24 жовтня 2024 року
м. Черкаси
Справа № 700/398/24
Провадження № 22-ц/821/1636/24
Категорія: 301030400
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Фетісової Т.Л., Василенко Л.І.
за участю секретаря: Ярошенка Б.М.
прокурора: ОСОБА_1
учасники справи:
позивач: ОСОБА_2 ,
представник позивача: адвокат Олійник Наталія Олександрівна,
відповідач: Лисянська селищна рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Звенигородська окружна прокуратура,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Олійник Наталії Олександрівни на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2024 року (ухваленого під головуванням судді Пічкура С.Д. в приміщенні Лисянського районного суду Черкаської області, повний текст рішення виготовлено 22 серпня 2024 року ) у справі за позовом ОСОБА_2 до Лисянської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Звенигородська окружна прокуратура про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності ,-
Короткий зміст позовних вимог
03 травня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Лисянської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Звенигородська окружна прокуратура про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є спадкоємцем за заповітом після смерті баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що за життя ОСОБА_3 склала на нього заповіт, який був посвідчений Хижинською сільською радою №3 від 20.01.1997.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 29.12.2022 справа №700/757/22, провадження 2/700/286/22 визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю два місяці з дня набрання законної сили рішенням суду.
17.02.2023, вказує позивач, він звернувся до Лисянської державної нотаріальної контори, однак постановою від 30.03.2024 року №467/02-31 йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з причин, що вказана земельна ділянка на даний момент є власністю Лисянської селищної ради на підставі рішення Лисянського районного суду від 27.04.2017.
На підставі наведеного, ОСОБА_2 просить суд постановити рішення, яким витребувати земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0289, площею 3,6853 га у Лисянської селищної ради; припинити право власності Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0289, площею 3,6853 га, яка знаходиться в адміністративних межах Хижинської сільської ради Черкаської області; визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 та стягнути судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2024 року відмовлено повністю у задоволенні позову ОСОБА_2 до Лисянської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Звенигородська окружна прокуратура про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що права позивача не є порушеними з боку відповідача, а тому вони не підлягають судовому захисту у спосіб, що запропонований ним у позовній заяві, тобто шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 12 вересня 2024 року через систему «Електронний суд», представник ОСОБА_2 - адвокат Олійник Н.О., вважаючи оскаржуване рішення постановленим із неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2024 року та ухвалити нове рішення , яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що позивач має успадкувати та оформити нерухоме майно, що належало за життя ОСОБА_3 , зокрема дану земельну ділянку, так як його баба склала на нього заповіт і він є єдиним спадкоємцем за законом та за заповітом, крім того , на момент смерті ОСОБА_3 проживала в своєму домоволодінні разом з своїм онуком , позивачем по справі, вказані особи вели спільне господарство.
Вважає помилковими висновки суду, що земельна ділянка, яку просить витребувати позивач, померлій на праві власності не належала і померла мала лише право на земельну частку (пай), проте це право ніким успадковано не було та заповітом теж не охоплено.
Вказує, що постановою державного нотаріуса від 30.03.2024 №467/02-31 ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину лише з причин, що дана земельна ділянка на даний час є власністю Лисянської селищної ради на підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 27.04.2017.
Посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, згідно яких визначено, що обов'язковою умовою для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує, на порушення своїх прав як власника, на підставах , визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
Відзив на апеляційну скаргу
03 жовтня 2024 року на адресу Черкаського апеляційного суду від першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури О.О. Плетінь надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду є законним, у зв'язку із чим просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника позивача та залишити рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2024 року без змін.
Фактичні обставини справи
З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За заповітом, який був посвідчений Хижинською сільською радою 20 січня 1997 року в реєстрі № 3 ОСОБА_4 на випадок смерті заповіла ОСОБА_2 належний їй будинок з усіма надвірними спорудами, який знаходиться у с. Хижинці Лисянського району.
Згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) від 16 грудня 1996 року серії ЧР № 0100286 ОСОБА_4 має право на земельну частку (пай) в розмірі 3,87 в умовних кадастрових гектарах. Тобто, даний документ теж виписаний на іншу особу, а не ту, яка вказана у свідоцтві про смерть та заповіті.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2017 року справа № 700/202/17 земельна ділянка згідно вказаного сертифіката правомірно передана у власність територіальної громади.
Рішенням Лисянського районного суду від 29 грудня 2022 року ОСОБА_2 визначено додатковий строк для прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 . В той же час, 02 квітня 2024 року позивач звернувся до Лисянської державної нотаріальної контори, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Постановою від 30.03.2024 року №467/02-31 ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з причин, що земельна ділянка на даний момент є власністю Лисянської селищної ради на підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 27.04.2017 року.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Під порушенням необхідно розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Звертаючись до суду із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, ОСОБА_2 посилався на те, що він є спадкоємцем за заповітом, зокрема і на земельну ділянку, яка за життя на підставі сертифікату належала ОСОБА_3 , проте не може отримати свідоцтво про право на спадщину, зокрема на земельну ділянку, оскільки вона на даний час перебуває у власності Лисянської селищної ради.
Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується і колегія апеляційного суду, що позивачем у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України, не доведено, що спірна земельна ділянка увійшла, як окремий вид майна, до спадкової маси після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. ч.1,3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Як вірно зазначено судом, на момент відкриття спадщини оспорювана земельна ділянка померлій на праві власності не належала, померла мала лише право на земельну частку (пай).
Також вірними є висновки суду, що дане право ніким не було успадковано та заповітом теж не охоплено.
Отже, із наведеного слідує, що позивач не набув у порядку спадкування права на оспорювану земельну ділянку, отже він не є власником земельної ділянки, а висновки суду, що право позивача не є порушеним з боку відповідача , є правильними.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2017 року (справа № 700/202/17,) яким задоволено заяву Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хижинської сільської ради про визнання спадкового майна безхазяйним, визнано спадщину (земельну ділянку площею 3,87 умовних кадастрових гектарів, згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) Серії ЧР № 0100286 в адміністративних межах Хижинської сільської ради, вартістю 111 924 грн, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 ) безхазяйним майном та передано у власність територіальної громади с. Хижинці , не оскаржено та не скасовано, тобто набрало законної сили, тому твердження позивача, що він є власником даної земельної ділянки є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
До апеляційної скарги стороною позивача на підтвердження доводів апеляційної скарги долучено довідку Хижинського старостинського округу Виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області від 04.09.2024 № 291 та довідку Хижинського старостинського округу Виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області від 04.09.2024 № 292.
Згідно із частинами 1, 3, 4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21) зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.
У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V.v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Довідки, долучені до апеляційної скарги, були видані після ухвалення рішення суду та не були предметом дослідження.
Крім того, в апеляційній скарзі стороною позивача не вказано підстави не можливості подання даних довідок до суду першої інстанції , а також вказані докази не мають виключного значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів вважає, що вказані довідки не підлягають прийняттю як докази.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом апеляційного перегляду, однак на правильність висновків суду першої інстанції щодо вирішення справи по суті не впливають.
Таким чином, розглядаючи спір, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого об'єктивного підтвердження за результатами перегляду судового рішення.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 13 ст.141ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Олійник Наталії Олександрівни- залишити без задоволення.
Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Лисянської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Звенигородська окружна прокуратура про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Т.Л. Фетісова
Л.І. Василенко
/повний текст постанови суду виготовлено 25 жовтня 2024 року/