Іменем України
28 жовтня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/768/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
Позивач: Фізична особа-підприємець Шкурат Ганна Олександрівна,
РНКОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОК-1»,
код ЄДРПОУ 40182159, вул. Бібліотечна, буд. 12, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300
Предмет спору: про стягнення 100 774,71 грн,
не викликались,
Фізична особа-підприємець Шкурат Ганна Олександрівна звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОК-1», в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 70 950,00 грн, інфляційні нарахування у розмірі 24 669, 66 грн та 3% річних у розмірі 5155,05 грн.
Процесуальні дії у справі.
У зв'язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 14.08.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 28.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду від 28.08.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 28.08.2024 о 18:20, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву є 13.09.2024.
12.09.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, який суд долучив до матеріалів, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом та судом, а спір вирішується з його урахуванням.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, шо на виконання умов договору, укладеного між сторонами в усній формі, позивач на підставі видаткових накладних поставив відповідачу товар на загальну суму 119 100,00 грн, за який останній розрахувався частково у сумі 48 150,00 грн, а розмір заборгованості становить 70 950,00 грн.
Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, з огляду на таке:
- доводи позивача, що між сторонами був укладений усний договір, не відповідають дійсності, оскільки 27.01.2022 між позивачем та відповідачем був укладений письмовий договір №27/01/2022 на поставку продукції;
- жодних первинних документів, які підтверджують постачання товару, зокрема, видаткових накладних, на які позивач посилається у позовній заяві, а також товарно-транспортних накладних, позивач суду не надав. Отже, позивач не довів факт постачання спірного товару відповідачу.
- оскільки наявність спірної заборгованості не підтверджується жодними належними доказами (первинними документами), а з боку відповідача відсутнє прострочення грошового
зобов'язання, відсутні підстави для стягнення з ТОВ «ДОК-1» 3% річних та інфляційних втрат.
Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не находило.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
У позовній заяві позивач зазначає, що між ФОП Шкурат Ганною Олександрівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОК-1» був укладений договір в усній формі, на виконання якого позивач згідно з видатковими накладними № 19, 24, 25, 27, 30 та рахунками-фактурами № 19, 24, 25, 27, 30 від 28.01.2022, 10.02.2022, 15.02.2022, 16.02.2022 та 22.02.2022, відповідно, поставив відповідачу товар - дрова загальною кількістю 207 м3 на загальну суму 119 100,00 грн.
За доводами позивача, відповідач частково оплатив вартість поставленого йому товару у сумі 48 150,00 грн, а заборгованість з його оплати становить 70 950,00 грн.
На підтвердження зазначених обставин позивач надав:
- рахунки-фактури, виставлені відповідачу, на оплату дров, а саме: №19 від 28.01.2022 у кількості 43 куб. м на суму 23 650,00 грн; №24 від 10.02.2022 у кількості 17,3 куб. м на суму 12 110,00 грн; №25 від 15.02.2022 у кількості 17,7 куб. м на суму 12 390,00 грн; №27 від 16.02.2022 у кількості 66 куб. м на суму 36 300,00 грн; №30 від 20.02.2022 у кількості 63 куб. м на суму 34 650,00 грн;
- виписку Ощадбанку з рахунку за період з 01.02.2022 по 28.02.2022, відповідно до якої відповідач перерахував позивачу кошти у загальному розмірі 48 150,00 грн, а саме: 01.02.2022 - 23 650,00 грн (призначення платежу: «оплата за дрова зг. рах. 19 від 28.01.2022 без ПДВ»); 17.02.2022 - 12 390,00 грн (призначення платежу: «оплата за дрова зг. рах. 25 від 15.02.2022 без ПДВ»); 17.02.2022 - 12 110,00 грн (призначення платежу: «оплата за дрова зг. рах. 24 від 10.02.2022 без ПДВ»).
Видаткових накладних №19, 24, 25, 27, 30, на які посилається позивач, він суду не надав.
Також позивач надав: акт звірки взаєморозрахунків №3 від 11.06.2024, згідно з яким заборгованість ТОВ «ДОК-1» перед ФОП Шкурат Г. О. становить 70 950,00 грн, проте вказаний акт не підписаний відповідачем; акт інвентаризації розрахунків з дебіторами від 11.06.2024, складений позивачем, відповідно до якого дебіторська заборгованість відповідача становить 70 950,00 грн.
Відповідач заперечує проти укладення між сторонами договору в усній формі та надав копію письмового договору №27/01/2022 від 27.01.2022 (далі - Договір від 27.01.2022), укладеного між ФОП Шкурат Г. О. (далі - Постачальник) та ТОВ «ДОК-1» (далі - Покупець), за умовами п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю продукцію: Дрова паливні (далі - Товар) за ціною 550,00 грн за 1 куб м без ПДВ, навантаження та перевезення зі складів продавця не входять в ціну товару.
Згідно з п. 2.3 Договору від 27.01.2022 Постачальник на підставі попереднього усного замовлення Покупця формує рахунок на оплату кожної конкретної поставки Товару, в якому зазначаються кількість, ціна за одиницю, загальна вартість. Рахунок на оплату Товару є підтвердженням Постачальника в прийнятті до виконання замовлення Покупця.
За умовами п. 3.3, 3.4 Договору перехід права власності і всіх ризиків на Товар (випадкового знищення або пошкодження Товару) здійснюється в момент передачі Товару від Постачальника Покупцеві, що фіксується відповідною видатковою накладною про приймання Товару. Разом з товаром Постачальник передає Покупцеві супровідну документацію: оригінал рахунку на сплату вартості Товару; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну.
