Справа № 2-570/12
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9341/2024
19 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Перемежка Андрія Олександровича на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 лютого 2024 року (суддя Пінкевич Н.С.) про відмову у перегляді за нововиявленими обставинами рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 червня 2018 року у цивільній справі за позовом прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного управління лісового господарства та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,
встановив:
рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 червня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 7 червня 2021 року та постановою Верховного Суду від 5 квітня 2023 року, позов прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» задоволено.
Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого
незаконного володіння:
ОСОБА_4 земельні ділянки: площею 0,2500га з кадастровим номером 3222480401:01:014:0091; площею 0,1250га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5314; площею 0,1250га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5313; площею 0,1250га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5312; площею 0,1250га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5311; площею 0,1250га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5225; площею 0,1250га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5224; площею 0,1249га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5424; площею 0,1249га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5423; площею 0,0503га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5612; площею 0,1007га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5810;
ОСОБА_6 земельні ділянки: площею 0,2500га з кадастровим номером 3222480401:01:012:0047; площею 0,2113га з кадастровим номером 3222480401:01:014:0093; площею 0,1007га з кадастровим номером 3222480401:01:014:0094; площею 0,1012га з кадастровим номером 3222480401:01:014:0100; площею 0,2499га з кадастровим номером 3222480401:01:012:0049;
ОСОБА_5 , земельні ділянки: площею 0,2467га з кадастровим номером 3222480401:01:014:0101; площею 0,2499га з кадастровим номером 3222480401:01:014:0102; площею 0,2500га з кадастровим номером 3222480401:01:014:0103; площею 0,2500га з кадастровим номером 3222480401:01:014:0104;
ОСОБА_1 земельні ділянки: площею 0,1000га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5141; площею 0,3971га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5147;
ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2499 а з кадастровим номером 3222480401:01:014:0106;
ОСОБА_8 земельні ділянки: площею 0,0503га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5213; площею 0,0503га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5211;
ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,2266га з кадастровим номером 3222480401:01:014:0152;
ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2499га з кадастровим номером 3222480401:01:014:5166, які розташовані в селі Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.
У червні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись із заявами про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 червня 2018 року за нововиявленими обставинами, у якому просили рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити.
Заявники посилалися на те, що задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що спірні земельні ділянки, які розташовані в с. Білогородка, належать до земель лісового фонду, перебували в користуванні ДП «Київське лісове господарство» і жодних дій щодо розпорядження земельними ділянками КМУ не вчинялись. Однак, 8 червня 2023 року з Інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно їм стало відомо, що на час прийняття судом рішення та в час набуття ними у власність земельних ділянок, вони не належали до земель лісогосподарського призначення, оскільки мали і мають цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Ця істотна обставина судом не досліджувалась, а
суд обмежився лише висновком про належність земельних ділянок до земель лісового фонду без жодного доказу в матеріалах справи, що вказує на неналежне з'ясування судом правовідносин сторін. Відсутні докази щодо належності позивачу, КМУ, земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Також суд не врахував, що заявники є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, сплатили кошти, побудували у встановленому законом порядку нерухоме майно, провели державну реєстрацію такого права, що виключає задоволення вимоги про витребування майна.
Також, заявники зазначали, що при розгляді справи суд взагалі не досліджував обставини щодо ненадання державного акту (акти) на право постійного користування земельними ділянками позивачем, відсутні копії рішень державного виконавчого органу, до компетенції якого належить передача конкретних земельних ділянок до державного лісового фонду та у постійне користування для ведення лісового господарства державному лісогосподарському підприємству.
Заявники вважали, що суд не застосував при вирішенні спору належні норми матеріального права, не застосував позовну давність, допустив істотну неповноту з'ясування всіх обставин справи.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 лютого 2024 року у задоволенні заяв відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Перемежко А.О. просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неповне встановлення судом обставин справи та порушення норм процесуального права.
Представник заявників зазначає, що відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 червня 2018 року, суд не врахував, що вказане рішення ухвалене без дослідження істотних обставин справи, виключно на основі припущення, що спірні земельні ділянки перебували у державній власності, належали до земель лісового фонду та перебували в користуванні ДП «Київське лісове господарство», при цьому жодних дій щодо розпорядження цими земельними ділянками Кабінетом Міністрів України не вчинялось.
Представник заявників вважає, що здійснення Кабінетом Міністрів України у травні 2023 року державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) є нововиявленою обставиною, яка вказує на те, що право власності Кабінету Міністрів України на ці земельні ділянки виникло з моменту їх державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Крім того, представник заявників зазначає, що зі змісту рішення суду від 7 червня 2018 року вбачається, що документи про належність спірних земельних ділянок до державної власності прокурором суду не надавались, вказана обставина судом не досліджувалась, у той же час вказана обставина має істотне значення, оскільки в цьому випадку права Кабінету Міністрів України жодним чином не порушувались і Кабінет Міністрів України не є належним позивачем.
Також представник заявників зазначає, що станом на 2 березня 2006 року та в наступні роки в межах села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області розмежування земель державної та комунальної власності не проведено, що підтверджується листом Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20 квітня 2020 року № 354/02-26, у той же час в основу рішення суду від 7 червня 2018 року покладено припущення про те, що спірні земельні ділянки відносяться до лісового фонду та передані у постійне користування ДП «Київське лісове господарство».
Представник заявників вважає, що заявниками право власності на спірні земельні ділянки набуто не у порядку безоплатної приватизації, а на підставі договорів купівлі-продажу, під час укладення яких будь-які обтяження спірних земельних ділянок були відсутні. Про те, що продавці не мали права відчужувати зазначені земельні ділянки заявники не знали та не могли знати. Про судовий спір, який триває з 2011 року, заявникам було невідомо, оскільки їх було залучено до участі у справі лише після уточнення прокурором позовних вимог 19 лютого 2018 року.
