Справа № 420/17479/24
24 жовтня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 26.08.2021 року по день її фактичної виплати, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до наказу командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » № 217 від 13.08.2021 року був звільнений з військової служби та у відповідності до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №90 від 26.08.2021 року виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року по справі №420/5547/23 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати ОСОБА_1 призначеної наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 26.08.2021 № 90 грошової компенсації за неотримане речове майно згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 відповідно до довідки розрахунку від 25.08.2021 №24 у сумі -72739,44 грн. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 призначену наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 26.08.2021 №90 грошову компенсацію за неотримане речове майно згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 відповідно до довідки розрахунку від 25.08.2021 №24 у сумі 72739,44 грн.
23.05.2024 року на картковий рахунок позивача зараховано кошти у сумі 71598,35 грн. Згідно коментарю до зарахування зазначено, що на виконання рішення №420/5547/23.
Позивач вказує, що відповідачем в порушення статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на його користь компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою від 07.06.2024 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/17479/24 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
Суд зазначає, що копію ухвали від 07.06.2024 року була надіслана та доставлена відповідачу в його електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд».
Однак, ні у визначений судом строк, ні станом на дату вирішення даної адміністративної справи відзиву на позовну заяву чи обґрунтованого клопотання про продовження строку для його подання до суду не надано.
Частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за пп. «б» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі Наказу командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » № 217 від 13.08.2021 року.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) №90 від 26.08.2021 року ОСОБА_1 з 27.08.2021 року виключено із списків особового складу та знято зі всіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року по справі №420/5547/23 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати ОСОБА_1 призначеної наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 26.08.2021 № 90 грошової компенсації за неотримане речове майно згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 відповідно до довідки розрахунку від 25.08.2021 №24 у сумі -72739,44 грн.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 призначену наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 26.08.2021 №90 грошову компенсацію за неотримане речове майно згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 відповідно до довідки розрахунку від 25.08.2021 №24 у сумі - 72739,44 грн.
23.05.2024 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року по справі №420/5547/23 виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 71598,35 грн., що підтверджується банківською випискою.
Позивач вважає, що відповідачем в порушення статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на його користь компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-III, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159) і «Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. №178).
Як передбачено у ст.ст.1 та 2 Закону №2050-III, підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або ж уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до п.2 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат), сума індексації грошових доходів громадян та заробітна плата (грошове забезпечення).
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, грошове забезпечення тощо).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі, частини його грошового забезпечення (яка не має разового характеру). При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку - військовою частиною) добровільно або ж на виконання судового рішення.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.09.2019р. у справі №522/9778/16-а та від 15.08.2019р. у справі №674/24/17, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019р. у справі №759/9631/17.
У силу вимог ст.3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку №159.
Так, згідно з п.4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (п.5 Порядку №159).
Разом із тим, правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Слід також зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Такі кошти спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.03.2023р. у справі №120/9475/21-а, від 15.10.2020р. у справі №240/11882/19, від 13.01.2020р. у справі №803/203/17 та від 22.06.2018р. у справі №810/1092/17, які також враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Таким чином, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
У той же час, спірним у даній справі є питання виплати позивачу компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати їй грошової компенсації за неотримане речове майно.
Суд звертає увагу на те, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії тощо; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата тощо); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
На виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року по справі №420/5547/23, відповідачем було нараховано та виплачено на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно у загальному розмірі - 71598,35 грн.
Суд вважає за необхідне зазначити, що право на грошову компенсацію за неотримане речове позивач набув на підставі Порядку №178.
Так, у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ст.12 Закону №2011-XII).
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене ст.9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Питання ж складу грошового забезпечення військовослужбовців вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019р. у вказаній вище справі, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням положень ч.ч.2,3 ст.9 Закону №2011-ХІІ зазначила про те, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При цьому, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема, щорічні, щоквартальні та разові додаткові види грошового забезпечення, окрім щомісячних, або ж тих, що виплачуються раз на місяць.
У контексті зазначеного, варто наголосити на тому, що компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, адже закупівля відповідного речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і, виключно при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, здійснюється виплата грошової компенсації відповідно до п.7 Порядку №178.
Тобто, компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення та фактично носить одноразовий характер.
Вказане, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки грошової компенсації за речове майно.
Установлені в межах розгляду справи фактичні обставини та зроблені судом висновки у повному обсязі спростовують наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог твердження.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії»). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії»). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги не належать до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 26.08.2021 року по день її фактичної виплати, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 24.10.2024 року.
Суддя Г.В. Лебедєва