Справа №: 297/3625/24
25 жовтня 2024 року м. Берегово
Суддя Берегівського районного суду Закарпатської області Ільтьо І. І., розглянувши матеріали, які надійшли з Берегівського РВП ГУНП у Закарпатській області, про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровану за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживаючу в АДРЕСА_2 , із вищою освітою, одружену, не працюючу, громадянку України,
за ч.1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №544654 від 26 серпня 2024 року, 03 липня 2024 року, близько 21 год. 00 хв., ОСОБА_1 знаходячись в житлового будинку, що за адресою АДРЕСА_2 , вчинала конфлікт з чоловіком ОСОБА_2 , де ображала його поганими словами, чим вчинила психологічне насильство, що підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнала, зазначила, що дійсно того дня між нею та її чоловіком відбувалася обопільна сварка, при цьому чоловік ображав її нецензурною лайкою та погрожував фізичним насильством.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, суддя дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням судді при розгляді справи про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа), розглядаючи та вирішуючи справу про адміністративне правопорушення, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Частиною 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Так, Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до п. 3 ч. 1 Розділу І Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до п. 14 ч. 1 Розділу І Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
З огляду на вищевикладене слід зазначити, що конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди, а не прагненням розв'язати спір.
Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 03.07.2024 року, ввечері між нею та її чоловіком ОСОБА_2 за місцем їх проживання виникла сварка через виховання дітей. В ході сварки, чоловік вдарив її своєю рукою по її руці.
З пояснень ОСОБА_2 вбачається, що 03.07.2024 року, близько 21:00 год. за місцем їх проживання виникла сварка з дружиною ОСОБА_1 через виховання дітей. Він хотів з дітьми повечеряти та обговорити плани на тиждень, однак дружина йому заборонила, оскільки дітям треба було йти спати. В ході сварки, дружина ображала його нецензурною лайкою.
За наведених обставин, враховуючи те, що дії, вчинені ОСОБА_1 не досягли межі, яка б вказувала на вчинення нею виду насильства, який визначений у диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Дії ОСОБА_1 , не охоплюється диспозицією ст. 173-2 КУпАП та не є об'єктивною стороною вказаного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що в свою чергу вказує на відсутність складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, встановлюючи наявність чи відсутність адміністративного правопорушення в діях особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, даючи оцінку фактичним даним, які наявні в матеріалах справи та дослідженим в судовому засіданні обставинам справи, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в даному випадку мав місце сімейний конфлікт.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази того, що ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство відносно ОСОБА_2 та ця обставина в ході розгляду справи не підтверджена. Крім того, факт сварок і непорозумінь на побутовому ґрунті свідчить про наявність конфлікту та не підтверджує факту вчинення особою домашнього насильства.
Будь-яких доказів вини ОСОБА_1 а саме: свідків, речових доказів, показань технічних приладів та технічних засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, суду не надано. По суті, в підтвердження винуватості особи надано лише протокол про адміністративне правопорушення.
Згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 слід закрити, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. ст. 283, 284 КУпАП, суд,
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності протягом десяти днів з дня винесення постанови через Берегівський районний суд до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя Іван ІЛЬТЬО