У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І.Н. просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, оскільки доводи, зазначені в апеляційній скарзі, є безпідставними з огляду на те, що останні зводяться до переоцінки доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи, а також доказів, які не оцінювались судом, стосовно обставин, що були встановлені судом, що у свою чергу, відповідно до положень статті 423 ЦПК України, не може бути підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами. Крім того, не можуть вважатись нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі.
Прокурор вважає, що дії заявників містять ознаки недобросовісної поведінки, оскільки спроби останніх зобразити свою необізнаність про вказані вище відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, жодним чином не свідчать про те, що їм не було відомо про них.
Прокурор стверджує, що можлива необізнаність заявників вказує виключно на те, що ними не було вжито необхідних заходів для своєчасного отримання та подання таких доказів при первинному розгляді справи, оскільки як з моменту звернення до суду з позовною заявою, так і в ході неодноразових розглядів судами даної справи за участі заявників, систематично зазначалось про незаконність зміни цільового призначення спірних земельних ділянок під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель лісогосподарського призначення, які знаходились у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство». При цьому, набуваючи спірні земельні ділянки у власність заявники мали об'єктивну можливість дізнатися зареєстроване цільове призначення земельної ділянки, які останні набувають у власність, і ознайомитися з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Більше того, зі змісту процесуальних документів, що подавались на різних стадіях розгляду даної справи, вбачається, що заявникам було достеменно відомо про зареєстроване цільове призначення спірних земельних ділянок, що знайшло своє відображення у відповідних судових рішеннях.
Крім цього, прокурор вважає, що задоволення даної заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, буде порушувати принципи юридичної визначеності та остаточності судових рішень, що були сформовані Європейським судом з прав людини.
Кабінет Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство», Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області та Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись належним чином, шляхом направлення судових повісток-повідомлень до їх електронних кабінетів у системі «Електронний суд» (с.с.150-153, 157-160 т.40), своїх представників у судове засідання не направили.
Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_36 ,
ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись за наявними в матеріалах справи поштовими адресами, однак судові повістки-повідомлення повернулись до суду без вручення, з відмітками листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.154-156, 161-250 т.40).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а у разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною строєною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Матеріали справи не містять іншої адреси місця проживання або місця знаходження Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 .
Виходячи з вищезазначених норм процесуального права, зазначені особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явились, клопотань про його перенесення не подавали, тому на підставі положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника заявників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Перемежка О.А., який апеляційну скаргу підтримав, прокурора Філіпенка О.І. , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені заявниками факти не мають ознак нововиявлених обставин, оскільки вони існували на час розгляду справи, були досліджені судами під час її розгляду, були відомі сторонам у справі, а також не спростовують факти, які було покладено в основу рішення і жодним чином не впливають на рішення судів у цій справі та фактично зводяться до незгоди заявників з прийнятими судовими рішеннями у цій справі.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах процесуального права.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті
добитися нового слухання справи та нового її вирішення (рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії). Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення ЄСПЛ від 24 липня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», рішення ЄСПЛ від 29 січня 2016 року у справі «Устименко проти України», п. 46).
Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
Порядок перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами у цивільних справах врегулювано главою 3 розділ 5 ЦПК України.
Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положенням законодавства України та мають бути збалансовані з ефективністю правового захисту і обов'язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Відповідно до положень статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (пункт 1 частини другої статті 423 ЦПК України).
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Правєдная проти Росії» від 18 листопада 2004 року зазначив, що одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що, якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин. Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.
Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості надати цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним.
Отже, істотними обставинами справи вважаються ті, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це, передусім, ті, що взагалі не були предметом розгляду у вказаній цивільній справі, у зв'язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи.
Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювались судом у процесі розгляду справи.
Неналежне виконання сторонами своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і неподання суду усіх доказів, збирання нових доказів після розгляду справи, на думку колегії суддів, не є нововиявленими обставинами, а тому і не можуть тягнути за собою перегляд судового рішення з зазначених підстав.
Звертаючись до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заявники посилався на те, що у червні 2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їм стало відомо, що на момент ухвалення рішення суду та на момент набуття ними у власність спірних земельних ділянок, останні мали цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та не належали до земель лісогосподарського призначення.
Системний аналіз заяви, доданих до неї документів, з огляду на зазначені норми права, дає підстави для висновку, що наведені заявниками, обставини, не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України, оскільки:
зазначені обставини існували на час розгляду справи і заявники, за умови належної реалізації своїх процесуальних прав, в ході розгляду справи не були позбавлені можливості отримати зазначену інформацію;
заявниками не доведено факту неможливості подати відповідні докази під час розгляду справи.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що незаконність зміни цільового призначення спірних земельних ділянок неодноразово досліджувалась судами під час розгляду даної справи, при цьому, набуваючи спірні земельні ділянки у власність, заявники мали об'єктивну можливість ознайомитися з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо набутих ними земельних ділянок.
Як вбачається зі змісту мотивувальної частини Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 червня 2018 року, судом першої інстанцій під час розгляду справи була надана оцінка вказаним обставинам.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначені заявниками обставини не мають ознак нововиявлених, оскільки вони існували під час розгляду даної справи, були досліджені судами та відомі сторонам.
Решта доводів апеляційної скарги фактично зводиться до незгоди заявників з прийнятими судовими рішеннями у даній справі та переоцінки досліджених судом доказів.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права при постановлені оскаржуваної ухвали, тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Перемежка Андрія Олександровича залишити без задоволення, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 жовтня 2024 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук