ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18724/24
провадження № 3/753/6602/24
"17" жовтня 2024 р. суддя Дарницького районного суду міста Києва Бондаренко М.С., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
встановила:
До Дарницького районного суду м. Києва 25 вересня 2024 року надійшов протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 03 вересня 2024 року серії ЕПР1 № 122041, водій ОСОБА_1 03 вересня 2024 року, о 03 год. 10 хв., за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, керував транспортним засобом «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота; нестійка хода, нечітка мова, повіденка яка не відповідає обстановці. Від проходження огляду у встановленому законом порядку за допомогою тесту Драгер та у медичному закладі водій ОСОБА_1 відмовився на бодікамеру поліцейського. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 у судовому засідання пояснив, що дійсно у той день вживав алкогольні напої, але пізно ввечері йому зателефонувала матір та попросила відвести її до лікарні. Наголошував на тому, що його мати є похилого віку та особою з інвалідністю, тому навіть незважаючи на стан сп'яніння вирішив з Чернігівської області поїхати до її місця проживання у Київ. Водночас запевняв суд, що цей вчинок був крайньою необхідністю, в іншій ситуації за жодних обставин не став би керувати автомобілем у стані алкогольного сп'яніння. У зв'язку із викладеним, просив закрити провадження у справі стосовно нього з наведених підстав.
Суддя, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дійшла таких висновків.
Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами тощо.
На підтвердження того, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, суду надано: протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 122041 від 03 вересня 2024 року, складений стосовно ОСОБА_1 ; направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу на швидкість реакції; рапорт працівників поліції; копія водійського посвідчення ОСОБА_1 ; постанова про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, реєстраційна картка транспортного засобу «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_1 ; водійське посвідчення ОСОБА_1 , відеозапис з бодікамери поліцейського.
Суддя, дотримуючись вимог ст. 252 КУпАП, оцінила докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, водночас керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною першою статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, відповідальність за вказаною статтею настає не лише за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, а так само і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідного огляду. Тобто, факт відмови водія від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння сам по собі утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Процедура виявлення у водіїв ознак алкогольного сп'яніння та проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп'яніння визначена ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення у водіїв стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У п. 2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря-фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку) (п. 6 Інструкції).
Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується достатніми, належними та допустимими доказами у справі, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення від 03 вересня 2024 року серії ЕПР1 № 122041, з якого вбачається, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР, у протоколі в повній мірі викладено суть правопорушення, зокрема він складений за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Соціотерапія» від 03 вересня 2024 року, згідно огляду якого такий огляд не проводився через відмову ОСОБА_1 ;
- відеозаписом з бодікамери поліцейського, відео розпочинається з того як був виявлений автомобіль ОСОБА_1 . Після чого працівниками патрульної поліції було вказано на наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння та запропоновано пройти огляд на виявлення стану сп'яніння на газоаналізаторі Alcotest drager, на що ОСОБА_1 відмовляється. Стосовно ОСОБА_1 було складено протоколи, з якими його було ознайомлено, роз'яснено права відповідно до Конституції України та ст. 268 КУпАП.
Так, у судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував факт того, що він 03 вересня 2024 року, о 03 год. 10 хв., за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, він керував транспортним засобом «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння.
Ба більше, він також не заперечував факт вживання ним алкогольних напоїв, однак вказував на те, що це було вчинено в стані крайньої необхідності, зумовленої нібито загрозою здоров'ю його матері, яку потрібно було доставити до медичного закладу.
У статті 18 КУпАП передбачено, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».
Разом з тим, ні дослідженими в судовому засіданні доказами, ні поясненнями, наданими ОСОБА_1 , не доведено, що вказані у протоколі дії ним були вчинені в стані крайньої необхідності.
Так, згідно з пояснень ОСОБА_1 у судовому засіданні, він діяв у стані крайньої необхідності, тобто сів за кермо після вживання алкогольних напоїв, оскільки невідкладної медичної допомоги потребувала його матір, яка проживає у місті Києві, а сам він прямував із Чернігівської області.
Водночас із дослідженого судом відеозапису лише вбачається, що ОСОБА_1 пояснював працівникам поліції, що він як адвокат (про що він неодноразово наголошував та підкреслював) їхав надавати комусь правову допомогу.
Себто, ОСОБА_1 при зупинці транспортного засобу не повідомляв працівникам поліції про те, що він діяв у стані крайньої необхідності, лише дочекався складення стосовно нього протоколу, нікуди не поспішав та після відмови отримати матеріали повідомив, що буде спати.
Тому підлягають сумніву пояснення ОСОБА_1 , які були надані ним в судовому засіданні, при цьому останній впродовж всього відеозапису вів себе зухвало, агресивно, висловлювався нецензурною лайкою у бік працівників поліції, погрожував, вимагав для себе адвоката. Суддя також звертає увагу на те, що вказані події відбувались під час комендантської години.
Враховуючи викладене, суддя критично оцінює пояснення ОСОБА_1 стосовно вчинення ним дій у стані крайньої необхідності, та вважає, що вони взагалі не можуть бути визнані судом спроможними та спростувати встановлені під час розгляду обставини.
Суддя вважає, що докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є такими, що доповнюють один одного, повними, безсумнівними, належними та допустимими, оскільки відповідно до ст. ст. 251, 252 КУпАП прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у справі про адміністративне правопорушення, а також зібрані в порядку, встановленому законом та не викликають у суду сумнівів.
Отже, з огляду на те, що у справі зібрано достатньо доказів, які не викликають сумнівів у своїй достовірності і допустимості, та які підтверджують вчинення ОСОБА_1 , адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є всі підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення на нього стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.
При накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини, обставин, які пом'якшують та обтяжують його відповідальність, вважаю, що стягнення у виді штрафу в розмірі, що передбачено цією санкцією, із позбавленням права керувати транспортними засобами, відповідає вимогам ст. 23, 33 КУпАП і є домірним вчиненому.
Накладення такого стягнення відповідає принципу співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу.
Положеннями ст. 40-1 КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.
У розпорядженні суду відсутні документи, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 відноситься до осіб, які підлягають звільненню від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.
З урахуванням викладеного та керуючись ч. 1 ст. 130, статтями 23, 33, 40-1, 251, 252, 280, 283-285, 294 КУпАП, ч. 5 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суддя,
ухвалила:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 КУпАП у разі несплати штрафу протягом 15 днів з дня винесення постанови у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з ОСОБА_1 підлягає стягненню подвійний розмір штрафу у сумі 34 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за винесення постанови про накладення адміністративного стягнення у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 грн.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд міста Києва.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання нею законної сили.
Суддя Марина БОНДАРЕНКО