65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2192/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу №916/2192/24
за позовом: Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11; код ЄДРПОУ 14360080);
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
про стягнення 149 939, 88 грн.
1. Суть спору.
20.05.2024 АТ "АКЦЕНТ-БАНК" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № N20.20.0000000379 від 16.03.2021 у розмірі 149 939,88 грн, яка складається з: 91 027,43 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 27 264.45 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 24 648,00 грн - загальний залишок заборгованості за винагородою, 1000,00 грн - штраф (фіксована складова), 6000 грн - штраф (змінна складова), а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 5070,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № N20.20.0000000379 від 16.03.2021.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Одночасно із позовною заявою позивачем надано клопотання (вх.№ 20231/24) в якому АТ "АКЦЕНТ-БАНК" просив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.05.2024 було відкрито провадження у справі № 916/2192/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст.ст. 247-252 ГПК України.
В даній ухвалі суд запропонував відповідачу подати до суду у строк до 17.06.2024 відзив на позовну заяву, оформлений відповідно до вимог ст.ст.165, 178 ГПК України; додати до відзиву докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; надіслати копію відзиву та доданих до нього доказів позивачу одночасно з надісланням відзиву до суду; відповідні докази надіслання надати до суду. Запропонував позивачу подати до суду у строк до 01.07.2024 відповідь на відзив, оформлену відповідно до вимог ст.ст.166, 184 ГПК України; надіслати копію відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачам одночасно з надісланням відповіді суду; відповідні докази надіслання надати до суду. Запропонував відповідачу подати до суду у строк до 15.07.2024 заперечення, оформлені відповідно до вимог ст.ст.167, 184 ГПК України, надіслати копію заперечень та доданих до них доказів позивачу одночасно з надісланням заперечень до суду; відповідні докази надіслання надати до суду.
28.05.2024 вказану ухвалу було направлено до електронного кабінету позивача, про що в матеріалах справи міститься відповідна довідка (т.1 а.с. 50), а також направлена на юридичну адресу відповідача, втім, не вручена останньому та повернута до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (т.1, а.с. 51-53).
Відповідно до п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом п. 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), Рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою “Судова повістка», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку “адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто поштовим відділенням зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019 у справі № 915/1015/16.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідачів, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Враховуючи ту обставину, що в умовах воєнного стану суди продовжують працювати в штатному режимі, з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи з метою забезпечення доступу до правосуддя, гарантованого державою та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд здійснив розгляд даної справи в межах розумного строку.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
3. Аргументи учасників справи.
3.1. Аргументи Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК".
На підтвердження позовних вимог позивач зазначає, що 16.03.2021 між Акціонерним товариством "Акцент-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № N20.20.0000000379, щодо надання останньому кредиту (встановлення кредитного ліміту) в розмірі 120 000,00 грн., строком на 36 місяців (тобто до 15.03.2024) зі сплатою процентів у розмірі 20.90% щорічно.
Позивач зазначає, що ним виконано свій обов'язок в повному обсязі, а саме надано позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору.
Натомість, як вказує позивач, станом на 04.05.2024 заборгованість відповідача за даним кредитним Договором складала суму в розмірі 149 939,88 грн., яка складається з:
- 91 027,43 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту);
- 27 264,45 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами;
- 24 648,00 грн. - загальний залишок заборгованості за винагородою;
- 0,00 грн. - пеня;
- 1000,00 грн. - штраф (фіксована складова);
- 6000,00 грн. - штраф (змінна складова).
Також позивач зазначає, що ним на адресу відповідача, відправлялася претензія, яка останнім виконана так і не була.
3.2. Доводи ОСОБА_1
Відповідач своїм процесуальним правом, передбаченим ст.165 ГПК України, на подання відзиву по суті справи не скористався, в судові засідання не з?являвся.
4. Фактичні обставини, встановлені судом.
Як вбачається із Витягу з Державного реєстру банків № ДБР-000007 від 16.08.2021, який міститься в матеріалах справи (т.1, а.с.25), Акціонерне товариство «Акцент-Банк» внесено до Державного реєстру банків з 30.10.1992, статус - чинна банківська ліцензія.
16.03.2021 між АТ «Акцент-Банк» (Банк) та фізичною особою-підприємцем Ховавко-Голєвою Оленою Сергіївною (Позичальник) було укладено Кредитний договір № N20.20.0000000379 (т.1. а.с. 5-11).
Відповідно до п.А1, А2 договору вид кредиту - строковий кредит. Ліміт цього договору: 120 000 грн на фінансування поточної діяльності.
Згідно із п. А3 договору термін повернення кредиту 15.03.2024. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з Графіком платежів (Додаток № 1 до цього Договору). Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування. Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за формулою:
Сума щомісячного ануїтетного платежу = сума кредиту за Договором * ((1 + Процентна ставка за місяць) строк кредитування(міс.) * Процентна ставка на місяць) / ((1 + Процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.) 1);
Сума щомісячного платежу за % = (залишок заборгованості за Кредитом * річна Процентна ставка / кількість днів поточного року) * Кількість днів в місяці, який передує сплаті ануїтетного платежу;
Сума щомісячного платежу за основним боргом = Сума щомісячного погашення Кредиту - Сума щомісячного платежу %.
Згідно зі ст. 212, 651 Цивільного кодексу України, у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє Позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення Позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 15.03.2024.
Згідно з п.А6 договору за користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90 % річних.
Пунктом А.8 Договору передбачено, що нарахування процентів та користування Кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів факт/360). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день.
Згідно п. А.10 Договору, Позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п. А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати.
Відповідно до п.1.1. Договору, Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати Позичальнику кредит у вигляді згідно п. А.1 Договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 Договору, не пізніше 5 днів з моменту зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 Договору, в обмін на зобов'язання Позичальника повернення кредиту. Сплати процентів, винагороди, в обумовлені Договором терміни.
У відповідності до п. 2.1.2. Договору Банк зобов'язався надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів позичальнику на цілі, відмінні від платежів на сплату судових витрат, у межах суми, обумовленої п.1.1. договору, а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених п.2.2.12 Договору.
Згідно із пунктами 2.2.2, 2.2.3 Договору, Позичальник зобов'язався сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п. 4.1, 4.2., 4.3 Договору, а також повернути кредит у терміни, встановлені п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 Договору.
Відповідно до п. 2.3.2 Договору, при настанні будь-якої з наступних подій: порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами Договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, Банк, на свій розсуд, має право, зокрема, змінити умови Договору, а саме зажадати від Позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за Договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. 212, 611, 651 ЦКУ за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за Договором.
Пунктом 5.8. Договору встановлено, що у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
У додатку №1 до Договору «Графік погашення» сторони договору погодили термін повернення кредиту, розмір частини кредиту, що підлягає поверненню, суми процентів та комісійних винагород, що підлягають сплаті у відповідну дату.
На підставі укладеного кредитного договору, позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 120 000,00 грн. що підтверджується меморіальним ордером від 16.03.2021 (т.1, а.с.18).
З банківської виписки, яка наявна в матеріалах справи (т.1, а.с.19-20) вбачається, що за період користування кредитними коштами відповідачем було сплачено 60 388,00 грн, з яких сума у розмірі 28 972,57 грн. зарахована в рахунок погашення тіла кредиту, в іншій частині кошти зараховані в рахунок погашення комісії та процентів.
Останній платіж на погашення кредиту відповідачем було здійснено 16.02.2022.
Відповідно до розрахунку заборгованості (т.1, а.с.16-17) станом на 30.04.2024 загальний залишок заборгованості за процентами складав 27 264,45 грн., проценти на залишок поточної заборгованості за кредитом (за день) - 3,96 грн.
12.04.2024 позивач направив на адресу відповідача вимогу про погашення заборгованості за кредитом у сумі 141 830,43 грн. до 18.04.2024, з посиланням при цьому на умови аб.6 п.А3 та умови п.2.3.2 кредитного договору щодо дострокового повернення кредиту. Разом із даною вимогою було направлено розрахунок заборгованості за кредитним договором, що підтверджується описом вкладення поштового відправлення та поштовою накладною № 4902502421113, копії яких містяться в матеріалах справи (т.1, а.с. 15-17).
Направлення даної вимоги свідчить про вчинення позивачем одностороннього правочину щодо зміни терміну виконання зобов'язання з дострокового повернення усієї суми кредитних коштів.
В той же час, матеріали справи не містять доказів повернення позичальником кредитних коштів.
Згідно з розрахунком позивача залишок заборгованості відповідача станом на 04.05.2024 становить:
заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) у сумі 91 027,43 грн.;
заборгованість по процентам у сумі 27 264,45 грн.;
заборгованість по комісії у сумі 24 648,00 грн.;
Крім того на підставі п.5.8. договору позивачем також нараховано відповідачу до стягнення штраф у сумі 7000 грн.
5. Позиція суду щодо встановлених обставин справи
Враховуючи, що 17.06.2021 ФОП Ховавко-Голєвою Оленою Сергіївною припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням, що встановлено судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з урахуванням чого відповідачем у даній справі є фізична особа, суд перш за все вважає за необхідне надати оцінку питанню юрисдикції даного спору.
Так, відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За змістом статті 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, від 09.10.2019 у справі 127/23144/18.
Згідно зі ст. 25 ЦК України, здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право-і дієздатністю, та не обмежує їх.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 910/16713/15.
Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Враховуючи наведене у сукупності, суд зазначає, що позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив господарську юрисдикцію спору відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін.
Щодо правовідносин які склалися між сторонами спору суд зазначає наступне:
Нормами ст. 345 ГК України визначено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Як встановлено судом, Банк скористався передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України правом, та направив на адресу відповідачу вимогу про сплату усієї суми наданого та непогашеного кредиту.
Враховуючи, що доказів сплати відповідних грошових коштів, матеріали справи не містять, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення тіла кредиту у сумі 91 027,43 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача залишку заборгованості по процентах за користування кредитом, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Приписами частин 1 та 2 статті 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до пункту А.6 Договору за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90 % річних.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання по поверненню тіла кредиту, господарський суд вважає, що ОСОБА_1 має сплатити АТ «Акцент-Банк» залишок заборгованості по процентам в розмірі 27 264,45 грн, з розрахунком яких суд погоджується.
Щодо стягнення з відповідача залишку заборгованості по комісії, суд зазначає наступне.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача суми винагороди ґрунтуються на положеннях п.А.10 договору, яким визначено, що позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п. А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати.
Перевіривши заявлений позивачем до стягнення розмір винагороди в розмірі 24 648,00 грн, суд дійшов висновку про помилковість зазначення такої суми, що вбачається із наступного.
З наданого графіку погашення заборгованості вбачається, що протягом всього строку, користування кредитом, а саме за 36 місяців, відповідачем повинно бути сплачено суму комісійних винагород в розмірі 34 128,00 грн (948 грн х 36 платежів щомісячно).
Згідно виписки з особового рахунку позивача, копія якої міститься в матеріалах справи (т. 1, а.с. 19-20), вбачається що відповідачем здійснено 11 платежів в якості сплати комісійних винагород, що становить суму 10 428,00 грн. (948 грн х 11 платежів).
Таким чином, сума комісійних винагород що підлягає стягненню з відповідача становить 23 700,00 грн., такий же розмір позивач просить сплатити відповідача у вимозі від 11.04.2024, отже суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо вимог про стягнення штрафу, суд вказує наступне.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вже було зазначено судом відповідальність на невиконання зобов'язання у вигляді штрафу сторонами погоджено у п. 5.8. Договору.
Водночас відповідно до п. 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та п. 8 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Враховуючи наведені положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, строки повернення кредиту та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлено з 12.03.2020 карантин, який завершився 01.07.2023 (постанова Кабінету Міністрів від 27.06.2023 року № 651), суд вказує, що, починаючи з 12.03.2020, позичальників звільнено від обов'язку сплати штрафу за прострочення повернення тіла кредиту та процентів.
Крім того, відповідно до п. 18 розділу Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 з 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 днів, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.
Враховуючи, що прострочення відповідача щодо сплати кредитних коштів та процентів виникло під час дії карантину, при цьому до суду позивач звернувся під час дії воєнного стану, суд, з урахуванням наведених вище положень Цивільного кодексу зазначає про звільнення відповідача від обов'язку сплати штрафу за прострочення повернення тіла кредиту та процентів, а отже позовні вимоги в частині стягнення штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання не підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11; код ЄДРПОУ 14360080) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 91 027/дев'яносто одна тисяча двадцять сім/грн 43 коп., відсотки за користування кредитом в розмірі 27 264/двадцять шість тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири/грн 45 коп., комісійну винагороду в розмірі 23 700/двадцять три тисячі сімсот/грн 00 коп., а також 2867/дві тисячі вісімсот шістдесят сім/грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору.
3.В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Повне рішення складено 24 жовтня 2024 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська