25 жовтня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/6269/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити дії, -
Представник позивача звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.08.2024 року № 112750007237 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи, згідно записів дублікату трудової книжки, серії НОМЕР_1 , а саме зазначені в ній періоди: з 27.10.1988 року по 16.09.1997 року та періоди безробіття з 09.01.2003 по 22.01.2003 року, з 26.07.2003 по 04.08.2003 року.
В обґрунтування вимог представник позивача зазначила, що відмова відповідача у призначенні пенсії за віком є протиправною та такою, що порушує право позивача на належний соціальний захист та справедливий і гарантований державою рівень пенсійного забезпечення.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області ( відповідач 1) відзив на позовну заяву не подано.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області ( відповідач 2) відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що відповідач 2 не є належним відповідачем у справі, оскільки управління стосовно позивача неправомірних дій не допускало ( а.с.30-33).
Представником позивача подано відповідь на відзив відповідача 2 ( а.с.39-42).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
28 лютого 2024 року позивачу виповнилось 60 років ( а.с.6).
Страховий стаж позивача становить 25 років 29 днів.
19.08.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно п.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке, рішенням від 26.08.2024 року № 112750007237 ( а.с.10).
Так, у рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 27.10.1988 по 16.09.1997 згідно з записами № 1-4 дубліката трудової книжки серія НОМЕР_1 , періоди безробіття з 09.01.2003 по 22.01.2003, з 26.07.2003 по 04.08.2003, оскільки не зазначена дата видачі дубліката трудової книжки та печатка на титульній сторінці нечитабельна. Крім того, у довідці від 16.10.1999 № 232 не зазначені накази про прийняття та звільнення з роботи.
Для зарахування до страхового стажу періоду з 27.10.1988 по 16.09.1997, необхідно надати уточнюючу довідку про роботу, видану на підставі первинних документів та відповідну довідку про реорганізацію, періоду безробіття 09.01.2003 по 22.01.2003, з 26.07.2003 по 04.08 2003, необхідно надати уточнюючу довідку про період перебування на обліку та отримання допомоги в центрі зайнятості
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача 1 у призначенні пенсії за віком, а також вказуючи на протиправність не зарахування ще декількох періодів роботи до стажу, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У спірних правовідносинах із 01.01.2004 таким законом є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
Статтею 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2023 року - не менше 31 років.
Згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а період навчання підтверджується виданими навчальним закладом дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Мвнвстерства соціального захисту України від 29.07.1993 року № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Відповідно п. 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
За правилами пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (в редакції від 15.08.1990 року), яка діяла на час внесення першого запису до трудової книжки позивача, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Таким чином суд вважає, що позивач, як особа, на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для обмеження належного соціального захисту громадянина.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 275/615/17 (провадження №К/9901/768/17). Отже недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.
З огляду на вищевикладене суд наголошує, що позивач не несе відповідальності за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами.
Вищевказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та у справах № 813/782/17 від 13 червня 2018 року, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а.
Що стосується уточнюючих довідок про які згадано в оспорюваному рішенні пенсійного органу, то п. 20 Постанови № 637 встановлює: “У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників».
В даному випадку позивач звернувся за призначенням пенсії за віком, тому законодавець не вимагає ніяких уточнюючих довідок.
На підставі визначеного суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.08.2024 року № 112750007237 про відмову в призначенні пенсії позивачу за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи, згідно записів дублікату трудової книжки, серії НОМЕР_1 , а саме зазначені в ній періоди: з 27.10.1988 року по 16.09.1997 року та періоди безробіття з 09.01.2003 по 22.01.2003 року, з 26.07.2003 по 04.08.2003 року, суд зазначає наступне.
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як структурний підрозділ органу, що мав розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою ПФУ України від 25.11.2005 № 22-1 (Порядок №22-1).
Викладене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області відповідно до приписів Порядку №22-1 відсутні повноваження щодо вирішення питання зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу, а відтак вимоги до нього не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи, згідно записів дублікату трудової книжки, серії НОМЕР_1 , а саме зазначені в ній періоди: з 27.10.1988 року по 16.09.1997 року та періоди безробіття з 09.01.2003 по 22.01.2003 року, з 26.07.2003 по 04.08.2003 року.
В силу викладеного суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду також підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в сумі 605,6 грн.
Позивач просить стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. вартість яких та їх опис підтверджується: детальним описом робіт ( наданих послуг), виконаних адвокатом за Договором про надання правничої допомоги від 20.09.2024, в якому зазначені понесені судові витрати на підготовку та аналіз документів, складання адміністративного позову 4500.00 грн. , представництво інтересів позивача у суді - 3 500 грн. ( а.с. 19).
Представник відповідача 2 заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу
Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Суд зазначає, що витрати на и представництво інтересів позивача у суді в розмірі 3 500 грн., не підлягають стягненню, оскільки розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню то, суд дійшов висновку про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013, ЄДРПОУ 21318350), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А, м. Кропивницький, 25009, ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.08.2024 року № 112750007237 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи, згідно записів дублікату трудової книжки, серії НОМЕР_1 , а саме зазначені в ній періоди: з 27.10.1988 року по 16.09.1997 року та періоди безробіття з 09.01.2003 по 22.01.2003 року, з 26.07.2003 по 04.08.2003 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 605,6 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ЄДРПОУ 21318350).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН