25 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 757/37643/21-ц
провадження № 61-14187ск24
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною позовною заявою, у якій просив стягнути із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 142 341,36 дол. США, у тому числі: вклад в розмірі 75 378,45 дол. США, відсотки за вкладом (9,5 % річних) в розмірі 50 891,81 дол. США та 3 % річних в розмірі 16 071,10 дол. США.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року позов задоволено частково. Стягнено із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 133 110,08 дол. США, у тому числі: вклад в розмірі 75 378,45 дол. США, відсотки за вкладом (9,5 % річних) в розмірі 50 891,81 дол. США та 3 % річних в розмірі 6 839,82 дол. США. Стягнено із АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 11 350,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року скасовано в частині стягнення відсотків за вкладом 9,5 % річних в розмірі 50 891,81 дол. США. Ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. В іншій частині судове рішення залишено без змін.
22 жовтня 2024 року Тузова В. О. , яка діє від імені АТ КБ «ПриватБанк», засобами поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року у вказаній справі.
Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд установив, що 20 лютого 2014 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали депозитний договір № SAMDNWFD007008024300 (вклад «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» (конвертований) за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Голови правління Дубілета О. В. грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі.
Параметри вкладу вказані в розділі «Дані по вкладу», а саме:
- вклад «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» (Конвертований) SAMDNWFD007008024300, оформлений 20 лютого 2014 року;
- залишок на вкладі на 26 лютого 2014 року: 74 942,0 USD (сімдесят чотири тисячі дев'ятсот сорок два долари США);
- вклад оформлюється на 6 місяців до 20 серпня 2014 року включно;
- банк відкриває ОСОБА_1 особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад;
- на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 9,5 % річних;
- проценти по вкладу зараховуються на рахунок/карту № НОМЕР_2 ;
- мінімальний строк вкладу - 6 місяців;
- період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць.
Пунктом 4 договору встановлено, що дія договору припиняється з виплатою всієї суми вкладу разом з процентами, що належать відповідно до умов договору.
По закінченню строку вкладу банк перераховує кошти з депозиту на вклад «за вимогою (пункт 6 договору).
Позивач відповідно до умови пункту 1 зазначеного договору неодноразово поповнював зазначені рахунки, а саме: 20 лютого 2014 року, 21 лютого 2014 року, 24 лютого 2014 року, 25 лютого 2014 року та 26 лютого 2014 року.
18 березня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із вимогою дострокового розірвання договору та повернення грошових коштів.
01 квітня 2014 року (лист від 01 квітня 2014 року № 20.1.0.0.0./7-20140318/1197 на вих. № 249 від 18 березня 2014 року) АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь про призупинення обслуговування клієнтів та роботу відділень Кримського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», неможливість виконання банком своїх обов'язків перед клієнтами через невизначеність статусу території Кримського півострова та її правового режиму, а також у зв'язку з відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах, що існують на території Криму. При цьому, АТ КБ «ПриватБанк» запевнив, що після врегулювання ситуації, кошти, які знаходяться на рахунках клієнтів банку, будуть в обов'язковому порядку виплачено їх власникам.
Пунктом 9 договору передбачено, що у сторін є право достроково розірвати теперішній договір, повідомивши один одного за два банківських дня до дати розірвання договору.
23 травня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» видав ОСОБА_1 довідку № 6290022, якою підтвердив, що ОСОБА_1 станом на 23 травня 2014 року має в ПАТ КБ «ПриватБанк» 7 рахунків, у тому числі: рахунок «ДЕПОЗИТ ПЛЮС», строком на 6 місяців, датою оформлення 20 лютого 2014 року, сума коштів на рахунку - 75 378,45 дол. США.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно із частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові кошти вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові кошти - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати процентів на неї, а в банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).
Аналогічний правовий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 757/36695/20-ц.
Відповідно до статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Відповідно до статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 757/1623/20-ц зазначено, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом. Закінчення строку дії договору банківського вкладу або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 уклав з АТ КБ «ПриватБанк» договір банківського вкладу та те, що позивач вніс кошти на банківський рахунок АТ КБ «ПриватБанк», а також, що банк не повернув вкладнику грошові кошти.
Відповідно до вказаного, суди обґрунтовано дійшли до висновку про наявність підстав та стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача суми вкладів, а також нарахованих 3 % річних.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Частиною першою статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Суд встановив, що позивач не надавав згоди на переведення боргу від АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договором банківського вкладу відповідно до статті 520 ЦК України.
Отже, боржник у договорі банківського рахунка - АТ КБ «ПриватБанк» був замінений на ТОВ «ФК «Фінілон» без згоди позивача.
Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов'язання і замінюється новим боржником.
Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових:
по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання;
по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.
Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
Аналогічні висновки Верховний Суд зробив у постановах від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 та від 24 травня 2023 року у справі № 756/420/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 зазначено, що відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Оскільки позивачі - фізичні особи не надавали згоди на переведення боргу від АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.
Верховний Суд у численних подібних справах за участю АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», надаючи оцінку такому ж договору про переведення боргу, сформував послідовну позицію, відповідно до якої відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
Наведені висновки застосовуються незалежно від того, дійсним чи недійсним є відповідний договір, та чи визнаний він судом недійсним. З огляду на викладене задоволення вимоги позивача про визнання спірного договору недійсним не призведе до захисту його права.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
Незгода із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Суди першої та апеляційної інстанції забезпечили відкритий та змагальний розгляд справи, в межах якого відповідач мав можливість в повній мірі реалізувати свої права на заперечення проти позову та надання відповідних доказів.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову.
При цьому вказані висновки не суперечать загальним правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров