15 жовтня 2024 рокуСправа № 495/3611/20
Номер провадження 2/495/352/2024
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Братків І. І.,
за участю секретаря судових засідань Райти Е. І.,
позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,
представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом адвоката Єфименко Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Білгороді-Дністровському цивільну справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна нажитого у шлюбі та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, суд
24.06.2020 ОСОБА_1 звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна нажитого у шлюбі, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:
1) визнати спільною сумісною власністю подружжя майно, а саме:
- 63/100 частин, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 128.7 кв. м., житловою площею - 70 кв. м.;
- земельну ділянку кадастровий номер: 5110300000:01:002:0465, загальною площею - 0,0467 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 32/200 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею - 361.2 кв. м., житловою площею - 165,5 кв. м;
- автомобіль «RENAULT TRAFIC» 2011 року випуску, білого кольору, об'єм двигуна 1995 см. куб., державний номер НОМЕР_1 ;
- автомобіль «FORD TRANSIT CUSTOM» 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 білого кольору, об'єм двигуна 2198 см. куб державний номер BH4042ІО;
- автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» 1984 року випуску, білого кольору об'єм двигуна 1780 см.куб;
- автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» 1991 року випуску сірого кольору, об'єм двигуна 1900 см. куб.
- автомобіль «FIAT DOBLO» 2009 року випуску сірого кольору, об'єм двигуна 1248 см. куб.
2) здійснити поділ майна, визнавши право власності за ОСОБА_1 на наступне нерухоме майно:
- 63/200 частин, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 128,7 кв. м., житловою площею - 70 кв. м.;
- 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:01:002:0465, загальною площею - 0,0467 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 32/400 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею - 361,2 кв. м.. житловою площею - 165,5 кв. м; який складається з житлового будинку «А». загальною площею - 258,4 кв. м., житловою площею - 111,8 кв. м; житлового будинку «Б», загальною площею - 102,8 кв. м., житловою площею - 53.7 кв. м.; підвалу «Г», сараїв «Д» «Л», сарай - гараж «К», сарай - літня кухня «О», споруди № 1,2, гаражі «М», «П», «Р», за адресою: АДРЕСА_2 ;
3) визнати право власності за ОСОБА_1 на наступне рухоме майно:
- автомобіль « RENAULT TRAFIC» 2011 року випуску, білого кольору, об'єм двигуна 1995 см. куб. vin VF1FLAHAHBY 391812, державний номер НОМЕР_1 ;
- автомобіль «FORD TRANSIT CUSTOM» 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 білого кольору, об'єм двигуна 2198 см. куб державний номер BH4042ІО.
4) автомобілі «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» 1984 року випуску, білого кольору об'єм двигуна 1780 см.куб та автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» 1991 року випуску, сірого кольору, об'єм двигуна 1900 см. куб., автомобіль «FIAT DOBLO» 2009 року випуску, сірого кольору, об'єм двигуна 1248 см. Куб - залишити у власності відповідача, ОСОБА_2 .
5) уразі задоволення позову, стягнути з відповідача на користь позивача усі понесені судові витрати.
Свою позицію позивач обґрунтовувала тим, що позивач перебувала у законному шлюбі з ОСОБА_2 /відповідачем/. Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.11.2020 (справа № 495/4134/20) шлюб між сторонами був розірваний.
Від цього шлюбу сторони мають двох синів: ОСОБА_3 , 2007 року народження та ОСОБА_4 , 2014 року народження.
Як зазначає позивач, діти проживають разом з нею, на підтвердження цього є довідка з ЖЕКу.
З чоловіком шлюбні відносини не склалися. Позивач зауважує, що відповідач не поважає її, як жінку, як мати, принижує її перед дітьми. Забороняє працювати, спілкуватися з іншими людьми, виходити з дому. Проживає з ними коли хоче, часто відсутній без пояснень вдома.
За період шлюбу позивачем та відповідачем було нажито майно:
1. Автомобіль RENAULT TRAFIC 2011 року випуску, білого кольору, об'єм двигуна 1995 см.куб. державний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований на ім'я чоловіка.
2. Автомобіль FORD TRANSIT CUSTOM 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 білого кольору,об'єм двигуна 2198 см.куб державний номер НОМЕР_3 зареєстрований на ім'я чоловіка.
3. Автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER 1984року випуску, білого кольору, об'єм двигуна 1780см.куб, зареєстрований на ім'я чоловіка.
4. Автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER 1991 року випуску, сірого кольору об'єм двигуна 1900 см.куб, зареєстрований на ім'я чоловіка.
5. Нерухоме майно, а саме 63/100 частин, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 128,7 кв.м що містять глинобитний будинок літера «А» літня кухня літера «В» сарай літера «Г», гараж літера «Є», убиральня літера «Ж») право власності на яке набуто на підставі рішення Б-Дністровського суду від 03.03.2014 та зареєстровано належним чином за № 11807898 від 21.03.2014 районним управлінням юстиції України в Одеській області.
6. 3емельна ділянка кадастровий номер 5110300000:01:002:0465 площею 0,0467 га, (дата реєстрації 01.06.2010, зареєстрована відділом Держкомзему у м. Білгород-Дністровський) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
7. Нерухоме майно - житловий будинок, а саме 32/100 частин (загальної площі 361,2 кв.м., житлова 165,5 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 , які належать відповідачу на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 24.06.2017.
8. Нерухоме майно, 19/100 квартири за адресою: АДРЕСА_3 (загальною площею 93,4кв.м) підстава рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 19.03.2008, яке зареєстровано належним чином 13.05.2008.
Це все майно було придбано у період шлюбу, на спільні кошти.
Оскільки спроби домовитися про поділ майна закінчувалися сварками та погрозами з боку чоловіка щодо позивача, у позивача виникла тверда впевненість в тому, щоб поділити майно, яке було нажито в шлюбі та визначити власну частку та вступити у законні права щодо володіння, користування та розпорядження майном.
Правом подання відзиву відповідач ОСОБА_2 не скористався.
11.12.2020 від представника відповідача, адвоката Бережної Т.Г. надійшла заява про поновлення процесуального строку для подачі зустрічного позову. Заява мотивована тим, що ухвала про відкриття провадження була отримана відповідачем 02.10.2020, таким чином відзив на позов відповідач мав подати до 19.10.2020. Разом з тим, вказаний строк відповідачем був пропущений з поважних причин, а саме: через перебування адвоката Бережної Т.Г. у відпустці з 04.10.2020 по 09.11.2020.
11.12.2020 від відповідача надійшла зустрічна позовна заява про визнання майна особистою приватною власністю.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що, на думку позивача за зустрічним позовом /відповідача за первісним/, на даний час відсутнє майно, набуте сторонами у шлюбі, яке б підлягало поділу між відповідачем та ОСОБА_1 . Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.11.2020 шлюб між сторонами розірвано.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права спільної сумісної власності на 32/200 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 361.2 кв.м., житловою площею 165.5 кв.м.
Вказані вимоги не можуть бути задоволені, так як 32/200 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 361.2 кв.м., є особистою приватною власністю позивача за зустрічним позовом /відповідача за первісним/, оскільки набуті ним за кошти, які належали йому особисто на підставі договору дарування грошових коштів.
Відповідно до договору дарування грошових коштів від 12.06.2017, ОСОБА_5 , яка є дарувальником, подарувала, ОСОБА_2 , а він прийняв у дар, грошові кошти на придбання нерухомого майна: 32/200 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) Євро.
Таким чином вказане майно, придбане за рахунок коштів, які належали позивачу за зустрічним позовом /відповідачу за первісним/ особисто, у зв'язку з чим на нього не поширюється правовий режим спільного сумісного майна подружжя.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права спільної сумісної власності на 19/100 частин шестикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Вказане нерухоме майно було відчужене нами кілька років тому в період шлюбу про, що добре відомо ОСОБА_1 , у зв?язку чим позов у цій частині також не підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності за останньою на автомобілі: Renault trafic 2011 року випуску, білого кольору, об?єм двигуна 1995 см. куб, держаний номер НОМЕР_4 ; Ford transit custom 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, об?єм двигуна 2198 см.куб., державний номер НОМЕР_5 .
Вказані вимоги не можуть бути задоволені оскільки зазначені транспортні засоби є особистою приватною власністю позивача за зустрічним позовом /відповідача за первісним/, оскільки набуті ним за кошти, які належали йому особисто на підставі договору дарування грошових коштів. Відповідно до договору дарування грошових коштів від 25.10.2016, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дарувальником, подарувала ОСОБА_2 , а він прийняв у дар, грошові кошти на придбання автомобіля Renault trafic 2011 року випуску, білого кольору, об?єм двигуна 1995 см. куб, vin НОМЕР_6 , у розмірі 10000,00 (десять тисяч) Євро.
Відповідно до договору дарування грошових коштів від 05.01.2020, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дарувальником, подарувала, ОСОБА_2 , а він прийняв у дар, грошові кошти на придбання автомобіля Ford transit custom 2015 року випуску. номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, об?єм двигуна 2198 см.куб., у розмірі 15000,00 (п?ятнадцять тисяч) Євро.
Таким чином, усе вище перелічене рухоме та нерухоме майно, придбане за рахунок коштів. які належали особисто позивачу за зустрічним позовом /відповідачу за первісним/, у зв?язку з чим на нього не поширюється правовий режим спільного сумісного майна подружжя, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині слід відмовити.
Крім того слід зазначити, що до позову ОСОБА_1 долучено довідку з територіального сервісного центру 5143 МВС в Одеській області від 13.02.2020 року, відповідно до якої на ім'я ОСОБА_2 зареєстровано 5 транспортних засобів, окрім Renault trafic 2011 року випуску, білого кольору, об?єм двигуна 1995 см. куб, держаний номер НОМЕР_7 ; Ford transit custom 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_8 , білого кольору, об?єм двигуна 2198 см. куб.. державний номер НОМЕР_9 згідно вказаної довідки зазначені ще: VOLKSWAGEN TRANSPORT, 1984 року випуску, білого кольору, об?єм двигуна 1780 см.куб., VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 1991 року випуску, сірого кольору, об?єм двигуна 1900 см. куб., FIAT DOBLO. 2009 року випуску, сірого кольору, об?єм двигуна 1248 року випуску, однак вказана інформація не є актуальною, оскільки зазначені транспортні засоби вже тривалий час ОСОБА_2 не належать, у зв?язку з чим не можуть вважатися майном, яке підлягає поділу між ним та ОСОБА_1 .
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права спільної сумісної власності на 63/200 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 128.7 кв. м., житловою площею 70 кв. м; 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:01:002:0465, загальною площею 0.0467 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказані вимоги не можуть бути задоволені так як 63/200 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:01:002:0465, загальною площею 0.0467 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є особистою приватною власністю позивача за зустрічним позовом /відповідача за первісним/, оскільки набуті ним за кошти, які належали йому особисто на підставі договору дарування грошових коштів.
Так, відповідно до договору дарування грошових коштів від 27.02.2014 ОСОБА_5 , яка є дарувальником, подарувала ОСОБА_6 , а він прийняв у дар, грошові кошти на придбання нерухомого майна: 63/200 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:01:002:0465, загальною площею 0.0467 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 15000,00 (п?ятнадцять тисяч) Євро.
Тривалий час мати позивача за зустрічним позовом /відповідача за первісним/, ОСОБА_5 , працювала в Італії та більш ніж 10 років поспіль надсилала йому грошові кошти у Євро валюті, які дарувала ОСОБА_2 на придбання рухомого та нерухомого майна, на підтвердження вказаних доводів долучає в якості відповідних доказів позову копії документів про грошовий переказ коштів ОСОБА_5 на ОСОБА_7 .
Окрім того, в період з грудня 2012 року мати, ОСОБА_5 , впродовж кількох років відкривала депозитні рахунки в Приватбанку, та розміщувала на них грошові кошти у євро валюті та гривні. Вказані грошові кошти, мати, впродовж тривалого часу заощаджувала, накопичувала та дарувала ОСОБА_2 на придбання нерухомого та рухомого майна, а у тому числі й майна, яке ОСОБА_1 просить визнати спільним сумісним майном подружжя та визнати за нею право власності на частину цього майна.
Відповідно до виписки за договором «Депозит плюс», ідентифікатор рахунку: 26359622796071, вбачається, що ОСОБА_5 , 16.12.2013 відкрила депозитний рахунок № НОМЕР_10 та поклала на депозит 10000,00 євро, вказану суму ОСОБА_5 зняла з рахунку 27.02.2014 року, оскільки в цей період вона мала намір подарувати ОСОБА_2 кошти на придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та у зв'язку з цим вказані кошти вона зняла з рахунку задля того, щоб зібрати необхідну відповідну суму коштів та подарувала ОСОБА_2 , що й було зроблено та підтверджується випискою з банківською з банківського рахунку та договором дарування грошових коштів, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Виписки із зазначених рахунків за депозитними договорами на підтвердження вказаних доводів позивач за зустрічним позовом /відповідач за первісним/ долучає в якості відповідних доказів до позову.
Також долучає з якості доказів до позову копії договорів дарування грошових коштів ОСОБА_5 на ім'я позивача за зустрічним позовом /відповідача за первісним/, якими підтверджуються факти придбання майна, яке ОСОБА_1 просить визнати спільним сумісним майном подружжя та визнати за нею право власності на частину цього майна, за його особисті кошти.
У зв'язку з вищевикладеним ОСОБА_2 просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна нажитого у шлюбі у повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:
- 63/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 128.7 кв. м., житловою площею 70 кв. м;
- земельну ділянку кадастровий номер 5110300000:01:002:0465, загальною площею 0.0467 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 32/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 361.2 кв.м., житловою площею 165.5 кв.м.;
- автомобіль Renault trafic 2011 року випуску, білого кольору, об?єм двигуна 1995 см. куб. держаний номер НОМЕР_1 ;
- автомобіль Ford transit custom 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, об'єм двигуна 2198 см.куб., державний номер НОМЕР_3 .
06.01.2021 від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому позивач за первісним позовом /відповідач за зустрічним/ вважає, що зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, позивач за первісним позовом /відповідач за зустрічним/ наголошує, що усе спірне рухоме та нерухоме майно, що наразі є предметом позову, було придбано сторонами у шлюбі та зареєстровано за ОСОБА_2 , адже це було їх спільне рішення.
На думку позивача за первісним позовом /відповідача за зустрічним/, позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_2 , вводить суд в оману і надає неправдиву інформацію щодо способу придбання 63/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 128.7 кв. м., житловою площею 70 кв. м; та земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:01:002:0465, загальною площею 0.0467 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору дарування грошових коштів від 27.02.2014 року «Дарувальник» ОСОБА_5 подарувала своєму синові - «Обдаровуваному», грошові кошти в розмірі 15000 (п'ятнадцять) тисяч євро на придбання нерухомого майна: 63/100 частин, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 5110300000:01:002:0465, загальною площею - 0,0467га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В дійсності, зазначене вище майно набувалось наступним чином. ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики від 17.05.2012 в сумі 28000 (двадцять вісім тисяч гривень). Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області відкрито провадження по справі № 495/388/14-ц, що підтверджується копією ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.03.2014, по справі № 495/388/14-ц. Згідно зазначеної ухвали між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладена мирова угода, якою сторони визнали те, що існує борг в сумі - 28000,00 грн. за договором позики від 17.05.2012 і в рахунок погашення боргу в сумі 28000,00 грн. ОСОБА_8 передає ОСОБА_2 належні їй на праві приватної власності 63/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку № НОМЕР_11 , загальною площею - 0,0467 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, зазначені обставини, на думку ОСОБА_1 , лише підтверджують той факт, що ОСОБА_2 і його матір будь-яким шляхом, в тому числі і незаконним, намагаються уникнути поділу майна, надаючи договори, які були штучно «укладені» лише після того, як нею була подана позовна заява до суду про поділ майна подружжя, тобто після 24.06.2020. Отже, зазначене майно не було придбане за кошти в розмірі 15000,00 Євро, які начебто були надані в дарунок ОСОБА_5 синові ОСОБА_2 . Договори дарування грошових коштів, які додані до зустрічної позовної заяви, викликають сумніви з приводу їх достовірності і тому, не є належним та допустимим доказами.
Щодо 32/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею - 361,2 кв.м., житловою площею -165,5 кв.м, то на нього право власності у ОСОБА_2 виникло на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 2189, виданий 24.06.2017, посвідчений державним нотаріусом Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Кушнір Іриною Валентинівною.
Копії виписок із банківських рахунків ОСОБА_5 до ОСОБА_2 жодним чином не є доказом того, що за зазначені кошти нашим подружжям набувалось рухоме або не рухоме майно.
Щодо посилання ОСОБА_6 /позивача за зустрічним позовом/ на те, що на його ім?я зареєстровано транспортні засоби, а саме: автомобіль «RENAULT TRAFIC» 2011 року випуску, білого кольору, об?єм двигуна 1995 см.куб. державний номер НОМЕР_1 ; автомобіль «FORD TRANSIT CUSTOM» 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 білого кольору,об?єм двигуна 2198 см.куб державний номер НОМЕР_3 ; автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» 1984 року випуску, білого кольору об?єм двигуна 1780 см.куб; автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» 1991 року випуску сірого кольору об?єм двигуна 1900 см.куб. і що вони тривалий час йому не належать не доведено належними та допустимими доказами. Зазначені об'єкти рухомого майна були придбані під час шлюбу за спільні кошти, лишилися в користуванні ОСОБА_2 і тому, підлягають поділу, як спільне майно подружжя, що підтверджується довідкою з ТСЦ 5143 МВС в Одеській області від 13.02.2020 року, яка є в матеріалах справи, в додатках до первісного позову.
У зв'язку із тим, що зазначені вище об'єкти нерухомого та рухомого майна набуті у шлюбі за спільні кошти подружжя, а відтак майно є спільною сумісною власністю подружжя. Позивачем за зустрічним позовом не спростовано належними та допустимими доказами правового режиму спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2020 цивільна справа була передана судді Шевчук Ю.В.
24.06.2024 від позивача надійшла заява про забезпечення позову в якому просила накласти арешт на спірне майно.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.06.2020 /суддя Шевчук Ю.В./ провадження було відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.06.2020 /суддя Шевчук Ю.В./ заява позивача про забезпечення позову була задоволена.
19.08.2020 від позивача надійшло клопотання про накладення арешту та долучення додаткових документів до справи.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.08.2020 /суддя Заверюха В.О./ заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту була повернута заявнику.
26.03.2021 від представника позивача надійшло клопотання про часткове скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 червня 2020 року по справі №495/3611/20, а саме зняти арешт з 19/100 квартири за адресою: АДРЕСА_3 (загальною площею 93,4 кв.м.).
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.03.2021 /суддя ОСОБА_9 / було витребувано з Відділу державної реєстрації Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна щодо власників квартири АДРЕСА_4 .
11.05.2021 від ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява, зміст якої викладено в описовій частині рішення.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.05.2021 /суддя Шевчук Ю.В./ клопотання про часткове скасування заходів забезпечення позову було задоволено.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.12.2021 /суддя Шевчук Ю.В./ зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю була об'єднана з первісним уточненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна нажитого у шлюбі.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.12.2021 /суддя Шевчук Ю.В./ підготовче провадження було закрито. Справа призначена до розгляду по суті.
06.04.2023 від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Шевчук Ю.В.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.04.2023 /суддя Шевчук Ю.В./ заява ОСОБА_1 про відвід судді була визнана необґрунтованою та передана до канцелярію суду для визначення АСДС на підставі ч. 1 ст. 33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді Шевчук Ю.В.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.04.2023 /суддя Боярський О.О./ у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Шевчук Ю.В. від розгляду цивільної справи № 495/3611/20 було відмовлено.
29.05.2023 від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Єфименко Н.В., надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого судового засідання.
29.05.2023 від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Єфименко Н.В., надійшла заява про виклик і допит у судовому засідання свідків.
20.11.2023 від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Єфименко Н.В., надійшло клопотання про передачу справи на розгляд іншому судді у зв'язку з перебуванням судді Шевчук Ю.В. у тривалій відпустці.
Розпорядженням керівника апарату суду № 253 від 12.12.2023 по справі був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2023 головуючим суддею було визначено суддю Братків І.І.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.12.2023 /суддя Братків І.І./ справа була прийнята до провадження судді та призначено судове засідання.
21.12.2023 від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Єфименко Н.В., надійшла заява про виклик і допит у судовому засідання свідків та клопотання про повернення до стадії підготовчого судового засідання.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.01.2024 /суддя Братків І.І./ клопотання представника позивач ОСОБА_1 , адвоката Єфименко Н.В., було задоволено: справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна нажитого у шлюбі та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю призначено до підготовчого судового засідання.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.03.2024 /суддя Братків І.І./ була визнана неповажною неявка у судове засідання відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 та визнано його явку обов'язковою у наступне судове засідання; зобов'язано відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 надати інформацію, чи діє адвокат Бережна Т. Г. в його інтересах та подати до суду належним чином підтверджуючі документи; витребувати з КНП «Білгород-Дністровської міської багатопрофільної лікарні» інформацію, а саме: - чи видавався КНП «Білгород-Дністровською міською багатопрофільною лікарнею» консультаційний висновок спеціаліста №31 від 22.02.2024 щодо стану здоров'я ОСОБА_2 ?
12.03.2024 від КНП «Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради надійшла відповідь на ухвалу суду від 01.03.2024 з якої вбачається, що в консультативно-діагностичній поліклініці зареєстрована довідка від 22.02.2024 №31 з діагнозом: ГРВІ, пневмонія на пацієнта ОСОБА_2 .
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.04.2024 /суддя Братків І.І./ підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду по суті, заява представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом адвоката Єфименко Н.В. про виклик свідків була задоволена.
09.09.2024 від представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Коломацького М.Г., надійшло клопотання про повернення до стадії розгляду підготовчого провадження у справі.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2024 /суддя Братків І.І./ було відмовлено у задоволені клопотання представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , адвоката Коломацького М.Г. про повернення до стадії підготовчого провадження.
26.09.2024 представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , адвоката Коломацького М.Г., надійшла заява про відвід судді Братків І.І.
Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків І.І. від 27.09.2024 заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Коломацького Миколи Григоровича про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків І.І. у справі за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна нажитого у шлюбі та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю було передано до канцелярії суду для визначення судді в порядку ст. 33 ЦПК України, з посиланням на необґрунтованість заявленого відводу.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.10.2024 /суддя Анісімова Н.Д./ у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Коломацького Миколи Григоровича про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків Ірини Ігорівни у справі № 495/3611/20 за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна нажитого у шлюбі та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю було відмовлено цивільну справу № 495/3611/20 повернено судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків І.І. для подальшого розгляду.
У судовому засіданні позивач за первісним позовом відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат Єфименко Н.В. вимоги первісного позову підтримали та просили задовольнити.
Відповідач за первісним позовом позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та жоден його представник у судове засідання, призначене на 15.10.2024 не з'явилися, були повідомлені належним чином, про що свідчить наявна у матеріалах справи розписка.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Крім того, положення ст. 43 ЦПК України визначають, що учасники справи зобов'язані, зокрема, з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Суд звертає увагу на той факт, що ЦПК України не передбачено відкладення судового засідання з умовою надання доказів поважності причини неявки у майбутньому. Причину неявки потрібно перевірити і встановити безпосередньо у судовому засіданні, якщо така є. Тому для цього необхідно, щоб представник сторони надав письмову інформацію з доказами про це.
Відтак, сторони зобов'язані надавати докази, що підтверджують поважні причини неявки у судове засідання, про відкладення якого просять суд.
Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду у своїй постанові від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19 звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Верховний Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Судом враховується, що права особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Враховуючи тривалість розгляду справи, численні заяви сторони відповідача про відкладення судового розгляду з різноманітних причин, того факту, що стороні відповідача судом у повній мірі була забезпечена можливість реалізувати свої права (відповідачем подано зустрічний позов та докази на обґрунтування своїх вимог та заперечень), практику Верховного Суду, яка послідовно наголошує на тому, що відкладення розгляду справи є правом суду, а не його обов'язком, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні однієї зі сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні - суд вважає за можливе ухвалити рішення по суті справи без участі відповідача.
Отже, суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У ч. 1 статті 5 ЦПК України зазначено про те, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
У відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).
Частиною 1 статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 було укладено шлюб, який був зареєстрований 29.10.2005 Виконавчим комітетом Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про що було складено відповідний актовий запис № 19. Вказаний факт підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_12 , виданого повторно Відділом реєстрації актів цивільного стану по Білгород-Дністровському району Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області 15 січня 2007 року.
Від вказаного шлюбу сторони мають двох дітей:
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_13 , видане 31 жовтня 2014 року Відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1564);
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_14 , видане 26 листопада 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Білгород-Дністровському Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 523).
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.11.2020 справа № 495/4134/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с. 141-142).
За час спільного проживання як подружжя сторони набули у власність ряд нерухомого майна:
- 63/100 частини житлового будинку, загальною площею 128,7 кв.м., житловою площею 70 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 на підставі ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/388/14-ц від 03.03.2014). Вказане підтверджується інформаційною довідкою № 198967273 від 04.02.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (а.с. 19), копією ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/388/14-ц від 03.03.2014 (а.с.77-79), Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19344574 від 21.03.2014 (а.с.81а-82);
- земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:01:002:0465 площею 0,0467 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/388/14-ц від 03.03.2014). Вказане підтверджується інформаційною довідкою № 198967273 від 04.02.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (а.с. 18), копією ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/388/14-ц від 03.03.2014 (а.с.77-79), Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19331214 від 21.03.2014 (а.с.80-81);
- 32/100 частин домоволодіння, загальною площею 361,2 кв.м., житловою площею 165,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 2189, посвідчений приватним нотаріусом Кушнір І.В.). Вказане підтверджується інформаційною довідкою № 198925872 від 04.02.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (а.с. 20), копією Договору купівлі-продажу частки домоволодіння від 24 червня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області, зареєстровано в реєстрі за № 2189 (а.с.83-85), Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 90476400 від 24.06.2017 (а.с. 86-87).
Також за час спільного проживання як подружжя сторони набули у власність наступне рухоме майно:
- автомобіль RENAULT TRAFIC 2011 року випуску, білого кольору, об'єм двигуна 1995 см.куб. державний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль FORD TRANSIT CUSTOM 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_15 білого кольору, об'єм двигуна 2198 см.куб державний номер НОМЕР_3 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER 1984 року випуску, білого кольору об'єм двигуна 1780см.куб, зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER 1991 року випуску сірого кольору об'єм двигуна 1900 см.куб, зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 .
Щодо твердження ОСОБА_2 , що транспортні засоби VOLKSWAGEN TRANSPORT, 1984 року випуску, білого кольору, об?єм двигуна 1780 см.куб., VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 1991 року випуску, сірого кольору, об?єм двигуна 1900 см. куб., FIAT DOBLO. 2009 року випуску, сірого кольору, об?єм двигуна 1248 року випуску, вже тривалий час йому не належать, таке спростовується відповідями з територіального сервісного центру 5143 МВС в Одеській області.
На даний час між сторонами існує спір щодо поділу цього майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від «21» листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок був викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від «21» січня 2020 року у справі № 462/6409/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від «11» травня 2022 року у справі № 185/4831/17.
Згідно із правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду від 22.01.2020 у справі № 771/2302/18 «статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Зазначені вище норми закону, а також встановлені судом факти, насамперед, проживання сторін по справі у зареєстрованому шлюбі та введені спільного сімейного бюджету в період купівлі об'єкту нерухомості, свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Отже, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
З'ясувавши усі обставини справи та оцінивши надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів та заперечень з точки зору їх належності, допустимості, достатності та достовірності, суд прийшов до висновку, що придбане подружжям за час шлюбу спірне майно шлюбу між сторонами, за спільні кошти, в інтересах сім'ї.
Суд дійшов до вказаних висновків на підставі діючої презумпції виникнення права спільної сумісної власності подружжя. Свідок ОСОБА_11 , яка є власницею магазину по вулиці Лазо, навпроти належного подружжю ОСОБА_12 повідомила суду, що була постійним свідком того як ОСОБА_13 дуже багато працювала над спільним бізнесом - і квитки продавала, і прибирала, і все вони робили і заробляли спільно. Також свідок ОСОБА_14 , яка є другом сім'ї і знала їх ще до їхнього одруження повідомила суду, що хоч і бізнес був зареєстрований на ОСОБА_15 , проте подружжя спільно ним займалося і ОСОБА_16 також постійно працювала. Також ОСОБА_16 думала відкрити щось своє, проте ОСОБА_17 не давав їй розвиватися, тому вона працювала на спільний. Щодо можливо подарованих відповідач грошей матір'ю вказала, що як друг сім'ї знала, що ОСОБА_17 з мамою не був в дуже гарних стосунках, завжди жалівся, що вона більше любить його брата ОСОБА_18 .
