Справа № 211/3176/24
Провадження № 2/211/1870/24
іменем України
29 жовтня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Ніколенко Д.М.,
за участю секретаря судового засідання - Данилової О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -
встановив:
позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.05.2014 з відповідача стягнуто аліменти на користь позивача на утримання неповнолітніх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 400 гривень на кожного щомісячно, до досягненням ним повноліття, починаючи з 29.04.2014. Рішення було пред'явлено до виконання до Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) та державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №44128140. Однак, відповідач ухиляється від сплати аліментів без поважних причин, внаслідок чого станом на 22.04.2024 утворилась заборгованість з виплати аліментів на утримання дитини в сумі 107 868,05 грн. На підставі викладеного та з урахуванням положень ст. 196 СК України позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01.05.2014 по 01.04.2024 у сумі 107 868,05 грн.
Ухвалою суду від 20.05.2024 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з без повідомлення (виклику) сторін.
29.07.2024 від відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що останній не згодний з позовними вимогами позивача у повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що ним сплачувалися аліментні зобов'язання протягом спірного періоду та надав суду відповідні докази.
Ухвалою суду від 30.07.2024 здійснено перехід у цивільній справі з розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання.
Ухвалою суду від 30.07.2024 витребувано докази у справі.
У судове засідання сторони не з'явилися.
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Його представник адвокат Броховецький М.М. звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності та відсутності відповідача, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, також просив застосувати строк позовної давності.
Враховуючи вимоги частин першої та третьої статті 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справ і, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають неповнолітніх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.05.2014 у справі №211/2680/14-ц з відповідача стягнуто аліменти на користь позивача на утримання неповнолітніх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 400 гривень на кожного щомісячно, до досягненням ним повноліття, починаючи з 29.04.2014 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/38700313).
Виконавчий лист було пред'явлено до виконання до Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) та державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №44128140.
Відповідно до розрахунку, наданого головним державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Чумановою Н.О., заборгованість ОСОБА_2 щодо виконання рішення суду №211/2680/14-ц за період з 01.05.2014 по 01.04.2024 станом на 22.04.2024 складає 107 868,05 грн. (а.с. 8-13).
Згідно зі ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
За ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Стаття 196 СК України передбачає, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
При цьому право одержувача аліментів на стягнення неустойки, передбачене ст. 196 СК України, у випадках несвоєчасної виплати присуджених за рішенням суду аліментів виникає з часу набрання рішенням законної сили.
Як роз'яснено у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені), визначена уст. 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи; на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Таким чином, виходячи зі змісту ст. 196 СК України, суд відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України повинен встановити факт заборгованості за аліментами й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні, та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки. При цьому право одержувача аліментів на стягнення неустойки, передбачене ст. 196 СК України, не пов'язується з дотриманням державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до вимог ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.
Виходячи з наведеного, законодавець не ставить обов'язок по сплаті аліментів, у разі обізнаності платника аліментів про їх стягнення, в залежність від стягнення таких за виконавчим листом шляхом відрахування із заробітної плати чи іншого доходу, оскільки судові рішення, що набрали законної сили, підлягають обов'язковому виконанню.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач знав про судове рішення про стягнення аліментів, тому заборгованість із аліментів виникла з вини відповідача як особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, а тому позивач має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Згідно ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:
р = (A1 х 1% х Q1) + (A2 х 1% х Q2) +………. (An х 1% х Qn), де:
p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць (сума аліментів які не були сплачені);
Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати;
A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць (сума аліментів які не були сплачені);
Q2 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати;
An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму (постанова Верховного Суду України від 25.04.2018, справа №572/1762/15-ц).
Власного розрахунку неустойки (пені) позивач не надала, але зі змісту позову вбачається, що ОСОБА_1 при розрахунку розміру пені виходила виключно з довідки, наданої виконавчої службою, тобто обмежувалась виключно розміром заборгованості по сплаті аліментів станом на 22.04.2024.
Відповідач, у свою чергу, при поданні відзиву на позов долучив копії квитанцій, які свідчать про сплату останнім аліментних зобов'язань у спірний період. Долучені відповідачем копії квитанцій, а також витребувані за ухвалою суду інформацію, суд вважає належними та допустимим доказами у справі.
Крім того, у заяві від 29.10.2024 представник відповідача ОСОБА_4 заявив вимогу про застосування до вимог позивача строку позовної давності з огляду за те, що позивачем подано до суду позов 17.05.2024. Суд погоджується з доводами відповідача щодо застосування строку позовної давності з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу. Зокрема, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач (ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України).
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за період з 01.05.2014 по 01.04.2024, позов подано до суду 17.05.2024. Отже, до вимог за період з 01.05.2014 по 16.05.2021 має бути застосований строку позовної давності.
Однак, з цього приводу слід зауважити наступне.
Постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) на всій території України з 12.03.2020 по 30.06.2023 було встановлено карантин.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020.
«Карантинні» норми також були установлені п. 12 розділу «Прикінцевих і перехідних положень» ЦК України. Цей пункт передбачає, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання розповсюдженню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії карантину. Законодавець застосував слово «продовжується», отже, він мав на увазі, що позовна давність спливає під час дії карантину, тому останнім днем строку слід вважати перший робочий день після закінчення карантину.
Крім того, Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків давності, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК доповнено п. 19, з якого вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. У редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», п. 19 ЦК викладено в наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Ураховуючи викладене, суд вбачає підстави для застосування строку позовної давності до позовних вимог за період з 01.05.2014 по 11.03.2017 (три роки до дати встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2).
При ухваленні рішення у справі суд розглядає період з 12.03.2017 по 01.04.2024.
Як вбачається з розрахунку, наданого головним державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Чумановою Н.О., заборгованість відповідача по сплаті аліментів станом на 22.04.2024 становить 107 868,05 грн. Однак, як вже зазначалось вище, стороною відповідача було долучено докази оплати аліментних зобов'язань у спірний період, а також АТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу суду було надано відповідну інформацію.
Отже, за період з 01.03.2017 (судом для розрахунку взято за основу нарахування за повний місяць) по 01.04.2024, згідно розрахунку державного виконавця нараховано до стягнення аліменти в сумі 176 921,00 грн., натомість сума сплачених аліментів, згідно наданих суду доказів, становить 192 980,95 грн., при цьому судом також врахована сума переплати станом на 01.03.2017 у 2 670,95 грн. Таким чином, станом на 01.04.2024 навпаки мала місце переплата зі сплати аліментів у сумі 16 059,95 грн. При цьому, суд зауважує позивачу, що вона не могла не знати, що відповідач у повному обсязі сумлінно сплачує аліментні зобов'язання, оскільки надані відповідачем копії квитанцій мають позначку «аліменти».
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені за період прострочення сплати аліментів за період з 12.03.2017 по 01.04.2023 слід відмовити у зв'язку з необґрунтованістю, так як наявними матеріалами справи не доведено наявність заборгованості зі сплати аліментів у спірний період; за період з 01.05.2014 по 11.03.2017 - у зв'язку із застосуванням строку позовної давності.
Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Так як позивач при поданні позову до суду про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а у задоволенні позовних вимог їй відмовлено, суд вважає за необхідне судові витрати віднести за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 19, 76, 80, 81, 82, 89, 141, 247, 263-265, 354-355 ЦПК України, ст. 196 СК України, суд -
ухвалив:
у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Судові витрати в частині відшкодування витрат на сплату судового збору віднести за рахунок держави.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складене 29 жовтня 2024 р.
Суддя Д.М. Ніколенко