Справа № 953/3006/23 Номер провадження 11-кп/814/2063/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
24 жовтня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисників обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харків від 19 серпня 2024 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 липня 2022 року за №22022220000002310, задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 17 жовтня 2024 року, обвинуваченому
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , не судимому.
Приймаючи таке рішення, місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, тяжкість інкримінованих ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України, визначеного за їх вчинення покарання, особу обвинуваченого, неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам і приписи ч.6 ст.176 КПК України.
Урахувавши положення ч.4 ст.183 КПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про продовження зазначеного вище запобіжного заходу без визначення розміру застави ОСОБА_10 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харків від 19 серпня 2024 року та в разі встановлення підстав - постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора й визначити ОСОБА_10 заставу як альтернативний запобіжний захід. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: стороною обвинувачення не було доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України; за Указом Президента України №876/2022 від 23 грудня 2022 року утворено Курилівську сільську військову адміністрацію Куп'янського району Харківської області й відповідно повноваження Курилівської сільської ради, в якій ОСОБА_10 є депутатом, призупинено, та не всі свідки проживають на території цієї громади (Курилівської), у зв'язку з чим факт наявності в обвинуваченого статусу депутата місцевої ради не дає підстав для висновку, що він має можливість впливати на свідків; заявлені прокурором ризики можуть бути нівельовані шляхом застосування до ОСОБА_10 застави; обвинувачений є особою похилого віку, пенсіонером, має: дружину, постійне місце проживання з нею, незадовільний стан здоров'я і потребує періодичного лікування, яке належним чином не надається в установі попереднього ув'язнення, є власником нерухомого майна, власником, засновником і керівником СТОВ «Мрія» та СФГ « ОСОБА_11 », на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, отримував нагороди від державних установ, брав активну участь у підтримці військовослужбовців ЗС України та мешканців тимчасово окупованих територій, користується авторитетом серед місцевих мешканців; клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 не відповідає положенням ст.184 КПК України. Водночас апелянт посилається на те, що місцевий суд: не дослідив докази, якими обґрунтовувалось клопотання сторони обвинувачення, оскільки вона їх не надала; вийшов за межі повноважень, не визначивши всупереч приписам КПК України розмір застави обвинуваченому.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку захисників та обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
За змістом ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених: ч.4 ст.111-1 КК України - передачі матеріальних ресурсів незаконним збройним, воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, збройним, воєнізованим формуванням держави-агресора, та провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора; ч.1 ст.111-2 КК України - умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництва), збройним формуванням, окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинених громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом: добровільного збору, підготовки, передачі матеріальних ресурсів, інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням, окупаційній адміністрації держави-агресора.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого без визначення розміру застави, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199 та 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_10 зазначений запобіжний захід.
Разом з цим, місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_10 може: переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, при цьому, врахувавши тяжкість інкримінованих ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України, що відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким (ч.1 ст.111-2 КК України) та нетяжким (ч.4 ст.111-1 КК України) злочинами, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_10 у разі визнання винуватим - від 10 до 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої, дані про особу обвинуваченого, який є пенсіонером, депутатом місцевої ради, керівником підприємств, у яких працюють наймані працівники, одним із найбільших підприємців у регіоні, що свідчить про наявні в нього засоби та ресурси, за допомогою яких є можливим вплив на свідків, його вік, стан здоров'я, сімейний стан, місце проживання, дані про соціальні зв'язки й спосіб життя останнього, а також приписи ч.6 ст.176 КПК України.
Про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_10 може перешкоджати здійсненню кримінального провадження, в тому числі шляхом переховування від суду, свідчить і те, що він обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, у тому числі особливо тяжкого злочину, проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, які мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки з посяганням на суспільні відносини, які спрямовані на збереження незалежності та загального конституційного ладу держави, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у пред'явленому обвинуваченні.
При цьому, в ході розгляду питання про зміну ОСОБА_10 запобіжного заходу з тримання під вартою із визначенням розміру застави на тримання під вартою без визначення розміру застави апеляційним судом було враховано, що в поданій до УСБУ в Харківській області заяві від 01 травня 2024 року ОСОБА_12 підтвердив, що в нього склались дружні відносини з ОСОБА_10 , який разом із ним утримується в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», і ОСОБА_10 повідомив, що чекає судового засідання для зміни йому запобіжного заходу на заставу, після чого він має намір відразу виїхати за межі території України залізничним транспортом, оскільки усвідомлює тяжкість покарання та бажає його уникнути (а.п.26).
Водночас у судовому засіданні апеляційної інстанції від 05 червня 2024 року ОСОБА_10 підтвердив його знайомство з ОСОБА_12 .
У ході перевірки вказаної вище заяви встановлено, що 01 травня 2024 року на ім'я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було придбано залізничний квиток міжнародного сполучення «Kharkiv-Chelm» №000B46BF-97DC-5148-0001 із часом відправлення: 09 травня 2024 року о 13 годині 29 хвилин, що підтверджується даними відповіді УСБ України від 02 травня 2024 року (а.п.25).
Тобто дані заяви щодо наявності в обвинуваченого наміру залишити територію України залізничним транспортом знайшли своє підтвердження в ході її перевірки. Наведені ж стороною захисту доводи не спростовують установлені на підставі викладених вище даних обставини.