Одночасно, беручи до уваги факт заявлення відповідачем зустрічного позову, прийнятого до розгляду в межах первісної позовної заяви, судом оцінюються доводи відповідача за первісним позовом, якими останній обґрунтовує поширення режиму приватної власності на нерухоме майно, набуте за час перебування у зареєстрованому шлюбі.
Суд констатує той факт, що ОСОБА_2 подаючи зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю фактично намагається спростувати презумпцію спільності власності подружжя зі своєю колишньою дружиною, адже задоволення первісного позову фактично спростовує позицію позивача за зустрічним позовом про визнання майна особистою приватною власністю, і навпаки - задоволення зустрічного позову спростовує позицію позивача за первісним позовом щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.
Як зауважено судом вище, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього, майно, зареєстровано лише за одним з подружжя.
В той же час, жодних допустимих, достатніх та достовірних доказів на доведення відповідачем своєї позиції суду надано не було.
Зокрема заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач за первісним позовом вказував зокрема на те, що автомобілі, 32/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 361.2 кв.м., 63/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:01:002:0465, загальною площею 0.0467 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю позивача за зустрічним позовом /відповідача за первісним/, оскільки набуті ним за кошти, які належали йому особисто на підставі договору дарування грошових коштів.
У цьому аспекті суд констатує, що згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 5 ст. 719 ЦК України).
Відповідно до пп. 4 п. 1 ст. 1 Закону України «Про валюту і валютні операції», який діє на теперішній час, статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 № 15-93, який був чинним на час укладення договорів у цій справі, термін «валютні цінності» вживається в такому значенні національна валюта у гривні, іноземна валюта та банківські метали.
Згідно із ч. 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Ддарунком за договорами дарування грошових коштів виступали грошові кошти, виражені в іноземній валюті (15 000,00 євро ~ 195 900,00 грн. (станом на 27.02.2014), 15 000,00 євро ~ 396 300,00 грн. (станом на 05.01.2020), 20 000,00 євро ~ 583 800,00 грн. (станом на 12.06.2017), 10 000,00 євро ~ 279 200,00 грн.), тобто валютні цінності, у розмірі, що перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (50 х 17 грн. = 850 грн.), відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦК України такі договори повинні були бути укладені в письмовій формі та посвідчені нотаріально в момент вчинення правочинів.
З урахуванням положень пункту 2 Договорів дарування грошових коштів від 27.02.2014, від 05.01.2020, від 12.06.2017, від 25.10.2016 - Обдаровуваний вказаний дар приймає, грошові кошти передані до підписання цих Договорів - слідує, що право власності в обдаровуваного / ОСОБА_2 / виникло з моменту прийняття дарунку (грошей), що даруються, тобто 27.02.2014, 05.01.2020, 12.06.2017, 25.10.2016 відповідно.
Як встановлено судом, у день вчинення правочинів щодо передачі коштів 27.02.2014, 05.01.2020, 12.06.2017, 25.10.2016 договори дарування грошових коштів не були нотаріально посвідчені.
Отже, договори дарування, на які позивач за зустрічним позовом посилається як на докази набуття та, у подальшому, придбання рухомого та нерухомого майна, не може бути належним доказом. Тому, такі договори не можуть підтвердити набуття позивачем за зустрічним позовом в дар грошових коштів, які згодом він витратив на купівлю рухомого та нерухомого майна.
Отже, суд не приймає до уваги посилання позивача за зустрічним позовом про на те, що грошові кошти, за які придбане спільне рухоме та нерухоме майно, були отримані ним в дар, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів цих обставин, зокрема, договорів дарування грошових коштів, посвідчених нотаріально. А надані відповідачем копії договорів дарування грошових коштів, не є належними доказами в розумінні ст. 717, 718, 719 ЦК України на підтвердження договору дарування грошових коштів.
Позивач за зустрічним позовом, обґрунтовуючи свою власну позицію, також надає суду виписки з банківських рахунків українського та іноземного банків.
Проте вказані довідки про відкриття депозитних рахунків та про переказ коштів матері позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 самому ОСОБА_2 не підтверджують того факту, що вказані кошти витрачав саме на придбання рухомого та/або нерухомого майна, в них не вказано призначення платежу (до прикладу «на придбання майна» або «дарунок»), не підтверджують, що саме за ці гроші можливо майно було придбане.
Крім того відповідач за первісним позовом позивач за зустрічним позовом у своїх заявах посилався також на те, що необхідно визнати спільним сумісним майном подружжя житло його колишньої дружини / ОСОБА_1 /, яке вона успадкувала та оформила на своє ім'я, проте вказані доводи не є обґрунтованими на не ґрунтується на вимогах закону, зокрема положень п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України.
Без достатньо вагомих інших доказів, які могли підтвердити той факт, що спірне майно було куплено саме за особисті кошти ОСОБА_2 , ці факти залишилися лише припущенням позивача за зустрічним позовом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Отже, суд відхиляє посилання позивача за зустрічним позовом на отримання від матері коштів на придбання рухомого/нерухомого майна, оскільки зазначене не підтверджується належними та допустимими доказами.
Відтак суд виснує, що набуті сторонами в період шлюбу: земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:01:002:0465 площею 0,0467 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_5 частини житлового будинку, загальною площею 128,7 кв.м., житловою площею 70 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_6 частин домоволодіння, загальною площею 361,2 кв.м., житловою площею 165,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , автомобіль RENAULT TRAFIC 2011 року випуску, білого кольору, об'єм двигуна 1995 см.куб. державний номер НОМЕР_1 , автомобіль FORD TRANSIT CUSTOM 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_15 білого кольору, об'єм двигуна 2198 см.куб державний номер НОМЕР_3 , автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER 1984 року випуску, білого кольору об'єм двигуна 1780см.куб, автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER 1991 року випуску сірого кольору об'єм двигуна 1900 см.куб, автомобіль «FIAT DOBLO» 2009 року випуску сірого кольору, об'єм двигуна 1248 см. Куб - є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) чи відповідачем (позивачем за зустрічним) не надано, а тому суд дійшов висновку про їх поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні та з врахування заявлених позовних вимог.
У той же час, позивачем зустрічним позовом (відповідачем за первісним) не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт придбання (набуття) нерухомого майна та транспортних засобів саме за його особисті кошти.
З огляду на викладені обставини, враховуючи, що спірне нерухоме та рухоме майно набуте подружжям під час перебування у шлюбі та відповідачем за первісним позовом не надано доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог і наявність підстав для поділу спільного майна подружжя, враховуючи, що відповідач за первісним позовом ніяким чином не спростував наведені доводи позивача за первісним позовом, натомість зустрічна позовна заява задоволенню не підлягає.
Суд, ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До останніх, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
В силу ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Згідно із п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3 000,00 гривні повинні бути стягнуті з відповідача на її користь за подання позовної заяви та сума судового збору в розмірі 420,40 гривні за подання заяви про забезпечення позову.
У зв'язку з відмовою судом у задоволенні зустрічного позову, судові витрати, понесені ОСОБА_2 відносяться на його рахунок.
Також представником позивача адвокатом Єфименко Н. В. у судовому засіданні заявлено, що докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, будуть надані суду в порядку і в строки, передбачені ст. 246 ЦПК України.
Таким чином, питання розподілу судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу судом буде вирішено шляхом винесення додаткового рішення.
Згідно з ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Керуючись ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, ст. 69, 70, 71 СК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна нажитого у шлюбі - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступні об'єкти нерухомого майна:
- 63/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 128,7 кв.м, житловою площею 70 кв.м.;
- земельну ділянку за кадастровим номером 5110300000:01:002:0465 площею 0,0467га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 32/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 361,2 кв.м., житловою площею 165,5 кв.м.
У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на:
-1/2 від 63/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 128,7 кв.м, житловою площею 70 кв.м.;
- 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером 5110300000:01:002:0465 площею 0,0467га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/2 частини від 32/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 361,2 кв.м., житловою площею 165,5 кв.м.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такі об'єкти рухомого майна:
- автомобіль RENAULT TRAFIC 2011 року випуску, білого кольору, об'єм двигуна 1995 см.куб. державний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль FORD TRANSIT CUSTOM 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_15 білого кольору, об'єм двигуна 2198 см.куб державний номер НОМЕР_3 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER 1984 року випуску, білого кольору об'єм двигуна 1780см.куб, зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER 1991 року випуску сірого кольору об'єм двигуна 1900 см.куб, зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль «FIAT DOBLO» 2009 року випуску сірого кольору, об'єм двигуна 1248 см. Куб, зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 .
У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на:
- автомобіль RENAULT TRAFIC 2011 року випуску, білого кольору, об'єм двигуна 1995 см.куб. державний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль FORD TRANSIT CUSTOM 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_15 білого кольору, об'єм двигуна 2198 см.куб державний номер НОМЕР_9 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 червня 2020 року, а саме арешт на:
- автомобіль RENAULT TRAFIC 2011 року випуску, білого кольору, об'єм двигуна 1995 см. куб. державний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль FORD TRANSIT CUSTOM 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_15 білого кольору, об'єм двигуна 2198 см.куб., державний номер НОМЕР_3 , зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER 1984 року випуску, білого кольору, об'єм двигуна 1780 см.куб., зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER 1991 року випуску, сірого кольору, об'єм двигуна 1900 см.куб., зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
- нерухоме майно, а саме 63/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 128,7 кв.м, житловою площею 70 кв.м.;
- земельну ділянку за кадастровим номером 5110300000:01:002:0465 площею 0,0467га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 32/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 361,2 кв.м., житловою площею 165,5 кв.м. -
продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної його частин.
Дата виготовлення повного тексту судового рішення: 25.10.2024.
Повне найменування сторін:
Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_16 ;
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_17 .
Суддя Ірина БРАТКІВ