Дата документу 25.10.2024
Справа № 501/163/24
2/501/436/24
21 жовтня 2024 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до
відповідача: ОСОБА_2
предмет та підстави заяви: про стягнення компенсації за несвоєчасну сплату боргу,
учасники справи до суду не з'явились
проголошує вступну та
І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_1 22.01.2024 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) про стягнення компенсації, згідно якого просить суд стягнути з ОСОБА_2 компенсацію згідно вимог ст.625 ЦК України за несвоєчасну сплату заборгованості, а саме: 3% річних - 5 101,63 грн. та компенсацію внаслідок зростання інфляції - 22 920,00 грн., всього у сумі 28 021,63 грн. та судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Позов мотивовано тим, що 25 вересня 2012 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №511/3841/2012 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди в розмірі 20 024,79 грн.
У зв'язку з невиконанням боржником зазначеного рішення в добровільному порядку, позивач вимушений звернутися до державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду, за результатами якого заборгованість стягнуто частково у сумі 378,32 грн., залишок боргу 19 646,47 грн.
15 вересня 2014 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №501/3468/14-ц ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача компенсацію за несвоєчасну сплату заборгованості за 2013 рік, а саме: три відсотки річних - 589,40 грн. та компенсацію внаслідок зростання інфляції - 98,23 грн., а також судових витрат у розмірі 243,60 грн., всього у сумі 931,23 грн.
Сума боргу склала 19 646,47 грн. + 931,23 грн. = 20 577,70 грн.
19 лютого 2016 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №501/4405/15-ц ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача компенсацію за несвоєчасну сплату заборгованості за 2014 - 2015 роки, а саме: три відсотки річних - 1 005,60 гри. та компенсацію внаслідок зростання інфляції - 11 832,90 тон., а також судових витрат у розмірі 487,20 грн., всього у сумі 1 005,60 грн. + 11 832,90 грн. + 487,20 грн. = 13 325,70 грн.
Сума боргу склала 20 577,70 грн.+ 13 325,70 грн. = 33 903,40 грн.
28 серпня 2018 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №501/697/18 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача компенсацію за несвоєчасну сплату заборгованості за період з вересня 2015 року по лютий 2018 року, а саме: три відсотки річних - 2 276,24 гри. та компенсацію внаслідок зростання інфляції - 10 107,38 грн., а також судових витрат у розмірі 707,80 грн. Всього у сумі 2 276,24 грн. + 10 107,38 грн. + 707,80 грн.
Сума боргу склала 33 903,40 грн.+ 13 091,42 грн. = 46 994,82 грн.
У зв'язку із тривалим невиконанням боржником зазначених рішень суду позивач зазнає певних втрат, зокрема, належні йому до сплати кошти знецінюються внаслідок інфляції.
В наслідок чого, для відшкодування зазначених втрат позивач звернувся до Іллічівського міського суду, який 22.06.2021 року у справі №501/4042/20 ухвалив рішення, яке набуло чинності 31 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_2 на його користь компенсації за несвоєчасну сплату заборгованості за період з березня 2018 року по листопад 2020 року, а саме: 3% річних 3 648,06 грн. та компенсації внаслідок зростання інфляції 7 538,62 грн., а також судових витрат у розмірі 840,80 грн. Всього у сумі 3 648,06 грн. + 7 538,62 грн. + 840,80 грн. = 12 0278,48 грн.
Станом на 01.12.2020 загальна сума боргу склала 46 994,82 грн.+ 12 027,48 грн. = 59 022,30 грн.
Виконавчі листи за зазначеними рішеннями пред'явлені до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Колечко Д.М.
До самостійного виконання вищезазначених рішень ОСОБА_2 не приступив.
Позивач стверджує в позові, що компенсація за несвоєчасну сплату боргу складає: 5101,63 грн. - 3% річних та компенсація внаслідок зростання інфляції 22910,00 грн., а всього 28 021,63 грн. та судові витрати у розмірі 1 211,20 грн.
На підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Відповідач 11.06.2024 надав до суду заяву про застосування строків позовної давності, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.49-51), посилаючись на те, що позивачем у позові та розрахунках зазначено позовну давність в межах останніх трьох років, що передували подачі позову з грудня 2020 (01.12.2020) по грудень 2023.
Тому враховуючи дату направлення позову до суду, позовна давність повинна обчислюватися з 02.12.2023.
Також відповідач у заяві не погоджується з наведеними позивачем розрахунками заборгованості в частині заборгованості 3% річних за несвоєчасне погашення боргу, а також втрат від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу та втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, посилаючись на те, що заборгованість станом на день подачі позову до суду складається з розміру 19646,47 грн.
Однак, позивач зазначає суму боргу на день подачі позову до суду у розмірі 59022,30 грн., яка складається з основного тіла заборгованості та розміру 3% річних і інфляційних втрат за період з 2013 по 01.12.2020 року.
Відповідач стверджує в заяві, що позивач нараховує розмір 3% річних і інфляційних втрат не на суму 19646,47 грн., а на суму 59022,30 грн., застосовуючи подвійну міру відповідальності до задавненого боргового зобов'язання та вже стягнутих рішеннями судів 3% річних та інфляційних втрат у відповідних періодах.
Тому відповідач вважає, що нове стягнення штрафних санкцій приведе до подвійних штрафних санкцій, що не передбачено діючим законодавством.
Позивач 01.07.2024 надав до суду письмові пояснення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності (а.с.58-61), просить суд задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на безпідставність заяви відповідача про застосування строку позовної давності.
Відповідач 21.10.2024 надав до суду заяву про застосування до спірних правовідносин п.п.15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, щодо ненарахування штрафних санкцій в період дії введеного в Україні воєнного стану (а.с.76-78).
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 22.01.2024 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.33).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 31.01.2024 відкрито провадження у справі (а.с.38-39).
Представник позивача 21.10.2024 надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просить суд задовольнити позов (а.с.78).
Відповідач надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.76-77).
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 25 вересня 2012 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №511/3841/2012 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 5114,79 грн. та моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн. (а.с.7-8).
15 вересня 2014 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №501/3468/14-ц ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача компенсації за несвоєчасну сплату заборгованості за 2013 рік, а саме: три відсотки річних - 589,40 грн. та компенсацію внаслідок зростання інфляції - 98,23 грн., всього у сумі 687,63 грн. а також судових витрат у розмірі 243,60 грн. Всього 931,23 грн. Згідно мотивуючої частини рішення вбачається, що розмірі 3% річних та інфляційні втрати розраховано від суми заборгованості, яка складає 19646,47 грн. (а.с.10).
19 лютого 2016 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №501/4405/15-ц ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача компенсації за несвоєчасну сплату заборгованості за 2014 - 2015 роки, а саме: три відсотки річних - 1 005,60 гри. та компенсацію внаслідок зростання інфляції - 11 832,90 грн., а всього у сумі 12 838,51 грн., а також судових витрат у розмірі 487,20 грн. Згідно мотивуючої частини рішення вбачається, що розмірі 3% річних та інфляційні втрати розраховано від суми заборгованості, яка складає 20 577,70 грн. (19646,47 грн. + 931,23 грн.) (а.с.11).
28 серпня 2018 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №501/697/18 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача компенсації за несвоєчасну сплату заборгованості за період з вересня 2015 року по лютий 2018 року, а саме: три відсотки річних - 2 276,24 гри. та компенсацію внаслідок зростання інфляції - 10 107,38 грн., а також судових витрат у розмірі 707,80 грн. Всього у сумі 2 276,24 грн. + 10 107,38 грн., а всього в сумі 12 383,62 грн. також стягнуто судові витрати у справі у розмірі 707,80 грн. (а.с.12-13). Згідно мотивуючої частини рішення вбачається, що розмірі 3% річних та інфляційні втрати розраховано від суми заборгованості, яка складає 33 903,40 грн. (20 577,70 грн. +13 325,70 грн.) (а.с.12).
22 червня 2021 року у справі №501/4042/20 рішенням Іллічівського міського суду Одеської області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну сплату заборгованості за період з березня 2018 року по листопад 2020 року, а саме: 3% річних 3 648,06 грн. та компенсації внаслідок зростання інфляції 7 538,62 грн., а всього у сумі 11 186,68 грн. та судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с.14-16). Згідно мотивуючої частини рішення вбачається, що розмірі 3% річних та інфляційні втрати розраховано позивачем від суми заборгованості, яка складає 46 994,82 грн. (33 903,40 грн. +13 325,70 грн.) (а.с.14-16)
Згідно розрахунку заборгованості, загальна сума компенсації відповідно до ст.625 ЦК України за несвоєчасну сплату боргу за період з грудня 2020 року по грудень 2023 року складає: 5101,63 грн. - 3 % річних та компенсація внаслідок зростання інфляції 22910,00 грн., а всього 28 021,63 грн.
Розрахунок 3% річних в порядку ст.625 та інфляційних втрат за період:
- з грудня 2020 року по липень 2021 року здійснено позивачем від суми заборгованості 46 994,82 грн.,
- з серпня 2021 року по грудень 2023 року здійснено позивачем від суми заборгованості 59 022,30 грн. (а.с.3-4).
ІV. Оцінка Суду.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як передбачено ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Також, як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.17 своєї постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 №5, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст.526, 599 ЦК України.
Тобто, за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018 року по справі №686/21962/15-ц та від 10.04.2018 року по справі №910/10156/17.
У свою чергу, відповідач звернувся до суду із письмовою заявою про застосування до позовних вимог строку позовної давності.
За змістом ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Стаття 267 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
При цьому, відмовити у позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.
Досліджуючи питання обґрунтованості чи безпідставності позовних вимог у даній справі, суд керується наступним.
Судом встановлено, що:
- 25 вересня 2012 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №511/3841/2012 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 5114,79 грн. та моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн. (а.с.7-8);
- 15 вересня 2014 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №501/3468/14-ц ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача компенсації за несвоєчасну сплату заборгованості за 2013 рік, а саме: три відсотки річних - 589,40 грн. та компенсацію внаслідок зростання інфляції - 98,23 грн., всього у сумі 687,63 грн. а також судових витрат у розмірі 243,60 грн. Всього 931,23 грн. Згідно мотивуючої частини рішення вбачається, що розмірі 3% річних та інфляційні втрати розраховано від суми заборгованості, яка складає 19646,47 грн. (а.с.10);
- 19 лютого 2016 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №501/4405/15-ц ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача компенсації за несвоєчасну сплату заборгованості за 2014 - 2015 роки, а саме: три відсотки річних - 1 005,60 гри. та компенсацію внаслідок зростання інфляції - 11 832,90 грн., а всього у сумі 12 838,51 грн., а також судових витрат у розмірі 487,20 грн. Згідно мотивуючої частини рішення вбачається, що розмірі 3% річних та інфляційні втрати розраховано від суми заборгованості, яка складає 20 577,70 грн. (19646,47 грн. +931,23 грн.) (а.с.11);
- 28 серпня 2018 року Іллічівським міським судом Одеської області у справі №501/697/18 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача компенсації за несвоєчасну сплату заборгованості за період з вересня 2015 року по лютий 2018 року, а саме: три відсотки річних - 2 276,24 гри. та компенсацію внаслідок зростання інфляції - 10 107,38 грн., а також судових витрат у розмірі 707,80 грн. Всього у сумі 2 276,24 грн. + 10 107,38 грн., а всього в сумі 12 383,62 грн. також стягнуто судові витрати у справі у розмірі 707,80 грн. (а.с.12-13). Згідно мотивуючої частини рішення вбачається, що розмірі 3% річних та інфляційні втрати розраховано від суми заборгованості, яка складає 33 903,40 грн. (20 577,70 грн. +13 325,70 грн.) (а.с.12);
- 22 червня 2021 року у справі №501/4042/20 рішенням Іллічівського міського суду Одеської області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну сплату заборгованості за період з березня 2018 року по листопад 2020 року, а саме: 3% річних 3 648,06 грн. та компенсації внаслідок зростання інфляції 7 538,62 грн., а всього у сумі 11 186,68 грн. та судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с.14-16). Згідно мотивуючої частини рішення вбачається, що розмірі 3% річних та інфляційні втрати розраховано позивачем від суми заборгованості, яка складає 46 994,82 грн. (33 903,40 грн. +13 325,70 грн.).
Разом з тим, слід зазначити, що оскільки інфляційні втрати та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, їх нарахування проводиться лише на суму основного боргу, яка у даному випадку відповідно до рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 25.09.2012 по справі №511/3841/2012 становить 20 024,79 грн.
У зв'язку з невиконанням боржником зазначеного рішення в добровільному порядку, позивач вимушений звернутися до державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду, за результатами якого заборгованість стягнуто частково у сумі 378,32 грн., залишок боргу 19 646,47 грн.
Тобто, оскільки грошове зобов'язання відповідача перед позивачем виникло на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 25.09.2012 по справі №511/3841/2012 щодо стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 5114,79 грн. та моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн., стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахування яких передбачено ст.625 ЦК України, мають здійснюватися на суму основного боргу, стягнуту за таким рішенням.
У свою чергу, позивач таких вимог у даній справі не заявляв, оскільки за наявними у матеріалах справи рішеннями суду з відповідача стягнуто три проценти річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання, які нараховувались на суму основного боргу, стягнуту за такими рішеннями та нарахованими на цю суму штрафними санкціями у подвійному розмірі (стягнутими рішеннями сум 3% річних, інфляційних втрат та судових витрат).
Тобто позивач нараховує розмір 3% річних і інфляційних втрат не на суму основну суму боргу (19646,47 грн.), а на суму у відповідні періоди (46 994,82 грн. та 59022,30 грн.), інакше кажучи застосовує подвійну міру відповідальності до задавненого боргового зобов'язання та вже стягнутих рішеннями судів 3% річних та інфляційних втрат у відповідних періодах.
За вказаних обставин, можна дійти висновку, що нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на встановлену рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 25.09.2012 по справі №511/3841/2012 заборгованость, до складу якої входить три проценти річних та інфляційних втрат, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності у відповідності до ст.61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Тому нове стягнення штрафних санкцій приведе до подвійних штрафних санкцій, що не передбачено діючим законодавством.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат згідно зі ст.625 ЦК України належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту рішенням суду без урахування стягнутих рішенням сум 3 % річних, інфляційних втрат та судових витрат.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18.
Крім того, для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц від 08.11.2019, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Проте початок перебігу позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2022 в справі № 285/3536/20 зазначено, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Аналогічні висновки викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі №554/9126/20.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 періодично звертався до суду з позовами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за відповідні періоди.
Останнім рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22 червня 2021 року у справі №501/4042/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну сплату заборгованості за період з березня 2018 року по листопад 2020 року, а саме: 3% річних 3 648,06 грн. та компенсацію внаслідок зростання інфляції 7 538,62 грн., а всього у сумі 11 186,68 грн. та судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с.14-16). Згідно мотивуючої частини рішення вбачається, що розмірі 3% річних та інфляційні втрати розраховано позивачем від суми заборгованості, яка складає 46 994,82 грн. (33 903,40 грн. +13 325,70 грн.).
Як вбачається з рішень судів, наданих позивачем до позову та досліджених судом, позивач звертався до суду з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в зв'язку з тим, що позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Враховуючи вищенаведене, підстави для застосування положень ст.625 ЦК України до правовідносин в даній справі відсутні, тому суд доходить до висновку про безпідставність вимог позивача.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за несвоєчасну сплату боргу - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Іллічівського міського суду
Одеської області М.І.Петрюченко