Справа № 214/6172/24
2/214/3722/24
Іменем України
23 жовтня 2024 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ткаченка А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою діяльністю «Дієса» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Дієса» та просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по невиплаченій заробітній платі в сумі 39 023,63 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 144 557,76 грн., посилаючись на його звільнення з підприємства 28 серпня 2023 року та затримку відповідачем виплат при звільненні. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що 19 квітня 2021 року він був прийнятий продавцем-консультантом філії 2 Департаменту з роздрібної торгівлі в ТОВ «Дієса» на підставі наказу № 0/16/04/003 від 16.04.2021, а 07 вересня 2022 року був переведений на посаду техніка з налагодження та випробувань на підставі наказу № 0/06/09/001 від 06.09.2022. 07 березня 2023 року був переведений на посаду заступника керуючого магазином на підставі наказу № 00/07/03/001 від 07.03.2023 та 28 серпня 2023 року звільнився за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № Z00/25/08/03 від 25.08.2023. Однак в день звільнення йому не виплатили нараховану заробітну плату за частину липня 2023 року, серпень 2023 року та компенсацію за невикористану відпустку за 23 календарні дні. Він неодноразово звертався до персоналу ТОВ «Дієса» з вимогою надати відповідь щодо строків розрахунку, однак відповідь не отримав, а 12 листопада 2023 року отримав довідку про заробітну плату, однак станом на 08.07.2024 жодних виплат відповідачем не здійснено. Тому на підставі статей 116, 117 КЗпП України, виходячи із середньоденного його заробітку в сумі 785,64 грн., просить вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 18 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 24 липня 2024 року прийнято до розгляду справу, розгляд ухвалено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 10 вересня 2024 року продовжено Товариству з обмеженою діяльністю «Дієса» строк подачі відзиву на позов до п'ятнадцяти днів з дня отримання (поштовим зв'язком чи в електронній формі) відповідачем позовної заяви з додатками.
У судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у порядку, передбаченому ст. 128 ЦК України.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про розглядсправи проводити за його відсутності, на вимогах наполягає (а.с. 36).
Представник відповідача ТОВ «Дієса» звернувся до суду з відзивом на позов, в обґрунтування якого зазначено, що дійсно у відповідача перед позивачем наявна заборгованість по виплаті заробітної плати та компенсації невикористаних днів відпустки в сумі 39 011,21 грн. Звертає увагу суду на те, що положеннями ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини збройної агресії з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, як для суб'єктів господарювання так і для населення. Товариство знаходилось під дією форс-мажорних обставин, тому звернувшись до Київської торгово-промислової палати отримало Сертифікат № 3000-24-0827 від 23.04.2024, що підтверджує обставини непереборної сили (форс-мажору), як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань. У вказаному Сертифікаті визначено початок форс-мажорних обставин саме з 12 березня 2022 року, що охоплює період дії трудових відносин між сторонами, які припинені за згодою сторін. Таким чином з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «Дієса» об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі позивача. Підтвердженням скрутного фінансового становища відповідача свідчать справи про затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство (справа №910/3368/24) та розгляд заяв про банкрутство, матеріали яких розміщенні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з яких вбачається що мотивом негативних матеріальних наслідків для ТОВ «Дієса» стало саме спричинення матеріальних збитків збройною агресією (форс мажор), внаслідок чого товариство втратило можливість забезпечувати взяті на себе зобов'язання, в т.ч. по своєчасній виплаті заробітної плати. Тому просить відмовити у задоволенні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку.
У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 зазначив, що вказаний Сертифікат не є безсумнівним доказом наявності непереборних (форс-мажорних) обставин, які б звільняли відповідача від виконання обов'язку з виплати заробітної плати позивачу та від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Станом на дату звільнення позивача 28.08.2023 наявність у відповідача форс-мажорних обставин, які б звільняли його від вказаної відповідальності, жодним із сертифікатів не підтверджена. Наданий відповідачем сертифікат підтверджує звільнення його від обов'язку перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, а не у відповідних відносинах з працівником. Посилання представника відповідача на розгляд господарським судом справ про визнання відповідача банкрутом про стягнення з ТОВ «Дієса» з рф збитків у вигляді упущеної вигоди як на доказ скрутного фінансового становища відповідача безпідставне, оскільки жодні докази не дають можливості перевірити відомості про матеріальний стан відповідача, наявність коштів на його рахунках на момент звільнення позивача. До того ж відсутність коштів не звільняє роботодавця від відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП України. Крім того у зв'язку з військовою агресією рф. позивач теж перебуває під дією форс-мажорних обставин, переживає моральні потрясіння від ситуації, що склалась в Україні, однак відповідно до норм міжнародного законодавства виконує всі свої зобов'язання та неухильно дотримується законодавства. Відповідач позбавляє його права на вільне розпорядження своїм майном, змушуючи його витрачати додаткові фінансові ресурси та свій час задля отримання свого заробітку у законний спосіб. Всі спроби пояснити суду скрутне становище у Товариства є лише формальними, по заробітній платі заборгованість виникає регулярно і не залежить від форс-мажорних обставин, на які посилається відповідач, тому наполягає на задоволенні вимог.
Ураховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України та частини другої статті 247 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників процесу на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, 19 квітня 2021 року ОСОБА_1 був прийнятий продавцем-консультантом філії 2 Департаменту з роздрібної торгівлі в ТОВ «Дієса» на підставі наказу № 0/16/04/003 від 16.04.2021, 07 вересня 2022 року був переведений на посаду техніка з налагодження та випробувань філії 2 Департаменту з роздрібної торгівлі, 07 березня 2023 року був переведений на посаду заступника керуючого магазином філії 2 Департаменту з роздрібної торгівлі та 28 серпня 2023 року звільнився за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № Z00/25/08/03 від 25.08.2023 (а.с. 7-9 - копія трудової книжки, наказу).
У день його звільнення виплата всіх сум, що належили ОСОБА_1 від підприємства, роботодавцем не проведена, що ним не оспорюється - у відзиві на позов сторона відповідача визнала борг підприємства по заробітній платі перед ОСОБА_1 та не заперечула проти задоволення вимоги позивача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
Указані обставини також підтверджуються розрахунковими листками за червень 223 року, липень 2023 року, за серпень 2023 року, за вересень 2023 року, жовтень 2023 року.
У частині вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сторона відповідача зазначала, що невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталася внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан), надавши копію відповідного сертифікату Київської торгово-промислової палати,
Так, згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
За положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Вимоги частини першої статті 9 ЦК України кореспондуються з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.
Ураховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»,Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань (обов'язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.
У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов'язку виплати заробітної плати.
Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом свідчать про те, що відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ«Дієса», а внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан).
Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань.
Після початку військової агресії за певними контрагентами, в тому числі тими, що включені до плану санації, ТОВ «Дієса» отримав сертифікати, що засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які наявні в матеріалах справи.
Із долученого до матеріалів справи сертифіката №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Дієса» щодо обов'язку (зобов'язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у термін: з 12.03.2022.
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року.
Отже, унеможливлення виконання ТОВ «Дієса» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.
Суд ураховує, що у сертифікаті №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені лише 28 серпня 2023 року.
Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «Дієса» обов'язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв'язок, сертифікат №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року Київської торгово-промислово палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий ТОВ «Дієса», суд визнає належним та допустимим доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування у справі.
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, якими підтверджується, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «Дієса» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «Дієса» об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, у своїй сукупності дозволяють суду зробити висновок проте, що вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Дієса» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Ураховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог.
Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем сплачений судовий збір в сумі 1 211,20 грн. при подачі позову за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак оскільки вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, судові витрати залишаються за позивачем.
За вимогу про стягнення заробітної плати позивач звільнений на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому він підлягає стягненню з відповідача в дохід держави у сумі 1 211,20 грн.
Керуючись статями 116, 117 КЗпП України, статтями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 430 ЦПК України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою діяльністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 39 023 (тридцять дев'ять тисяч двадцять три) гривні 63 коп.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою діяльністю «Дієса» до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса», код ЄДРПОУ 36483471, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45.
Повний текст рішення складено 28 жовтня 2024 р.
Суддя А.В. Ткаченко