Справа № 500/4750/19
Провадження № 2/946/142/24
17 жовтня 2024 року
Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області
у складі:
головуючого судді - Баннікової Н.В.,
за участю секретарів судового засідання - Шлєхтенко О.В., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину будинку, -
У липні 2019 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину будинку.
Позовна заява обґрунтована тим, що 31.10.2007 року між ним та ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб. У період перебування у шлюбі ними було набуте спільне майно, а саме: будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Після розлучення вони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема, зазначеного будинку. Оскільки майно було придбано ним та відповідачем у період шлюбу, воно належить їм, як подружжю, на праві спільної сумісної власності, а тому має намір поділити вищевказане майно, шляхом визначення за ним частки будинку у порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. З зв'язку з вищевикладеним, просить здійснити поділ майна, а саме будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним право власності на частину будинку за вказаною адресою.
Відповідач ОСОБА_7 раніше у судових засіданнях заперечувала проти задоволення позову, подала письмовий відзив, в якому зазначила, що вказаний будинок не є спільно придбаним майном, до моменту укладання шлюбу вона вже проживала у вказаному будинку, що належав її батькам, їй та її сину від першого шлюбу. Наразі вищевказане майно перейшло до неї у спадок від батька. У задоволенні позовних вимог просила відмовити (а.с.80-82).
Позивач та відповідач у судове засідання не з'явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи належним чином.
Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , з 31.10.2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією повторного свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 , видане 28.01.2010 р. (а.с.6).
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частиною 1 статті 71 СК України визначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з принципу диспозитивності, суд зобов'язаний вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) (ст.13 ЦПК України). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Так, у справах про поділ майна подружжя першочергово підлягає встановленню сам факт набуття майна.
За даним позовом позивач ОСОБА_8 , звертаючись до суду з позовними вимогами про поділ спільного майна подружжя, вказує на ту обставину, що сторонами по справі за час перебування в зареєстрованому шлюбі було придбано будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів у підтвердження вказаної обставини, а саме, що вказане нерухоме майно було придбано подружжям за час перебування у шлюбі.
Навпаки, як вбачається з рішення десятої сесії П'ятого скликання Саф'янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області № 374-У від 23.01.2008 року, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_7 , ОСОБА_11 надано дозвіл на правову реєстрацію домобудування АДРЕСА_1 , що належить їм на праві особистої власності, станом на 14.04.1991 року тип двору був колгоспний (а.с.23).
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27.10.2008 року за ОСОБА_7 визнано право власності на 1/5 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , після померлого ОСОБА_9 (а.с.98).
З довідки КП «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 2024 від 30.10.2017 року вбачається, що ОСОБА_7 на праві власності належать: 1/5 частка житлового будинку по АДРЕСА_1 - на підставі свідоцтва про право власності № 141 від 20.01.2009 року, посвідченого виконавчим комітетом Саф'янської сільської ради, та 1/5 частка цього ж будинку за рішенням суду Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області б/н від 27.10.2008 року (а.с.24). Вказане підтверджується і інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.07.2019 р. (а.с.10-11).
Частиною 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» визначено, що до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК України УРСР 1963 року (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної власності (ст. 112 ЦК, відповідно до якої майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.), тобто без визначення часток.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 123 ЦК УРСР 1963 року (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) розмір частки члена колгоспного двору в майні двору визначається при виході його зі складу двору без утворення нового двору (виділ). Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток всіх членів двору включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно з ч.1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Частиною 1 ст. 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду від 22.12.1995 № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» та ст. 123 ЦК (в редакції 1963 року) спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулюють власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні.
Так, судом встановлено, що житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відносився до суспільної групи «колгоспний двір», який зберігся після припинення його існування до 15.04.1991 року.
Згідно статті 120 ЦК (в редакції 1963 року) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Колгоспний двір був припинений 15.04.1991 року, коли був введений в дію Закон «Про власність».
Станом на 15.04.1991 року, коли статус колгоспних дворів було законодавчо ліквідовано, ОСОБА_7 проживала у даному господарстві та була членом колгоспного двору, тому має право на 1/5 будинку.
Інша 1/5, як встановлено вище, прийнята нею у спадщину після смерті ОСОБА_9 .
Отже, підстав вважати вказане майно таким, що набуто у період шлюбу, судом не встановлено.
З інших правових підстав позовні вимоги позивачем не заявлялись.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 70, 71 СК України, ст.355 ЦК України,ст. ст. 264, 265, 354 ЦПК України, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину будинку - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду.
Суддя: /підпис/Н.В.Баннікова
З оригіналом згідно: Н.В.Баннікова