Отже, ризик переховування ОСОБА_10 від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності не тільки не зменшився, а й активізувався та перетворився на дійсну спробу його реалізації.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків щодо змісту, характеру та обсягу їх показань і процесуальної поведінки для уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані йому злочини, що перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні. Кримінальне провадження наразі перебуває на стадії судового провадження, тобто після завершення досудового розслідування обвинуваченому стали відомі анкетні дані свідків по справі.
При цьому, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - шляхом допиту особи у судовому засіданні.
Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків.
Окрім того, в судовому засіданні апеляційного суду сторони обвинувачення і захисту підтвердили, що наразі не всі свідки по справі допитані, а ризик впливу ОСОБА_10 на свідків пов'язується незалежно від наявності в нього статусу депутата місцевої ради й відповідно не обмежується виключно цим фактом, що спростовує доводи сторони захисту й у цій частині.
Усупереч твердженням в апеляційній скарзі, даних (медичних висновків) про неможливість перебування обвинуваченого під вартою чи наналежного отримання ним медичної допомоги матеріали справи не містять і стороною захисту під час провадження в суді апеляційної інстанції не надано. Водночас слід зазначити, що відповідно до ст.49 Конституції України ОСОБА_10 не обмежений у реалізації права на охорону здоров'я шляхом звернення за медичною допомогою до адміністрації установи, в якій він утримується.
Колегія суддів ураховує те, що ОСОБА_10 не судимий, є особою похилого віку, має: дружину, постійне місце проживання, є власником товариств і нерухомого майна, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, однак ці відомості не спростовують висновки суду першої інстанції про неможливість запобігти наведеним вище ризикам у разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави з огляду на всі обставини провадження в їх сукупності.
Так, відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_10 умисних кримінальних правопорушень протягом тривалого часу (декількох місяців), зокрема, особливо тяжкого злочину, проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого та його поведінку в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_10 , запобігти вказаним вище ризикам і це виключає можливість обрання останньому більш м'якого запобіжного заходу, що також убачається з положень ч.6 ст.176 КПК України, в силу яких під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються, зокрема, у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У рішенні Другого сенату Конституційного Суду України №7-р(II)/2024 від 19 червня 2024 року зауважено, що Конституційний Суд України вбачає правомірною мету, з якою законодавець доповнив ч.6 ст.176 КПК України, маючи намір посилити захист суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України за рахунок установлення вказаною нормою Кодексу тимчасово (на період дії воєнного стану) особливого порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану.
Застосування за ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначенихст.177КПК України, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.
Абзацом 3 ч.4 ст.183 КПК України унормовано, що під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України.
З огляду на викладене вище та враховуючи встановлені судом ризики, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, наведені вище обставини, передбачені ст.178 КПК України, спроби ОСОБА_10 перешкоджати кримінальному провадженню, в їх сукупності, то невизначення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали розміру застави обвинуваченому є правильним.
Твердження захисника в судовому засіданні апеляційної інстанції про те, що суд має право не визначати розмір застави при постановленні ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, але не наділений таким правом під час продовження строку тримання під вартою, є неспроможними.
Так, виходячи з положень ч.2 ст.331, ч.4 ст.199 КПК України, суд розглядає клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, а відповідно до вимог ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у випадках, передбачених цією нормою закону, має право не визначити розмір застави обвинуваченому.
Не встановлено й істотних порушень приписів КПК України при складанні зазначеного вище клопотання сторони обвинувачення, яке за своїм змістом є достатньо мотивованим і обґрунтованим, а також у ході його розгляду місцевим судом, який дійшов правильного висновку про продовження ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави. Обставин, які би перешкодили чи могли перешкодити місцевому суду постановити законне й обґрунтоване судове рішення, не встановлено, а доводи апеляційної скарги про протилежне позбавлені підстав.
Суд апеляційної інстанції враховує тривалий термін тримання під вартою ОСОБА_10 , проте судовий розгляд до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою наразі неможливо завершити, а застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти названим вище ризикам.
Між тим, колегія суддів, з огляду на положення ст.28, ч.1 ст.318 КПК України й ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод уважає за необхідне звернути увагу місцевого суду на дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжиття заходів щодо дотримання наведених вище вимог міжнародного та національного законодавства.
Водночас слід зазначити, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харків від 19 серпня 2024 року про продовження до 17 жовтня 2024 року ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави надійшла (без матеріалів судового провадження з місцевого суду) до Полтавського апеляційного суду та розподілена для розгляду колегії суддів Полтавського апеляційного суду 16 жовтня 2024 року, що підтверджується вхідним штампом суду й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Разом з цим, як убачається з даних Єдиного державного реєстру судових рішень і офіційної системи "Електронний Суд", 09 жовтня 2024 року Червонозаводським районним судом м. Харків ОСОБА_10 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 07 грудня 2024 року. Таким чином, станом на момент надходження апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду оскаржувана ухвала з незалежних від колегії суддів Полтавського апеляційного суду причин утратила (вичерпала) свою дію в розумінні положень Глави 18 КПК України.
Ураховуючи викладене вище, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , залишити без задоволення, а ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харків від 19 серпня 2024 року щодо ОСОБА_10 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4