Справа № 473/5828/24
іменем України
"28" жовтня 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі судді Лузан Л.В., розглянувши заяву судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Зубар Наталії Борисівни про самовідвід у справі №473/5828/24 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП,
встановив
в провадженні судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Зубар Н.Б. перебуває справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
24 жовтня 2024 року суддею Зубар Н.Б. було подано заяву про самовідвід, оскільки після розгляду стосовно ОСОБА_1 інших матеріалів Миколаївська обласна прокуратура звернулася зі скаргою до НАЗК, розгляд якої на даний час не завершено, в зв'язку з чим суддя не може бути неупередженою. Тому, з огляду на положення п.4 ч.1 ст.75 КПК України суддя Зубар Н.Б. просила заяву про самовідвід задовольнити.
Розглянувши заяву по самовідвід, суддя прийшов до наступного.
Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить підстав та порядку вирішення питання про відвід (самовідвід) судді, в зв'язку з чим за аналогією закону слід керуватись нормами Кримінального процесуального кодексу України.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 80 КПК України за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов'язані заявити самовідвід.
Самовідвід повинен бути вмотивованим.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені у ст.ст. 75, 76 КПК України.
Зокрема, згідно ч. 1 ст. 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:
1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;
2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;
3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;
5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
При цьому, неупередженість передбачає наявність безсторонності судді.
Європейський суд з прав людини у справі «Мироненко і Мартенко проти України» зазначив, що наявність безсторонності має визначатися відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто виявляв він упередженість або безсторонність у справі; за об'єктивним визначається, крім інших аспектів, чи забезпечували суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії» та «Ветштайн проти Швейцарії»).
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Згідно ст.ст.10,15 Кодексу суддівської етики, суддя повинен виконувати обов'язки судді безсторонньо і неупереджено. Основним обов'язком судді є неупереджений розгляд справ.
Відповідно до п.1.1, п.1.2 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 N 2006/23 суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Суддя дотримується незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення.
При цьому, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Таким чином, за змістом наведених норм заявлення суддею самовідводу є допустимим лише у випадку неможливості ухвалення суддею об'єктивного рішення у справі, тобто, ключовим моментом самовідводу є упередженість судді при розгляді справи, що ним розглядається. Проте, суддею у заяві таких обставин не наведено.
Як на підставу для самовідводу, суддя Зубар Н.Б. посилається на проведення відносно неї перевірки, що була ініційована Миколаївської обласною прокуратурою після розгляду іншої справи відносно ОСОБА_1 .
Проте, зазначене, саме по собі без надання додаткових та окремих обставин для перевірки об'єктивності та безсторонності судді Зубар Н.Б. у розгляді вищевказаного провадження не може бути беззаперечною підставою для задоволення заяви про самовідвід.
Аналогічні доводи в заявах судді Зубар Н.Б. про самовідвід вже перевірялися суддями Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, які відмовляли в їх задоволенні. При цьому, ніяких нових доводів заява не містить.
За встановленого, в задоволенні заяви про самовідвід слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 75, 80, 81, 82, 372 КПК України, суддя
у задоволенні заяви судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Зубар Наталії Борисівни про самовідвід у справі №473/5828/24 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Л.В.Лузан