Справа №: 398/5363/24
провадження №: 3-зв/398/18/24
Іменем України
"25" жовтня 2024 р. м. Олександрія
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді Шинкаренко І.П.,
за участі секретаря судового засідання Черткова А.О.,
розглянувши заяву судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області Москалик Вікторії Валеріївни про самовідвід у справі № 398/5363/24 (провадження № 3/398/2159/24) про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП,
21 жовтня 2024 року до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області надійшли матеріали відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Москалик В.В.
22 жовтня 2024 року суддею Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області Москалик В.В. заявлено самовідвід від розгляду справи, який обґрунтовано тим, що потерпіла по справі ОСОБА_2 працює в Олександрійському міськрайонному суді Кіровоградської області на посаді секретаря суду, тому з метою недопущення будь-яких сумнівів учасників процесу та стороннього спостерігача в об'єктивності, неупередженості та законності судді, а також запобігання конфліктних ситуацій суддя заявила самовідвід.
Учасники, які належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду справи у судове засідання не з'явились, їх неявка не перешкоджає суду у розгляді заяви.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 246 КпАП України порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у містах, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов'язкова для застосування судами як джерело права.
Європейський суд з прав людини, надаючи автономного значення поняттям, які застосовуються в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), часто розцінює справи про адміністративні правопорушення саме як «кримінальні» у розумінні норм Конвенції та за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30 січня 2015 у справі «Швидка проти України» , рішення від 09 червня 2011 року у справі «Лучанінова проти України»).
Так, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Оскільки Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить положень, якими унормовується інститут відводу (самовідводу) судді, то виходячи із системного аналізу законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, враховуючи принцип правової визначеності, який є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права, суд доходить до переконання, що при розгляді даного питання за аналогією закону слід керуватися нормами КПК України.
Положеннями ст.75 КПК України, визначено підстави відводу щодо слідчого судді, судді або присяжного у кримінальному провадженні. Однією з підстав коли суддя не може брати участь у кримінальному провадженні є наявність інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
За змістом ч.1 ст.80 КПК України, за наявності підстав, передбачених ст.ст.75, 76 КПК України, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Згідно з ч. 5 ст.80 КПК України, відвід повинен бути вмотивованим.
Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 9 КПК України є обов'язковою для застосування під час здійснення кримінального провадження, при наданні оцінки безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспекти. Зокрема, у справах «Гаусшильдт проти Данії» та «Мироненко і Мартиненко проти України» зазначено, що наявність безсторонності, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має визначатися за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. Щодо суб'єктивної складової даного поняття у справі «Гаусшильдт проти Данії» вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. При цьому, суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо нього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, його прихильносте чи уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчить про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Мироненко і Мартиненко проти України»). Зазначену позицію Європейського суду з прав людини підтримав і Верховний Суд України у справі № 5-15п12 (ухвала Верховного Суду України від 01.03.2012 року).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Згідно зі ст.ст. 10, 15 Кодексу суддівської етики суддя повинен виконувати обов'язки судді безсторонньо і неупереджено. Основним обов'язком судді є неупереджений розгляд справ.
Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23 встановлено, що суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою.
Суддя дотримується незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення.
Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
При виконанні своїх обов'язків суддя вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів.
Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді, наприклад, у судді склалося реальне упереджене ставлення до якоїсь зі сторін або судді з його власних джерел стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається; раніше при розгляді цього самого предмета спору суддя виступав як адвокат чи долучався до справи як важливий свідо; суддя чи члени його родини матеріально зацікавлені в рішенні у відповідній справі (п. 2.5. Бангалорських принципів поведінки суддів).
Суддя не повинен діяти чи дозволяти іншим діяти у такий спосіб, щоб можна було зробити висновок, що будь-хто неналежно впливає на здійснення суддею його повноважень.
Під неупередженістю прийнято розуміти відсутність упередженості, безсторонність, об'єктивність, незацікавленість, нейтральність, універсальність підходів до будь-кого, незалежно від певних ознак; це прагнення до справедливості та відсутність особистих симпатій або антипатій, непідкупність, бездоганність, моральність.
В заяві про самовідвід суддя посилається на те, що потерпіла по справі працює в Олександрійському міськрайонному суді Кіровоградської області на посаді секретаря суду, проте не наводить інших переконливих доводів, які б вказували на наявність упередженого ставлення до учасників справи про адміністративне правопорушення та які б викликали б сумнів в об'єктивності судді та відповідно виключали його участь в даному провадженні.
Верховний Суд в ухвалі від 17 липня 2020 року у справі № 826/11409/17 підкреслив, що не можуть бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Аналізуючи наведені в заяві про самовідвід слідчого судді обставини на предмет їх відповідності вищенаведеним положенням кримінального процесуального законодавства, суд вважає, що заява про самовідвід не містить обґрунтованих та беззаперечних підстав, передбачених ст. 75 КПК України, які б свідчили про неможливість розгляду цієї справи суддею Москалик В.В.
Перебування потерпілої ОСОБА_2 на посаді секретаря суду Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області саме по собі не свідчить про упереджене ставлення судді до сторін (учасників) справи про адміністративне правопорушення і не перешкоджає участі судді Москалик В.В. у розгляді зазначеної справи.
Будь-яких інших, визначених законом підстав для самовідводу судді в ході розгляду заяви про самовідвід, судом встановлено не було.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви про самовідвід судді Москалик В.В. слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 75, 80, 372 КПК України, суд,
У задоволенні заяви судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області Москалик Вікторії Валеріївни про самовідвід у справі № 398/5363/24 (провадження № 3/398/2159/24) про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.П. Шинкаренко