Справа №209/3709/24
Провадження №2/173/821/2024
08 жовтня 2024 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
В складі: головуючого: - судді Петрюк Т.М.
При секретареві - Рудовій Л.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження, в м. Верхньодніпровську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», представник позивача, Городніщева Єлизавета Олегівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
05.07.2024 року до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області в порядку підсудності надійшла цивільна справа за позовом ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», представник позивача Городніщева Є.О., з позовом до відповідача ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
05.07.2024 року ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі. Справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників розгляду справи на 08.10.2024 року.
27.08.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
10.09.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось відповідно до положень ст. 247 ЦПК України.
Згідно поданої позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача заборгованість : за кредитним договором в розмірі 41 627.52 грн., з яких 8 100.00 грн. - сума кредиту; 33 527.52 сума процентів за користування кредитом.
Та понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрати за надання правової допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: 14.02.2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА » та відповідачем був укладений електронний договір № 5539129 про надання споживчого кредиту. Зазначений договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА », затверджених наказом № 19-ОД від 05.01.2022 року та розміщених на сайті товариства.
Згідно умов кредитного договору сума кредиту складає 8 100.00 грн., строк кредиту 357 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 17 днів. Детальні терміни та дата останнього платежу кредиту (06.02.2023) вказуються в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком № 1 до цього Договору .
ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА » свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 8 100.00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 .
04.04.2022 року відповідач здійснив платіж оплату на оплату процентів на рахунок кредитора в розмірі 620.58 грн.
В зв'язку з введенням військового стану та з можливістю врегулювання кредитних відносин з клієнтами, а також зменшення їх фінансового навантаження, ТОВ «Авентус Україна» було прийняте рішення про призупинення нарахування процентів та надання кредитних канікул а користування кредитом в період з 25.02.2022 року по 30.04.2022 року за всіма кредитними договорами.
У період з 01.05.2022 року по 05.09.2022 року було здійснено нарахування за стандартною процентною ставкою. Нарахування процентів здійснено в межах строку користування кредитом та не містить штрафних санкцій.
29.05.2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА », як клієнтом та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ Україна» як фактором було укладено Договір факторингу № 29-05/2023-Ф, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за Кредитним договором.
Про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту, зазначену при укладенні Кредитного договору відповідного повідомлення.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору складає 41 627.52 грн., з яких 8 100.00 грн. - сума кредиту; 33 527.52 сума процентів за користування кредитом.
Відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення наданих йому кредитних коштів за даним кредитним договором, що й стало підставою звернення до суду.
Справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачкою наданий відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення відповідачка обґрунтовує тим, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів укладання з нею кредитного договору та про перерахування грошових коштів, а також належності їй банківської картки , зазначеної в позовній заяві. Не надано доказів про наявність зобов'язальних правовідносин між АТ «ПУМБ» і ТОВ «АВЕНТУС». Також позивачем не надано суду обгрунтованих розрахунків заборгованості за укладеним кредитним договором. А витрати на правову допомогу є завищеними та непропорційними складності спору.
Позивачем надана відповідь на відзив, відповідно до якого позивач зазначає, що договір з відповідачем укладений в належній формі, підписаний відповідачем одноразом ідентифікатором, даний договір укладався відповідачем шляхом заходження на Веб-сайт «АВЕНТУС УКРАЇНА» , де відповідач реєструвалась та створювала особистий кабінет і доступ до даного особистого кабінету має тільки відповідачка. Між сторонами було досягнуто згоди за всіма умовами договору. При цьому відповідачка сама вказала номер банківської картки, на яку потрібно перераховувати грошові кошти і кошти були перераховані саме надану картку. Розрахунок заборгованості за договором доданий до позовної заяви. Крім того відповідачкою частково внесені грошові кошти на погашення заборгованості за укладеним кредитним договором, що свідчить про визнання нею боргу та підтверджує факт укладення кредитного договору. В договорі з відповідачкою погоджені всі суттєві умови в тому числі і розмір відсотків, які не носять штрафного характеру, а є процентами за користування кредитом, тобто чужими грошовими коштами. На підставі чого просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до вимог ст.55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Суд, з'ясувавши зміст позовних вимог, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини
Судом встановлено, що 14.02.2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА » та відповідачкою був укладений електронний договір № 5539129 про надання споживчого кредиту. Зазначений договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА » , затверджених наказом № 19-ОД від 05.01.2022 року та розміщених на сайті товариства, що підтверджується копією договору.
Згідно умов кредитного договору сума кредиту складає 8 100.00 грн., строк кредиту 357 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 17 днів. Детальні терміни та дата останнього платежу кредиту (06.02.2023) вказуються в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком № 1 до цього Договору, що підтверджується копією договору, додатками до нього та паспортом споживчого кредиту.
Судом також встановлено, що договір між сторонами укладений в електронній формі.
Відповідно до ч.1,3,4,5,6, ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» - Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» - Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.1,2.3 ст. 207 ЦК України - Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Статтею 12 ЗУ «Про споживче кредитування» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про споживче кредитування» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Таким одноразовим ідентифікатором є А218829, що зазначене у п. 10 укладеного між сторонами договору. Відповідно судом встановлено, що відповідачка прийняла пропозицію укласти кредитний договір, що підтверджується інформацією щодо порядку укладення електронного договору.
Таким чином судом встановлено, що укладений кредитний Договір між сторонами відповідає формі, передбаченій ст. 207,208,1047, 1055 ЦК України.
Оскільки згідно з положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19 від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/337824/18 будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений в письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).
Відповідачем не надано жодного доказу того, що нею оспорювався зазначений вище кредитний договір раніше. Також судом встановлено, що відповідачка здійснила один платіж на погашення заборгованості за наданим кредитом, чим підтвердила, як факт укладення договору так і обізнаність з його умовами, в тому числі свій обов'язок погашати заборгованість за укладеним договором. Крім того отримавши позовну заяву відповідач зустрічного позову щодо оспорення зазначеного кредитного договору щодо його не укладення, не подала.
Таким чином судом встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір не оспорювався та не визнавався судом недійсним тому є чинним оскільки відповідає формі, передбаченій ст. 207,208,1047, 1055 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Таким чином доводи відповідачки, що позивач не довів укладення з нею Договору про надання споживчого кредиту є безпідставними та спростовуються наведе ними вище обґрунтуваннями .
Також судом встановлено, що в укладеному договорі сторони погодили його істотні умови , в тому числі і розмір процентів.
Так згідно підпункту 1.5 укладеного між сторонами Договору. Тип процентної ставки - фіксована
Відповідно до п.1.5.1 стандартна процентна ставка становить 1.99% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору.
Пунктом 1.5.2 укладеного кредитного договору погоджена знижена процентна ставка 0,697% в день від суми кредиту та умови її застосування. Пунктом 1.7 визначено, що орієнтовна реальна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою - 52040.79% річних. Відповідно до п. 1.8 договору, орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою - 65 644.83 грн.
Судом також встановлено, що з відповідачем був погоджений паспорт споживчого кредиту, в якому визначені та погоджені сторонами всі істотні умови укладеного договору.
Частинами .1,3 ст.509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У визначені статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України, передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Судом встановлено, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА » свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 8 100.00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 .
04.04.2022 року відповідачка здійснила оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 620.58. Таким чином відповідачка підтвердила наявність між первісним кредитором та нею договірних відносин, перерахування їй грошових коштів та сій обов'язок з їх повернення. Тому доводи відповідачки про те, що позивачем не надано доказів перерахування їй грошових коштів та належність їй вказаної банківської картки є безпідставним.
Крім того перерахування та зарахування грошових коштів підтверджується повідомленням АТ «ПУМБ» № КНО-20.4/73 від 31.05.2023 року.
В свою чергу відповідачка лише посилається на недоведеність належності їй банківської картки НОМЕР_1 . Але будь-яких доказі на підтвердження даного факту не надала, хоч мала можливість безперешкодно отримати докази про те, які банківські картки на її ім'я видавались.
Здійснивши один платіж за укладеним кредитним договором відповідачка надалі оплати за укладеним кредитним договором не здійснювала.
Також судом встановлено, що 29.05.2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», як клієнтом та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ Україна» як фактором було укладено Договір факторингу № 29-05/2023-Ф, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за Кредитним договором.
Відповідно до ст. 214 ЦК України - До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1,2 ст. 516 ЦК України - Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Таким чином до позивача перейшло право вимоги за укладеним договором відступлення права вимоги і позивач є належним позивачем у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 518 ЦК України - Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Наслідком неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у платі новому кредиторові. А може впливати на визначення боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.
Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредиторові за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Таким висновок відповідає правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 555/2428/15-ц (провадження № 61-33585св18).
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вирішуючи яка заборгованість підлягає стягненню з відповідача, суд виходить з наступного .
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
В укладеному кредитному договорі та у паспорті кредиту сторонами погоджені умови щодо розміру та видів відсотків за користування кредитом.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даними договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Доказів того, що відповідачка виконала взяті на себе зобов'язання та сплатила заборгованість за укладеними кредитними договорами суду не надано.
Відповідно до ч.1 ст. 265 ЦК України - Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Станом на дату звернення позивача до суду заборгованість відповідачки по кредитному договору з урахуванням в несеного платежу складає 41 627.52 грн., з яких 8 100.00 грн. - сума кредиту; 33 527.52 сума процентів за користування кредитом.
Зазначена вище заборгованість підтверджується представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачкою. Тому сума заборгованості підлягає до стягнення з відповідачки на користь позивача.
Відповідачка не мала жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки Первісного кредитора, що було б належним виконанням відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, та не надала суду доказів належного виконання зобов'язання, після відступлення прав вимоги позивачу по справі .
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторона відповідача не надала будь-яких доказів в розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України на спростування обставин, на які посилається позивач, а тому, з врахуванням наданих позивачем доказів, суд вважає доведеними посилання позивача на існування заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором у сумі, зазначеній у розрахунку заборгованості.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 422.40 грн., оскільки судом ухвалюється рішення про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи вимоги про стягнення з відповідачки витрат за надання правої допомоги суд виходить з наступного.
Відповідно до ч1,2. 3 ст. 133 ЦПК України - судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу;
Відповідно до ч.1,2. 3, 4 , 5 ст. 137 ЦПК України - Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України - При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
З урахування зазначених вище правових норм, вирішуючи питання про відшкодування понесених відповідачем судових витрат за надання правової допомоги, оскільки позивачеві позовні вимоги підлягають задоволенню , суд виходить з наступного.
Представником відповідача надано суду копію договору про надання правничої (правової) допомоги позивачеві по справі ТОВ « ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ Україна» № 28/03-2024, платіжну інструкцію № 5078 від 23.05.2024 року про перерахування грошових коштів в сумі 10 000.00 грн.. за складання позовної заяви. Звіт про надання правової допомоги .
Обсяг правової допомоги визначено у звіті про надання правової допомоги, складеного 20 травня 2024 року, в якому зазначено: збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором 2) складення позовної заяви в справі про стягнення заборгованості за кредитним договором 1 ; 3) подання до суду позовної заяви в інтересах клієнта - кількість годин - 10, загальна вартість - 10 000 грн.
Вказана сума була сплачена товариством на підставі платіжної інструкції в національній валюті № 5078 від 23травня 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», положення якої знайшли свій розвиток у статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими з'їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року), гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
У постанові від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про не співмірність понесених витрат на правову допомогу складності справи.
При визначенні суми, що підлягає відшкодуванню судом враховується, що справа розглядалась протягом не значного періоду часу, справа не є складною, а складання позовної заяви є типовим для даного виду позовів. Також судом враховується що справа розглядалась без виклику учасників її розгляду. В свою чергу адвокатом зібрані всі необхідні матеріали для розгляду справи і ухвалення рішення. Відповідачем подане клопотання щодо зменшення понесених судових витрат.
Таким чином, з врахуванням фактично виконаної адвокатами позивача роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» витрати на правничу допомогу в сумі 3 000.00 грн.
Керуючись ст. 10, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», представник позивача, Городніщева Єлизавета Олегівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити .
Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», (ЄДРПОУ 44559822, юридична адреса: 03150 м. Київ вул. Загородня, 15 офіс 118/2), заборгованість: за Договором про надання споживчого кредиту № 5539129 від 14 лютого 2022 року в загальній сумі 41 627 (сорок одна тисяча шістсот двадцять сім) грн., 52 коп., з яких 8 100.00 грн. - сума кредиту; 33 527.52 сума процентів за користування кредитом.
Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», (ЄДРПОУ 44559822, юридична адреса: 03150 м. Київ вул. Загородня, 15 офіс 118/2), - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві ) грн., 40 коп., на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору та 3 000.00 ( три тисячі) грн.., на відшкодування витрат за надання правової допомоги.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги , відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.
Повний текст рішення виготовлений 08.10.2024 року .
Суддя Петрюк Т.М.
Направлене до ЄДРСР: 25.10.2024 року
Дата набрання законної сили: 08.11.2024 року