №2-1832/11 /т.3 а.с.151-156/;
- копії укладених ОСОБА_5 у 2008 році договорів про участь у ФФБ, квитанцій на їх виконання /т.3 а.с.157-192/;
- копії банківських договорів укладених ОСОБА_5 в 2008 році та квитанції на їх виконання /т.3 а.с.193-200/;
- копія апеляційної скарги ОСОБА_4 у справі № 2-4774/11 /т.3 а.с.201-210/;
- копія акту виконаних робіт і розрахунків від 08 травня 2008 року, стороною якого був ОСОБА_5 в якості працівника /т.3 а.с.211/;
- копії квитанцій про оплату послуг охорони за 2008 рік /т.3 а.с.212-215/;
- копія довідки від 18 серпня 2022 року за підписом начальника відділу кадрів АТ «Полтаваобленерго» О. Твердохліб та голови профспілки АТ «Полтаваобленерго» І. Олійник про те, що ОСОБА_3 працювала на вказаному підприємстві з 20 серпня 2001 року по 09 вересня 2016 року, проживала однією сім'єю з ОСОБА_5 з 2008 року та вони виховували спільного сина ОСОБА_11 .
За змістом ч.ч. 1,7 ст. 41 Конституції України, ч.ч. 5,6 ст. 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
В силу ч.ч. 1,2 ст.3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Положеннями ст.25 СК України визначений принцип одношлюбності. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст. 27 СК України державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.
В порядку визначеному ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. А в силу ст.37 СК України шлюб є правозгідним, крім випадків, встановлених частинами першою - третьою статті 39 цього Кодексу, а також якщо він не визнаний недійсним за рішенням суду.
Положеннями ч.1 ст.56 СК України визначено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
В порядку визначеному ч.1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже режим спільного майна подружжя та поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1,2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст. 364 ЦК України).
Отже, ст. 60 СК України, ст. 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказані висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц, від 23 вересня 2024 року у справі № 679/533/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 та інших, що свідчить про усталену судову практику.
У постанові від 17 листопада 2021 року в справі № 589/4112/17 Верховний Суд зазначив, що суд може ухвалити рішення щодо поділу майна в натурі. Такий спосіб застосовується до подільних речей, тобто речей, які можна поділити без втрати їх цільового призначення (стаття 183 ЦК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц)
Згідно з ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З наведених обставин вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 березня 1981 року до 23 грудня 2011 року. В рішенні суду про розірвання шлюбу не встановлено дати з якої сторони припинили сімейні відносини, вказано лише на те, що на час ухвалення рішення такі відносини відсутні.
Посилання відповідача ОСОБА_14 в апеляційній скарзі на те, що між позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з початку 2008 року по 2010 рік проживали окремо і між ними були відсутні фактичні шлюбні відносини, оскільки з 2008 року ОСОБА_5 проживав з ОСОБА_3 , та їх сином ОСОБА_11 не можуть бути прийняті до уваги суду з огляду на наступне.
Так окреме проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 само по собі не свідчать про припинення сімейних відносин. Оскільки виходячи з положень ст.ст. 3, 56 СК України дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання і
подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з поважними причинами не проживають спільно.
Положеннями ст.37 СК України презюмується, що шлюб є правозгідним, якщо він не визнаний недійсним за рішенням суду, а положеннями ст.25 СК України визначений принцип одношлюбності. У зв'язку з цим посилання відповідача на спільне проживання з ОСОБА_5 під час його перебування у шлюбі з ОСОБА_4 є такими, що суперечать моральним засадам суспільства, а тому ці обставини не можуть бути прийняті до уваги суду. До того ж предметом спору у цій справі є правовідносини щодо поділу майна подружжя.
З огляду на вказане, копія акту про фактичне проживання ОСОБА_5 у м. Полтава з січня 2008 року разом з ОСОБА_3 , копії медичних документів, трудових книжок, довідки з місця роботи, квитанцій про оплату послуг охорони, подані на підтвердження обставин спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у період з 2008-2011 року, не є належними і допустимими, а оцінка цих доводів відповідача вже надана апеляційним судом.
Заявлене до поділу майно, а саме машиномісце в автопаркінгу АДРЕСА_7 (дата набуття права власності 07 вересня 2010 року), нежиле приміщення АДРЕСА_2 (дата набуття права власності 08 липня 2010 року) та нежиле приміщення АДРЕСА_3 (дата набуття права власності 14 квітня 2011 року), зареєстровано на ім'я ОСОБА_5 та набуті ним у власність під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .
Копії укладених ОСОБА_5 у 2008 році договорів про участь у ФФБ, квитанцій на їх виконання та банківських договорів не містять жодних посилань на участь ОСОБА_3 , а наявність у неї оригіналів є логічною, з огляду на встановлені судом обставини, проте вказане не спростовує презумпцію спільності майна подружжя.
Копія акту виконаних робіт і розрахунків від 08 травня 2008 року, стороною якого був ОСОБА_5 також не є належним та допустимим доказом, оскільки вказаним актом підтверджуються лише обставини виконання ОСОБА_5 своїх трудових обов'язків та отримання оплати праці в повному обсязі без визначення суми, що не вказує на те, що вказані грошові кошти є особистими коштами ОСОБА_5 ..
Отже, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази використання ОСОБА_5 особистих грошових коштів, за рахунок яких було придбано спірне майно, або особистих коштів ОСОБА_3 . Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя який її спростовує. Відповідачем ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_5 , не спростована обставина поширення правового режиму спільного сумісного майна на ці об'єкт. А отже враховуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане вище спірне майно, є спільною сумісною власністю подружжя й підлягає поділу між ними, виходячи із засад рівності часток по 1/2 частині вказаного спірного майна.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності відхиляються судом апеляційної інстанції, виходячи з такого.
Згідно з положенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Відповідно до ст.20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Положеннями ст. 72 СК України визначено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Відповідно до роз'яснень п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» початок давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) (2947-14) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 сформульовано висновок про те, що вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той з (колишнього) подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 643/17707/15-ц, від 26 січня 2023 року у справі № 296/1550/20, від 11 жовтня 2023 року у справі№ 359/6727/21).
За загальним правилом розірвання шлюбу не є порушенням права власності, оскільки з розірванням шлюбу не припиняється дія законного режиму майна подружжя, тобто режиму їх спільної сумісної власності, лише за умови поділу майна, набутого дружиною і чоловіком за час шлюбу. Якщо ж такого поділу не було, то і після розлучення майно продовжує залишатися спільним з відповідним правовим режимом, оскільки воно було набуте за час шлюбу.
Так, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що з моменту розлучення між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та до моменту подачі позову виникали спори щодо права власності на спірне майно, а тому, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності.
Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні вимоги позивача про поділ квартири АДРЕСА_1 (дата набуття права власності 31 липня 2014 року)та машиномісця АДРЕСА_5 (дата набуття права власності 23 жовтня 2013 року), оскільки зазначене нерухоме майно було придбано ОСОБА_5 поза межами шлюбу з ОСОБА_4 .
Посилання в апеляційній скарзі на процесуальні порушення розгляду справи допущені судом першої інстанції, а саме перехід до розгляду справи по суті, без повідомлення про це відповідача, що призвело до позбавлення її доступу до правосуддя, та можливості довести свої заперечення проти презумпції спільності майна подружжя з наданням відповідних доказів, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 була ознайомлена з матеріалами справи 13 грудня 2022 року і за її клопотанням вона була залучена до участі у справі як правонаступник відповідача ухвалою суду від 13 грудня 2022 року. В судове засідання призначене на 19 січня 2023 року сторона відповідача не з'явилась, направивши клопотання про відкладення розгляду справи з підстав зайнятості представника. Суд першої інстанції в судовому засіданні 19 січня 2023 року закрив підготовче судове засідання /т.2 а.с.64-66/.
Відзив був поданий стороною відповідача 09 лютого 2023 року у додатках до відзиву зазначений перелік документів /т.2 а.с.98-105/. Проте у описі вкладення поштового відділення вказано про направлення відзиву на 6 сторінках та клопотання на 2 сторінках /т.2 а.с.110/. Клопотання і вказані додатки відсутні в матеріалах справи.
13 лютого 2023 року відповідачем ОСОБА_3 був поданий зустрічний позов /т.2 а.с.115-123/.
Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 15 лютого 2023 року зустрічний позов повернутий відповідачу у зв'язку із пропуском процесуального строку на його подання /т.2 а.с.134-136/. Відповідачем ОСОБА_3 вказана ухвала у встановленому законом порядку не оскаржувалась, що свідчить про те, що остання з нею погодилась.
Питання про поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву було вирішено судом першої інстанції в судовому засіданні 09 березня 2023 року та ухвалою суду занесеною до протоколу відмовлено відповідачу в поновленні пропущеного строку /т.2 а.с.161-163/.
Виходячи з положень ст.191 ЦПК України відзив подається на стадії підготовчого судового засідання.
Таким чином відповідачем дійсно були порушені строки на подання відзиву, проте сторона відповідача приймала участь в судовому засіданні в суді першої інстанції та надавала свої пояснення по суті спору. Щодо подання доказів в матеріалах справи відсутні дані про те, що стороною відповідача в суді першої інстанції було заявлено про долучення доказів або про неможливість їх долучення з поважних причин, не було здійснено і такої процесуальної дії при зверненні з апеляційною скаргою та стадії клопотань в судовому засіданні апеляційного суду. Клопотання про долучення доказів було подано стороно відповідача після початку розгляду справи по суті апеляційним судом через канцелярію суду та повторно в судовому засіданні і мотивовано тим, що ці докази були долучені до відзиву на позовну заяву, проте відсутні в матеріалах справи. Апеляційним судом з метою повного і всебічного з'ясування обставин справи прийняті вказані докази та надано оцінку під час ухвалення судового рішення. Разом з тим слід зазначити, що подані стороною відповідача копії судових рішень не є новими доказами, оскільки копії цих судових рішень наявні в матеріалах справи і оцінені судом, а копії процесуальних документів поданих позивачем в інших справах не є належними доказами у справі, оскільки оцінка наведених доводів не може бути здійснена в межах даного провадження.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: М.В. Мережко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 28 жовтня 2024 року.