Відповідач доказів сплати позивачу спірної суми заборгованості суду не надав, оскільки заперечує проти обставин поставки відповідачу спірного товар (дров).
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статей 180, 181 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписами ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Частиною 2 ст. 640 ЦК України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з ч. 1 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).
За змістом норм статті 642 ЦК України прийняття пропозиції щодо укладення договору може відбутися не лише шляхом направлення акцепту у вигляді листа (документу, що відображає повне і безумовне погодження, зазначених та відображених у оферті, істотних умов), а й шляхом вчинення дії (дій) з боку акцептанта, зміст та характер якої (яких) відповідає умовам пропозиції укласти договір.
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки законом не встановлено вимоги щодо його форми, а відтак такий договір може бути укладений як в письмовій, так і в усній формах.
Позивач стверджує про укладення з відповідачем в усній формі договору, який за своєю правовою природою є договором поставки, на підтвердження чого надав рахунки-фактури №19 від 28.01.2022, №24 від 10.02.2022, №25 від 15.02.2022, №27 від 16.02.2022, №30 від 20.02.2022 на оплату товару - дров та докази оплати відповідачем частини виставлених рахунків-фактур.
Натомість відповідач заперечує проти укладення з відповідачем договору поставки саме в усній формі, надавши при цьому копію договору №27/01/2022 від 27.01.2022, укладеного з позивачем в письмовій формі.
За умовами Договору від 27.01.2022 позивач зобов'язався поставити відповідачу дрова паливні за ціною 550,00 грн за 1 куб. м.
Надані позивачем рахунки-фактури хоча і не містять посилання на Договір від 27.01.2022, проте виставлені відповідачу після його укладення, а вказана у рахунках-фактурах №19 від 28.01.2022, №27 від 16.02.2022, №30 від 20.02.2022 ціна за 1 куб. м дров відповідає обумовленій у Договорі від 27.01.2022 ціні.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Оцінивши подані докази та застосувавши стандарт вірогідності доказів, передбачений ст. 79 ГПК України, суд вважає найбільш вірогідним, що надані позивачем рахунки-фактури були виставлені відповідачу саме на виконання умов Договору від 27.01.2022, і це спростовує доводи позивача про укладення між сторонами договору поставки в усній формі.
За твердженнями позивача, він згідно з видатковими накладними № 19, 24, 25, 27, 30 та рахунками-фактурами №19 від 28.01.2022, №24 від 10.02.2022, №25 від 15.02.2022, №27 від 16.02.2022, №30 від 20.02.2022 поставив відповідачу товар - дрова загальною кількістю 207 м3 на загальну суму 119 100,00 грн.
Разом з тим, видаткових накладних № 19, 24, 25, 27, 30 позивач суду не надав, посилаючись на їх відсутність.
При цьому відповідач не визнає факту поставки позивачем спірного товару.
Отже, насамперед у спірних правовідносинах необхідно встановити наявність/відсутність факту поставки позивачем товару (дров) відповідачу та його прийняття відповідачем.
Суд зазначає, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку постачальника з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, первинний документ, згідно з цим визначенням, має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
При цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Зі змісту ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Разом з тим, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т.ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Таким чином, учасники господарської операції можуть доводити/спростовувати факт здійснення постачання товару як первинними документи бухгалтерського обліку, так і іншими доказами.
Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі №910/5041/22 вказав, що у разі невизнання стороною факту поставки спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення поставки товару.
Позивач будь-яких належних доказів (як первинних документів бухгалтерського обліку щодо здійснення спірних господарських операцій, так і інших доказів на підтвердження здійснення поставки спірного товару відповідачу) суду не надав.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що рахунок або рахунок-фактура, що за своїми функціями є тотожними документами за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.
Отже, виставлення відповідачу рахунків-фактур з оплати товару та часткова оплата їх відповідачем не свідчать про фактичне здійснення господарських операцій з поставки спірного товару відповідачу.
Щодо наданого позивачем акта звірки взаєморозрахунків №3 від 11.06.2024 суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Таким чином, суд вважає, що акт звірки взаєморозрахунків, непідписаний уповноваженою особою відповідача, за відсутності первинних документів щодо здійснення поставки Товару на загальну суму 119 100,00 грн, не є доказом, який підтверджує таку поставку, та не свідчить про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати отриманого товару саме у розмірі 119 100,00 грн.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами поставку товару відповідачу на суму 119 100,00 грн, а отже не довів наявність у останнього заборгованості з його оплати, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права на момент звернення до суду із вимогами щодо стягнення спірної заборгованості та є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Позивач також просить стягнути з відповідача 24 669,66 грн інфляційних втрат за березень 2022 року - серпень 2024 року та 5 155,05 грн - 3% річних за період з 01.03.2022 по 01.08.2024.
У зв'язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 24 669,66 грн інфляційних втрат та 5 155,05 грн - 3% річних, нарахованих на таку заборгованість.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.
Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
До відзиву відповідач додав попередній розрахунок суми судових витрат, розмір яких становить 11 000,00 грн, у тому числі 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідач до ухвалення рішення суду не надав суду договору про надання правової (правничої) допомоги, укладеного з адвокатом, а також доказів фактичного надання адвокатом послуг з правничої допомоги та понесення інших витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідної заяви про подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду матеріали справи також не містять.
Відтак підстави для здійснення розподілу судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у суду відсутні.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун