ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 755/1740/20
провадження № 1-кп/753/1022/24
"15" жовтня 2024 р. колегія суддів Дарницького районного суду міста Києва у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
під час судового засідання у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12017100040010422 від 24.07.2017, за обвинуваченням
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Біла Церква, Київської області, громадянин України, одружений, із вищою освітою, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 02 липня 2009 року за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією майна, звільнений 04 жовтня 2013 року з Бориспільської ВК № 119 за постановою Бориспільського МРС із заміною покарання на виправні роботи на невідбутий строк 3 роки 6 місяців 16 днів,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257; ч. 1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця
м. Кропивницький Кіровоградської області, громадянина
України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257 КК України,
встановив:
Історія провадження
До Дарницького районного суду м. Києва 12 грудня 2023 року з Київського апеляційного суду після визначення підсудності надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12017100040010422 від 24.07.2017, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257; ч. 1 ст. 263 КК України, та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257 КК України.
Відповідно до частини 3 ст. 35 КПК України на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 грудня 2023 року для розгляду цього кримінального провадження визначено колегію суддів у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року колегією суддів призначено підготовче судове засідання на 26 грудня 2023 року.
25 грудня 2023 року прокурором ОСОБА_5 через канцелярію суду подані клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Колегією суддів у судовому засіданні 26 грудня 2023 року було задоволено клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строком на 60 днів, тобто до 23 лютого 2024 року включно, без визначення розміру застави. У зв'язку із неможливістю прибути у судове засідання захисника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 , яка здійснює його захист у вказаному кримінальному провадженні підготовче судове засідання було відкладено до 25 січня 2024 року.
За підсумками підготовчого судового засідання ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року призначено вказане кримінальне провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Також у судовому засіданні, яке проводилось 09 квітня 2024 року, відбулась заміна адвоката ОСОБА_10 - захисника ОСОБА_8 , так як останній уклав договір про надання правової допомоги із адвокатом ОСОБА_6 .
Востаннє колегією суддів продовжувався строк дії запобіжного заходу, ухвалою суду від 27 серпня 2024 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на строк 60 днів, тобто до 25 жовтня 2024 року включно.
Наразі у цьому кримінальному провадженні триває стадія допиту потерпілих.
У судовому засіданні 09 липня 2024 року була допитана потерпіла ОСОБА_11 , а 10 вересня 2024 року - потерпілий ОСОБА_12
14 жовттня 2024 року прокурором ОСОБА_5 через канцелярію суду подано клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , строк дії якого закінчується 25 жовтня 2024 року.
Відповідно до ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
У судовому засіданні 16 жовтня 2024 року колегія суддів перейшла до розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 по суті.
Клопотання прокурора та позиції учасників
Прокурор у судовому засіданні підтримав подані ним клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строком на 60 днів, без визначення розміру застави, яке обґрунтував наявністю ризиків, які були підставою для обрання запобіжного заходу і які на теперішній час не зменшилися. Прокурор вказав, що строк тримання під вартою визначений 27.08.2024 ухвалою Дарницького районного суду міста Києва, закінчується 25.10.2024, однак на сьогоднішній день продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинувачених переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення. У зв'язку з наведеним прокурор просив продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строком на шістдесят днів без можливості внесення застави. Прокурор зауважив, що інші, більш м'які, ніж тримання під вартою, запобіжні заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.
Представники потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у судове засідання не з'явились, завчасно попередивши суд про неможливість явки у судове засідання.
Захисник ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 проти задоволення клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченого заперечував. При цьому захисник в обгрунтування доводів наголошував, що будь-яких даних на підтвердження можливості ОСОБА_8 переховуватись від суду, впливати на учасників кримінального провадження або чинити на них тиск, чи у інший спосіб перешкоджати судовому розгляду або вчинити інше кримінальне правопорушення при розгляді клопотання не надано. Вказав, що абстрактне посилання прокурора на наявність ризиків без надання кокретних фактів або доказів на підтвердження зазначаеної тези, не переконує в актуальні ризиків. Переконаний, що з огляду тривалості розгляду кримінального провадження, ці ризики є мінімальними та не можуть бути підставою для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою. У контексті можливості застосування більш м'яких запобіжних заходів та враховуючи тривалість розгляду цього кримінального провадження, захисник просив суд визначити заставу, достатню для виконання обвинуваченим ОСОБА_8 своїх процесуальних обов'язків. На підставі наведеного, захисник вважав, що з урахуванням викладених обставин, тривалості перебування під вартою, достатньо буде застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді застави з урахуванням вимог КПК України.
Захисник ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 підтримала доводи викладені захисником ОСОБА_6 та додатково вказала, що клопотання заявлене прокурором не відповідає ні вимогам закону, ані усталеній практиці ЄСПЛ та стверджує про те, що наявність ризику переховування від суду не може бути констатована лише з огляду на суворість можливого покарання. Просила врахувати, що її підзахисний утримується під вартою вже більше п'яти з половиною років, а з урахуванням положень ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону від 26.11.2015 № 838-VIII) вже одинадцять років та судом повинні бути вжиті заходи для звільнення ОСОБА_9 з-під варти.
Обвинувачений ОСОБА_8 під час судового засідання акцентував увагу суду на тому, що один з ризиків, на які посилається прокурор, був спростований потерпілим ОСОБА_15 під час попереднього судового розгляду у Дніпровському районному суді міста Києва, який підтвердив, що жодних насильницьких дій стосовно нього не вчинялись, у матеріалах справи є нотаріально завірений документ, яким це підтверджується. Просив суд також надати належну правову оцінку показанням потерпілого ОСОБА_12 , який під час первинних допитів слідчому жодного разу ні його, ні ОСОБА_9 не згадував, водночас в подальшому під тиском слідства потерпілий неодноразово змінював свої показання. В іншому наголошував, що ризики прокурором є надуманими, не підтверджуються жодними доказами. Підсумовуючи, обвинувачений підтримав доводи свого захисника про застосування іншого запобіжного заходу та просив суд про визначення розміру застави, оскільки тривалість перебування його під вартою обумовлює необхідність у визначенні альтернативного запобіжного заходу.
Обвинувачений ОСОБА_9 , який підтримав доводи захисників та обвинуваченого ОСОБА_8 зауважив, що жодного відношення до кримінальних правопорушень, які йому інкримінуються він не має та це підтверджується матеріалами кримінального провадження. Вказав, що вже більше п'яти років прокурором подаються аналогічні клопотання про продовження запобіжного заходу. З приводу тиску на свідків наголосив, що жоден із заявлених осіб не зможе вказати на нього як фігуранта вчинення кримінального правопорушення, адже зазначені особи не були очевидцями тих подій, які йому інкримінують, тому доводи про намір чинити тиск на них є безпідставними. Підбиваючи підсумки викладеного, підтримав доводи свого захисника щодо необхідності зміни запобіжного заходу, проте просив суд про застосування стосовно нього особистого зобов'язання.
Суд, дослідивши заявлені клопотання та долучені до них матеріали, заслухавши думку сторін кримінального провадження, а також висловлені заперечення, дійшов таких висновків.
Під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частина перша статті 194 КПК України).
Як вже зазначалось, це кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, метою якого є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом.
Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Таким чином, вирішуючи питання продовження строку тримання особи під вартою, суд має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки такої особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.
При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисників та обвинувачених про формальний підхід прокурора до вирішення питання про доведеність ризиків, що зумовлено відсутністю нових доказів на підтвердження необхідності застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Адже ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду чи вчинить нове кримінальне правопорушення.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про наявність ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Також колегія суддів звертає увагу стороні захисту, що чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 .
Так, на обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі ризики, що визначені у частині першій статті 177 КПК України:
- ризик переховування від суду;
- ризик незаконного впливу на свідків, потерпілих та інших обвинувачених;
- ризик перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином;
- ризик вчинення інших кримінальних правопорушень.
На думку колегії суддів, доводи сторони захисту про відсутність ризиків є необґрунтованими, оскільки прокурор під час розгляду клопотання довів як їх наявність, так і можливість їх існування у майбутньому.
Так, суд погоджується, що переховуватися обвинуваченого може спонукати тяжкість можливого покарання, оскільки злочини, передбачені ч. 1 ст. 263; п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , є тяжкими та особливо тяжкими, відповідно передбачають призначення покарання у виді: позбавлення волі на строк від трьох до семи років; позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна; позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією майна (з урахуванням положень ч. 2 ст. 68 КК України); позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна; позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Колегія суддів зважає на доводи сторони захисту про те, що тяжкість можливого покарання не може бути визначальним фактором при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, з урахуванням недоведеної вини обвинуваченого на цій стадії судового провадження.
Однак, вважає, що зазначені покарання в разі визнання ОСОБА_8 винуватим в сукупності з іншими обставинами може свідчити про існування мотивів та підстав для обвинуваченого переховуватися від суду.
Поряд з цим, колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_8 , зокрема, обвинувачується у тому, що він у співучасті з іншими особами заволодів майном на суму більше ніж три мільйони гривень.
На переконання колегії вказана грошова сума є більш ніж достатнім ресурсом для існування в умовах розшуку, що підвищує ймовірність ризику переховуватися від суду.
Вказана обставина не є вирішальною при оцінці наявності ризику переховування, проте у сукупності з іншими обставинами цього кримінального провадження непрямо підтверджує наявність ризику переховування від суду ОСОБА_8 .
Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора щодо наявності ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, який не зменшився та продовжує бути актуальним.
Щодо доводів сторони обвинувачення про можливий вплив на свідків чи потерпілих.
Прокурор зазначає, що потерпілі та встановлені у кримінальному провадженні свідки не допитані судом, та ОСОБА_8 перебуваючи на волі, матиме можливість здійснювати тиск вже на встановлених свідків та потерпілих з метою зміни ними своїх показань або відмови від наданих показань.
З цього приводу суд має оцінити і заперечення сторони захисту, яка зазначала, що враховуючи тривалість кримінального провадження, ці ризики перестали існувати, недоведені та не можуть бути підставою для такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
З реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що на стадії досудового розслідування було допитано в якості свідків ряд осіб (щонайменше 10) та потерпілими у цьому кримінальному провадженні визнано ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 та ОСОБА_15 .
Як вже зазначалось, потерпілі ОСОБА_16 та ОСОБА_18 були допитані складом суду.
Водночас враховуючи фактичні обставини ікримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень за п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187 КК України, наданих суду показань потерпілими, також судом не виключається заявлення клопотань з боку учасників судового провадження про здійснення повторного їх допиту, тому суд вбачає ризик можливого впливу навіть після їх допиту.
Оцінюючи можливість впливу на інших свідків та потерпілих суд враховує процедуру отримання показань від осіб у кримінальному провадженні визначену КПК України.
Наразі це кримінальне провадження перебуває на стадії судового слідства, один із потерпілих ще не допитаних, тому існує ймовірність того, що ОСОБА_8 може впливати на нього з метою спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому колегія суддів також бере до уваги, що інкриміновані ОСОБА_8 злочини ймовірно вчинені ним у співучасті, в якій він здійснював залучення до них ряду інших співучасників, що дозволяє координувати свої дії та показання з такими особами, впливаючи на зміст, характер та обсяг їх показань та процесуальну поведінку.
Колегія суддів також зважає на те, що у цьому випадку обвинувачення значним чином ґрунтується на показаннях потерпілих, які по суті стосуються діянь ОСОБА_8 , то відповідно саме він може бути зацікавлений у зміні чи відмові від показань.
За таких обставин, суд вважає, що прокурором переконливо доведено, що ризик впливу на свідків та потерпілих продовжує існувати й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, то про недоведеність вказаного ризику детально викладено в ухвалі колегії від 26 грудня 2023 року, що було також відображено у судовому рішенні від 23 лютого 2024 року.
Водночас станом на час розгляду цього клопотання прокурором не було надано нових/додаткових відомостей в обґрунтування припущення можливого перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином з боку обвинуваченого ОСОБА_8 .
Тому суд погоджується з доводами сторони захисту щодо недоведеності вказано ризику.
Незважаючи на твердження захисника про відсутність ризику вчинення інших кримінальних правопорушень, на переконання суду, кількість інкримінованих злочинів, спосіб їх вчинення, ризик повторного вчинення кримінального правопорушення суд оцінює як дуже високий.
Так, суд бере уваги те, що ОСОБА_8 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічні кримінальні правопорушення проти власності, вчинених із застосуванням та погрозою застосування насильства небезпечного для життя і здоров'я особи, тобто обвинувачений ймовірно вчинив інкриміновані йому кримінаньні правопорушення будучи особою раніше судимою за вчинення корисливого злочину.
Окремо до цього, прокурор у судовому засіданні також звертав увагу суду на ту обставину, що у Республіці Австрії прокуратурою м. Відня проводиться розслідування справи з приводу викрадення ОСОБА_8 дорогоціного майна, що не заперечувалось стороною захисту у судовому засіданні.
Вказане у сукупності свідчить про стійку протиправну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 та підтверджує ризик повторного вчинення кримінального правопорушення.
Судом також враховано той факт, що вчинені кримінальні правопорушення мають високий ступінь суспільної небезпеки, а також з огляду на те, що рішення суду має забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Щодо доводів сторони захисту про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, яке захист обгрунтовував тривалістю тримання під вартою, суд вважає необхідним зазначити таке.
Незважаючи на оголошенні заперечення під час розгляду клопотання, колегія суддів переконана, що за встановлених обставин, необхідним є саме тримання під вартою, оскільки з урахуванням індивідуальних обставин, на цьому етапі судового слідства застосування застави як альтернативного запобіжного заходу буде недостатнім стримуючим фактором від реалізації встановлених ризиків і створить можливості для вчинення ним позапроцесуальних дій з метою перешкоджання кримінальному провадженню.
Ті аргументи, на які посилається захисник ОСОБА_6 з урахуванням характеру та тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , підтвердження існування встановлених ризиків, недостатньо для доведення того, що останній виконуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки.
Тому колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є пропорційною меті забезпечення кримінального провадження та, за обставин цього кримінального провадження, є саме таким запобіжним заходом, який все ще є достатнім стримуючим засобом, що здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 та запобіганню ризикам, доведеним прокурором, та, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможуть запобігти встановленим ризикам.
Враховуючи наведене, на цей час жодних обставин, які б свідчили про можливість змінити обвинуваченому запобіжний захід, колегією суддів не встановлено.
Також прокурор у судовому засіданні заперечував проти обрання альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
26 грудня 2023 року при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою колегія суддів не визначала розмір застави обвинуваченому ОСОБА_8 , взявши до уваги обставини висунутого обвинувачення, тяжкість інкримінованих злочинів із наслідками у вигляді протиправного позбавлення життя, як і було взято до уваги дані про особу ОСОБА_8 , який є раніше судимим.
Суд також враховує той факт, що інкриміноване кримінальне правопорушення ОСОБА_8 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України має високий ступінь суспільної небезпеки, а також з огляду на те, що рішення суду має забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, з метою досягнення завдань кримінального провадження, тому суд вважає про відсутність підстав для визначення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_8 .
Таким чином, з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження, запобіганню можливого переховування від суду, впливу на потерпілих чи свідків та вчиненню інших кримінальних правопорушень, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 .
Так, на обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі ризики, що визначені у частині першій статті 177 КПК України:
- ризик переховування від суду;
- ризик незаконного впливу на свідків, потерпілих та інших обвинувачених;
- ризик перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином;
- ризик вчинення інших кримінальних правопорушень.
Суд погоджується із доводами прокурора про продовження існування ризику переховування обвинуваченого від суду.
Так, злочини, передбачені ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257; КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , є особливо тяжкими, відповідно передбачають призначення покарання у виді: позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією майна (з урахуванням положень ч. 2 ст. 68 КК України); позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна; позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Означені покарання в разі визнання ОСОБА_9 винуватим в сукупності з іншими обставинами може свідчити про існування мотивів та підстав для обвинуваченого переховуватися від суду. Суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення дає можливість обґрунтовано вважати, що такий ризик встановлений.
У той же час, не може залишатися поза увагою суду, що Указом Президента України № 64/2022 на території України починаючи з 24.02.2022 введено воєнний стан. Відповідно до п. 8 роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 № 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», зазначено, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, суд керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Незважаючи на заперечення сторони захисту, суд переконаний, що співставлення можливих негативних наслідків для обвинуваченого у вигляді його можливого ув'язнення у майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі доводять, що цей ризик є достатньо високим.
Враховуючи, що існує ймовірність притягнення його до кримінальної відповідальності із призначенням покарання у виді реального позбавлення волі, доведеним є те, що на теперішній час, ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду не зменшився, не втратив свою актуальність та продовжує існувати.
У той же час продовжує існувати і ризик незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_9 на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні, оскільки судовий розгляд ще не розпочато та зазначені особи безпосередньо судом не допитані.
Показання свідків та потерпілих, які можуть бути допитані у подальшому, є процесуальними джерелами доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування у цьому кримінальному провадженні.
При цьому встановлена кримінальним процесуальним законом процедура отримання показань передбачає безпосереднє сприйняття їх судом у судовому засіданні (ст. 23, 224 КПК України).
Отже, ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Прокурор наявність зазначеного ризику обґрунтовував й тим, що свідком у кримінальному провадженні є засуджений ОСОБА_19 , стосовно якого в ході попереднього судового розгляду були виділені матеріали в окреме провадження та укладено угоду про визнання винуватості, який може дати важливі показання щодо фактичних обставин. У свою чергу ОСОБА_9 до інкримінованих злочинів перебував з ОСОБА_19 у тісних дружніх стосунках, які можуть існувати і на сьогодні.
Крім того, ОСОБА_9 протягом тривалого часу обіймав посаду в органах СБУ, а тому існує ймовірність того, що він може впливати на працівників та службових осіб, які можуть бути свідками у цьому кримінальному провадженні.
Прокурор зазначав у клопотанні, що ОСОБА_9 може вчиняти різного роду дії з метою ненадання ним правдивих та/або повних показань про відомі йому обставини кримінального провадження.
Отже, слушними є доводи прокурора щодо загрози того, що обвинувачений може здійснити дії, спрямовані на вплив у позапроцесуальний спосіб на цього свідка з метою ненадання суду достовірних показань щодо обставин можливого вчинення кримінальних правопорушень для уникнення кримінальної відповідальності.
Стосовно ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, суд бере до уваги, що ОСОБА_9 , як колишній працівник правоохоронного органу має широке коло зв'язків, серед службових осіб різних судових, правоохоронних та інших державних органів, користуючись якими обвинувачений може опосередковано здійснювати тиск на учасників з метою незаконного впливу на перебіг судового провадження.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що заявлений ризик продовжує існувати.
Ризик повторного вчинення кримінального правопорушення суд оцінює як високий, оскільки враховує, що ОСОБА_9 є обвинуваченим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 163; ч. 2 ст. 182; ч. 2 ст. 328; ч. 1 ст. 366 КК України, у іншому кримінальному провадженні, яке розглядається Шевченківським районним судом міста Києва.
У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_9 сторона обвинувачення інкримінує вчинення особливо тяжких злочинів проти громадської безпеки та власності, пов'язаних із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілих, вчинених у складі озброєної банди, організованої з метою нападу на окремих осіб.
На переконання суду, вказані обставини свідчать про існування ризику щодо можливого вчинення іншого кримінальне правопорушення.
При вирішенні питання щодо наявності інших, більш м'яких запобіжних заходів обвинуваченому ОСОБА_9 , які зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження тримання під вартою, суд врахував 1) завдання кримінального провадження, 2) мету застосування запобіжного заходу, 4) співвідношенні ефективності запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою з одного боку та домашнього арешту з іншого.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КПК України).
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У цьому кримінальному провадженні суд, дотримуючись розумного балансу між втручанням в право на свободу обвинуваченого (при застосуванні тримання під вартою) та необхідністю забезпечення інтересів дієвості кримінального провадження, дійшов висновку, що належна поведінка обвинуваченого ОСОБА_9 , запобігання спробам вчинення ним дій, передбачених пп. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, можуть бути забезпечені виключно шляхом застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд вважає, що застосування до нього домашнього арешту, не дасть можливості здійснювати дієвий контроль за його поведінкою, забезпечити виконання покладених на нього обов'язків, не зменшить до прийнятного рівня зазначених ризиків.
Також прокурор у судовому засіданні заперечував проти обрання альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Проте, у самому тексті клопотання про обрання запобіжного заходу прокурором не зазначається, чому обрання альтернативно запобіжного заходу у вигляді застави у цьому випадку є неможливим.
Водночас наведення у клопотанні про обрання запобіжного заходу обґрунтованих доводів на обрання певного виду запобіжного заходу є саме обов'язком прокурора.
Незважаючи на заперечення сторони обвинувачення, суд вважає за можливе визначити обвинуваченому ОСОБА_9 розмір застави, позаяк ОСОБА_9 перебуває під вартою з моменту затримання, тобто з 13 квітня 2019 року, та який не обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я, на відміну від іншого обвинуваченого у цьому провадженні.
Так, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та встановлених ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України).
Як вже зазначалось, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Втім, у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абзац п'ятий ч. 5 ст. 182 КПК України).
Розмір застави має оцінюватись, з огляду на, з-поміж іншого, ступінь вірогідності того, що перспектива втрати застави або вжиття заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі («Гафа проти Мальти» (Gafa v. Malta) від 22 травня 2018 року.
Суд вважає, що розмір застави, визначений обвинуваченому ОСОБА_9 має у повній мірі гарантувати виконання покладених на нього обов'язків. Цей розмір має бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від порушення встановлених процесуальними нормами або покладених судом на нього обов'язків, забезпечувала його належну процесуальну поведінку.
При визначенні розміру застави, суд бере до уваги обставини, які викладені в обвинувальному акті, тяжкість злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_9 , індивідуальні особливості обвинуваченого, тривалу службу та суму завданої шкоди. Через те суд вважає, що розмір застави, який належить визначити обвинуваченому має бути більшим за розмір, встановлений п. 3 ч. 4 ст. 182 КПК.
Отже, з огляду на наведене, вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, який буде відповідним і достатнім, а також прийнятним, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та відомостей щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, суд вважає, що розмір застави необхідно визначити таким, що виходить за межі встановленої у п. 3 ч. 4 ст. 182 КПК України та визначити заставу у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 514 000 (один мільйон п'ятсот чотирнадцять тисяч) гривень.
На переконання колегії суддів, такий розмір застави для ОСОБА_9 буде з одного боку помірний, а з іншого - зможе разом із покладенням обов'язків утримати від бажання переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків/потерпілих, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчините інше кримінальне правопорушення.
Зазначена сума хоч і досить значною, проте не є надто непомірною для ОСОБА_9 і ймовірність її втрати у випадку порушення обов'язків здатна його стримати від вчинення дій, зазначених у попередньому абзаці.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для продовження запобіжного заходу ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою, а визначений розмір застави у сумі 1 514 000 грн визнаний таким, оскільки застава саме в такому розмірі здатна запобігти встановленим ризикам, передбаченим ч. 2 ст. 177 КПК України.
Також суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 , у разі внесення застави, обов'язки, що передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: 1) прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду; 2) не відлучатися за межі міста Києва та Київської області без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з приводу обставин, викладених у висунутому обвинувачені, а саме: потерпілими ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та свідком ОСОБА_19 ; 5) носити електронний засіб контролю.
Керуючись ч. 2 ст. 376 КПК України, статтями 177, 182, 183, КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити.
Продовжити обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257; ч. 1 ст. 263 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на строк 60 днів, тобто до 13 грудня 2024 року включно, без визначення розміру застави.
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_9 задовольнити частково.
Продовжити обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на строк 60 днів, тобто до 13 грудня 2024 року включно.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_9 заставу у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 514 000 (один мільйон п'ятсот чотирнадцять тисяч) гривень.
Застава може бути внесена обвинуваченим, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу, протягом строку дії ухвали.
У разі внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до обвинуваченого ОСОБА_9 застосований запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 , строком на 60 днів наступні обов'язки:
1) прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду;
2) не відлучатися за межі міста Києва та Київської області без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з приводу обставин, викладених у висунутому обвинувачені, а саме: потерпілими ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та свідком ОСОБА_19
5) носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити заставодавцю (у разі внесення ним застави), що у разі внесення ним застави, на нього покладається обов'язок забезпечити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 та його явку за викликом.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_9 та заставодавцю, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_20
Суддя ОСОБА_21
Суддя ОСОБА_22