Справа № 367/4588/21
Провадження №2/367/913/2024
Іменем України
24 вересня 2024 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравчук Ю.В.,
за участю:
секретаря судових засідань - Яцуна А.О.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Кінащук Вікторія Сергіївна про визнання недійсним договору дарування частки у праві власності на квартиру, -
22 червня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Кінащук Вікторія Сергіївна про визнання недійсним договору дарування частки у праві власності на квартиру.
09 липня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20 березня 2024 року клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» про залучення правонаступника позивача - задоволено, замінено позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» (адреса: 02121, м. Київ, Харківське шосе, буд. 201/203, літера 2А, офіс 602, ЄДРПОУ 43577608) у цивільній справі №367/4588/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Кінащук Вікторія Сергіївна про визнання недійсним договору дарування частки у праві власності на квартиру.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» просить визнати недійсним договір дарування частки у праві власності на квартиру від 27 лютого 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Кінащук Вікторією Сергіївною за номером № 351 від 27 лютого 2021 року, з моменту його укладення та стягнути судові витрати.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 08 жовтня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір № 77.1/AA-00060.07.2 за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на купівлю автомобіля на загальну суму 26 095,62 доларів США на строк до 01.10.2013 року на умовах визначених договором, тобто щомісячного погашення кредиту та відсотків у розмірі 12,5 % річних у строки, визначені у договорі.
Позивач стверджує, що на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 77.1/АА-00060.07.2, який зобов'язався солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за виконання зобов'язань ОСОБА_5 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року у справі № 2610/22464/2012 позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 - задоволено. Стягнуто на користь ПАТ «Родовід Банк» солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору № 77.1/AA-00060.07.2 від 8 жовтня 2007 року в сумі 1 831 617,77 грн., що в еквіваленті у доларах США за курсом НБУ станом на 07 серпня 2013 року становить 229 152,73 доларів США; та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 219,00 грн. Крім того зазначає, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15 січня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру пені, що підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк», а саме зменшено розмір пені, що підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» з 186 399,43 доларів США, що еквівалентно 1 489 890,62 грн. до 24 540,18 доларів США, що еквівалентно 196 149,66 грн., в іншій частині рішення залишено без змін.
Позивач звертає увагу суду, що додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року зазначено складові кредитної заборгованості, а саме: по тілу кредиту та відсоткам складала - 39982,92 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку 07 серпня 2013 року становить - 319 583,48 грн.; пеня за період 07.08.2012 - 07.08.2013 років - 1489890,62 грн.; сума 3% річних - 22143,67 грн. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 травня 2015 року скасовано додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року та у задоволенні заяви представника ПАТ "Родовід Банк" про ухвалення додаткового рішення - відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року роз?яснено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15 січня 2014 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року змінено в частині визначення розміру пені, що підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк». Зменшено розмір пені, що підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» з 186 399,43 доларів США, що еквівалентно 1 489 890 грн. 62 коп. до 24 540,18 доларів США, що еквівалентно 196 149 грн. 66 коп., відповідно загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» зменшується на 161 859 доларів 43 центи США, що еквівалентно 1 293 740 грн. 96 коп. Вказаним судовим рішенням підтверджується, що сума заборгованості стягнута з відповідачів на користь позивача становить 67 293,30 доларів США, еквівалент станом на 07 серпня 2013 року 537 876, 81 грн. (229 152, 73 доларів США, еквівалент 1 831 617, 77 грн. зменшено на 186 399, 43 доларів США, еквівалент 1 489 890,62 грн. ).
22 жовтня 2015 року Шевченківським районним судом міста Києва було видано виконавчі листи по справі № 2610/22464/2012.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 року заяву представника ПАТ «Родовід Банк» про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання задоволено.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року задоволено заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про заміну сторони стягувача на його правонаступника, та замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів № 2610/22464/2012 виданих Шевченківським районним судом міста Києва від 22 жовтня 2015 року по справі за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості з ПАТ «Родовід Банк» на його правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал».
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2020 року у справі № 2610/22464/2012 задоволено заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
16 лютого 2021 року приватним виконавцем Чучковим Михайлом Олександровичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64533023 на підставі виконавчого листа № 2610/22464/2012 від 31.07.2020 року.
3 метою забезпечення реального виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року у справі № 2610/22464/2012 було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.
26 лютого 2021 року приватним виконавцем Чучковим Михайлом Олександровичем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», (заява стягувача про повернення виконавчого документа без подальшого виконання вх. № 338 від 26.02.2021 року). Позивач звертає увагу суду, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року у справі № 2610/22464/2012 про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 - залишається невиконаним. Позивач вказує, що внаслідок моніторингу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, стягувачу стало відомо, що 27 лютого 2021 року (тобто відразу на наступний день після винесення постанови про повернення виконавчого листа) між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування 1/2 частки у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кінащук В.С. номер: 351.
Позивач вважає, що внутрішня воля сторін договору дарування від 27 лютого 2021 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони вчинили фіктивний правочин, знаючи наперед, що він не буде виконаний, тобто мали інші цілі, ніж передбачені правочином.
Позивач просить врахувати, що відповідач відчужив майно відразу на наступний день після зняття арешту, майно відчужене на підставі безвідплатного договору, майно відчужене на користь близького родича, після відчуження спірного майна у відповідача може бути відсутнє майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Сукупність наведених обставин, на переконання позивача, доводить той факт, що відповідач-1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення від виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року у справі №2160/22464/2012.
Таким чином, на переконання позивача, відповідачі уклали фраудаторний правочин (який вчинений боржником на шкоду кредитору), оспорюваний договір за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням ч.1 та ч.5 ст. 203 ЦК України, що, за правилами ст. 215 цього Кодексу, є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
11 листопада 2021 року надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_2 , в якому представник просила відмовити в задоволенні позову, мотивуючи тим, що ТОВ "Вердикт Капітал" не має правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 2610/22464/2012 від 12.08.2013 року. Обґрунтовуючи відзив, представник зазначає, що 08.10.2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір № 77.1/AA-00060.07.2, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на купівлю автомобіля на загальну суму 26095,62 доларів США на строк до 01.10.2013 року на умовах, визначених договором, тобто щомісячного погашення кредиту та відсотків у розмірі 12,5% річних у строки, визначені у договорі.
Представник відповідача стверджує, що на забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором, між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 77.1/AA-00060.07.2, який зобов?язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за виконання зобов?язань ОСОБА_5 .
Також зазначає, що 12.08.2013 року Шевченківським районним судом міста Києва у справі № 2610/22464/2012 було постановлено рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_5 та поручителя ОСОБА_2 заборгованість. Крім того, 30.09.2019 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва задоволено заяву ТОВ "Вердикт Капітал" про заміну сторони стягувача на його правонаступника, та замінено стягувача з ПАТ "Родовід Банк" на його правонаступника (нового кредитора) ТОВ "Вердикт Капітал" у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів № 2610/22464/2012, виданих Шевченківським районним судом м. Києва від 22 жовтня 2015 року по справі за позовом ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
У листопаді 2019 року ТОВ "Вердикт Капітал" звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з заявою про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Представник відповідача звертає увагу суду, що 14.01.2020 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва суду у справі № 2610/22464/2012 було поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання про стягнення заборгованості солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_2
28.07.2021 Київським апеляційним судом було ухвалено постанову у справі № 2610/22464/2012, якою ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14.01.2020 року скасовано в частині поновлення ТОВ «Вердикт Капітал» строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2
Представник відповідача звертає увагу суду, що Київським апеляційним судом було встановлено, що ТОВ «Вердикт Капітал» не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку подання виконавчого листа до виконання про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості. Суд зазначив, що відсутні підстави для задоволення заяви нового кредитора (ТОВ «Вердикт Капітал») про поновлення пропущеного строку для пред?явлення для виконання виконавчого листа відносно ОСОБА_2 .
Таким чином, вважає, що новий кредитор в особі ТОВ «Вердикт Капітал» 28.07.2021 року втратив право пред'являти до ОСОБА_2 будь-які вимоги про стягнення з нього за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 2610/22464/2012 від 12.08.2013 року, та немає необхідності доказувати цей факт, через встановлення його постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2021 у справі № 2610/22464/2012.
Представник відповідача зазначає, що позивач безпідставно зазначає про фіктивність договору дарування від 27 лютого 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Кінащук В.С. за № 351, укладеного між ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_4 .
Представник відповідача стверджує, що позивачем не доведено відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки та факт введення стягувача в оману.
Звертає увагу суду, що на час укладення договору дарування жодних обтяжень на нерухоме майно боржника накладено не було, подарована квартира не була іпотечним майном у кредитному зобов'язанні, а відтак договір було укладено правомірно.
Представник відповідача зазначає, що для визнання правочину фіктивним має бути наявним умисел в усіх сторін правочину.
Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову.
19 січня 2022 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач зазначає, що відповідач у відзиві зазначив доводи, які не пов'язані з позовними вимогами, оскільки, на переконання позивача, будь-які питання на стадії виконання рішення не впливають на обґрунтованість позовних вимог, так як обставина відчуження квартири боржником після винесеного рішення про стягнення боргу залишиться незмінною. Як стверджує позивач, внутрішня воля сторін оспорюваного договору дарування не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони вчинили фіктивний правочин, знаючи наперед, що він не буде виконаний, тобто мали інші цілі, ніж передбачені правочином, а тому просив позов задовольнити.
28 січня 2022 року надійшли письмові пояснення, в яких представник відповідача зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту його прав не призведе до їх поновлення, адже оскаржуваним договором дарування жодним чином не порушуються його права, так як виконавчий документ не може бути знову пред'явлений до виконання, а отже, і на квартиру не може бути накладено арешт. Позивач стверджує, що задоволення позову призведе лише до повернення реєстрації права власності на частину квартири за відповідачем. Крім того, виконавчі провадження за виконавчим листом № 2610/22464/2012 не можуть бути знову розпочаті, а тому відповідач не буде позбавлений права укласти будь-які інші договори на реалізацію своїх майнових прав на частку спірної квартири. Позивач наголошує, що укладення самого оспорюваного договору не спрямоване на встановлення кредитору перешкод у виконанні рішення суду, адже самі перешкоди у виконанні рішення суду виникли виключно в результаті дій самих кредиторів, а саме пропуску строку для звернення з виконавчим листом до виконання.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити.
Представник відповідача та відповідачі в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч.ч.1,5 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання; обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року у справі №2610/22464/2012 позов Публічного акціонерного товариства “Родовід Банк» до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено, стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства “Родовід Банк» солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору № 77.1/АА-00060.07.2 від 08 жовтня 2007 року в сумі 1 831 617 (один мільйон вісімсот тридцять одна тисяча шістсот сімнадцять) грн. 77 коп., що в еквіваленті у дол. США курс НБУ станом на 07.08.2013 року становить 229 152, 73 (двісті двадцять дев'ять тисяч сто п'ятдесят два) дол. США 73 цента.
Рішення оскаржувалось в апеляційному порядку та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 - задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року - змінено в частині визначення розміру пені, що підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Родовід банк». Зменшено розмір пені що підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Родовід банк» з 186 399, 43 доларів США, що еквівалентно 1 489 890 грн.62 коп. до 24 540, 18 доларів США, що еквівалентно 196 149 грн. 66 коп., в інший частині рішення суду залишено без зміни. 22.10.2015 року на виконання зазначеного рішення суду стягувачу було видано виконавчі листи. При зверненні до суду з позовом представник позивача зазначив, що до ТОВ «Дебт Форс» перейшло право вимоги за кредитним договором №77.1/АА-00060.07.02 від 08.10.2007 року та відповідно щодо виконання зазначених вище рішень судів. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2019 року по справі №2610/22464/2012 замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів № 2610/22464/2012, виданих Шевченківським районним судом м. Києва від 22 жовтня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості з Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал".
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.01.2020 року по справі № 2610/22464/2012 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, заінтересовані особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , по цивільній справі № 2610/22464/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено. Ухвалено видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" дублікат виконавчого листа №2610/22464/2012 про стягнення на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заборгованості по кредитному договору №77.1/АА-00060.07.2 від 08 жовтня 2017 року в сумі 537 876,81 грн., що в еквіваленті у доларах США (799,3000 грн. = 100 доларів США) курс НБУ станом на 07.08.2013р. становить 67 293,30 доларів США., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 219,00 грн. Поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" строк для пред'явлення виконавчого листа №2610/22464/2012 про стягнення на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заборгованості по кредитному договору №77.1/АА-00060.07.2 від 08 жовтня 2017 року в сумі 537 876,81 грн., що в еквіваленті у доларах США (799,3000 грн. = 100 доларів США) курс НБУ станом на 07.08.2013р. становить 67 293,30 доларів США., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 219,00 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Романцовою Тетяною Володимирівною - задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2020 року - скасовано в частині поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання та видачу дублікату виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.08.2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено. Замінено стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749, юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, 5-Б) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (код ЄДРПОУ 43577608, місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, 201/203, літера 2А, оф. 602) у виконавчому провадженні №64510586 з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.08.2013 року у справі №2610/22464/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором щодо боржника ОСОБА_5 . Ухвала набрала законної сили.
Зазначеною ухвалою суду не було замінено стягувача щодо примусового виконання рішення суду в частині боржника ОСОБА_2 .
Також, судом встановлено, що 18 лютого 2013 року між ОСОБА_8 (далі- продавець), з однієї сторони від імені якої на підставі довіреності посвідченої приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Перестою Я.О. від 08.11.2022 року за реєстровим № 2177, діє ОСОБА_9 , та ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (далі-покупці), з другої сторони укладено договір купівлі- продажу квартири. Відповідно до п.1 вищевказаного договору продавець передає (продає) в цілому належну їй на праві власності квартиру у власність покупців, а покупці приймають від продавця (купують) у спільну часткову власність (по частці кожен) квартиру за АДРЕСА_2 , і оплачує вартість за ціною та у порядку, передбаченому договором.
Крім того, судом встановлено, що 27 лютого 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування частки у праві власності на квартиру. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Кінащук В.С. та зареєстровано в реєстрі за №351.
Відповідно до п.1.1. вищевказаного договору ОСОБА_2 передає у власність своїй дружині ОСОБА_4 безоплатно частку у праві власності на квартиру за номером АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 1.2 вищевказаного договору частка у праві власності на квартиру належить Дарувальнику на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Лагодою О.С. 18.02.2013 року за реєстровим номером № 171.
Відповідно до п. 1.4. вищевказаного договору дар сторони оцінюють в суму 300 000 (триста тисяч) гривень 00 копійок.
Відповідно до п. 4.1 вищевказаного договору вимоги щодо змісту й правових наслідків договору, що укладається, сторонам нотаріусом роз'яснено. Сторони підтверджують, що цей договір не носить фіктивного характеру та удаваного правочину.
Відповідно до п. 4.3 вищевказаного договору цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та є укладеним з моменту такого посвідчення.
Відповідно до п.4.4 право власності на дарунок у Обдарованого/ної виникає з моменту прийняття дарунку та підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, квартира, загальною площею, 75 кв. м, житловою площею 42, 7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , належить на власності ОСОБА_4 , зокрема, частка на підставі договору дарування від 27 лютого 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області за реєстровим № 351.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII(далі - Закон України «Про виконавче провадження»). Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Разом з тим, відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55); обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства (пункт 9 частини другої статті 129); суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (частини перша, друга статті 129-1). Конституційний Суд України послідовно наголошує у своїх рішеннях на зобов'язанні держави забезпечувати конституційні права і свободи: - «конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі» (абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012);
- «держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини» (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016). Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).
Обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2018 року № 2-р (ІІ)/2019).
З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов'язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі «Shmalko v. Ukraine» від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі «Fuklev v. Ukraine» від 07 червня 2005 року, § 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі «Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine» від 15 жовтня 2009 року).
Таким чином, визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Відповідно до положень частини четвертої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження», укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу у процесі приватизації майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру боржників.
В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними правочинами.
Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Порядок вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, спрямований на розв'язання суто процесуальних суперечок та здійснення судового контролю за ключовими аспектами виконавчого провадження, при цьому спір, що існував між боржником та стягувачем, вже вирішений судовим рішенням, що виконується. Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Між тим, фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 08 червня 2022 року по справі № 2-591/11 (провадження 14-31цс21).
Як вбачається з долученої позивачем до позовної заяви інформації про виконавче провадження від 06 червня 2021 року, 16 лютого 2021 року приватним виконавцем Чучковим Михайлом Олександровичем за заявою стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» було відкрито виконавче провадження № 64533023, боржник - ОСОБА_2 , на підставі виконавчого листа від 31.07.2020 №2610/22464/2012. 16.02.2021 в межах даного виконавчого провадження накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.
Відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 26 лютого 2021 року, винесеної у виконавчому провадженні № 64533023, виконавчий лист №2610/22464/2012 від 31 липня 2020 року повернуто стягувачу на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа без подальшого виконання від 26.02.2021 №338.
Крім того, з інформації про виконавче провадження від 06 червня 2021 року, видно, що виконавче провадження № 64533023, яке було відкрите на підставі виконавчого листа № 2610/22464/2012 від 31 липня 2020 року, є завершеним.
Таким чином, судом під час розгляду справи встановлено, що на час укладення оспорюваного договору дарування не було відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_2 з примусового виконання рішення суду у справі №2610/22464/2012.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з частиною першою, п'ятою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Положеннями статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц виклала висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну правову норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, зокрема, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або унеможливлення виконання судового рішення.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)). При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.
Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19),постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)). Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України). Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14,постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).
Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)). Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)). Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину. Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що: «очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків. Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах».
Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважив, що: цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису; недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб; зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить у правомоченій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом; мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована. Вказані висновки вказані у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23). Однак, як вбачається з інформації про виконавче провадження від 06 червня 2021 року, виконавче провадження № 64533023, яке було відкрито 16 лютого 2021 року приватним виконавцем Чучковим Михайлом Олександровичем, завершено 26 лютого 2021 року.
Також, судом встановлено, що з 26 лютого 2021 року до моменту розгляду справи судом, стосовно боржника ОСОБА_2 не були відкриті інші виконавчі провадження щодо виконання рішення суду у справі №2610/22464/2012.
Відповідно, спірний договір дарування від 27 лютого 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області за реєстровим № 351, вчинений ОСОБА_2 у період, коли виконавче провадження № 64533023 було завершено та виконавчий лист № 2610/22464/2012 від 31.07.2020 повернутий стягувачу за його заявою, а тому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним, оскільки ознак фраудаторного правочину не вбачається.
Таким чином, боржник є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки та зазначене дає підстави для висновків про те, що оспорюваний правочин був укладений не з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_2 , оскільки виконавче провадження № 64533023 було завершено 26 лютого 2021 року, та до моменту розгляду даної справи судом, не були відкриті інші виконавчі провадження щодо виконання рішення суду у справі №2610/22464/2012 стосовно боржника ОСОБА_2 .
Отже, виходячи з вищевикладеного, вбачається відсутність підстав, які б свідчили, що оскаржуваний правочин може вважатися фраудаторним, оскільки відсутні обставини, що дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають за наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 12, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Кінащук Вікторія Сергіївна про визнання недійсним договору дарування частки у праві власності на квартиру.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Кравчук